Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

ДЕНІЗ: Як ви смієте?

ІНЕС: Ти мені погрожуєш у моїй власній хаті? У моєму власному лісі? Ви знову тут. Ви думаєте, що ми не знаємо. Ви знову приїхали отими своїми потягами, як тоді. П’ятьма потягами. Ви приїхали п’ятьма потягами і зараз думаєте, що ми ягнята, які мекають і витріщаються.

ДЕНІЗ: Облиште мого сина!

ІНЕС: Ви забрали в мене мого сина, мою кров і плоть.

ДЕНІЗ: Чого ви хочете від мене?

ІНЕС: Тут нічого з того не забуте.

ДЕНІЗ: З Богом? З Богом!

ІНЕС: Ми тут усе пам’ятаємо.

ДЕНІЗ (хорв.): Де тут пошта себе знаходить?

ІНЕС: Як ви нас різали... як нас різали оті ваші напрасовані людці, які пахли парфумами і кров’ю... суко проклята, те, що тебе вмочили в ракію, це щоб змити з тебе сморід твоїх кремів...

ДЕНІЗ (хорв.): Я шукаю, де тут пошта. Я собі думаю, де вокзал, тут пошта.

ІНЕС (співає): «Прийшла мати з вокзалу...»

ДЕНІЗ: «З вокзалу, з вокзалу»... і тут, ясна річ, і пошта.

ІНЕС: Сказ би на тебе прийшов, ти з мене ще й знущаєшся! Ти мені тут будеш огризатися, добра б тобі не було!

ДЕНІЗ (гнівно випростовується): Поки ми тут були, був і якийсь порядок. Потяги були точними. Було відомо, де вокзал, а де пошта.

ІНЕС: То ви тут розливали мед і молоко, а не проливали кров?

ДЕНІЗ: Дбали про харчування. Що брали, за те акуратно платили. Корова — стільки й стільки рейхсмарок, а порося — стільки...

ІНЕС: А один труп (витягає картонку, на якій нашкрябала ціну за кімнату), він скільки коштує? (На картонці можна прочитати: 25 DM.)

ДЕНІЗ: Я вважаю це розумною ціною.

ІНЕС: 25 марок за штуку?

ДЕНІЗ: Мені не здається, що це багато. І кухня?

ІНЕС: Пішла ти на хрін зі своїми марками, я тобі заткаю рота нашими марками, ти в мене ніколи вже не заспіваєш, ти ще будеш диміти, як Зеніца... Ви тут різали, аж курилося! (Плює на світлину.)

ДЕНІЗ (вся тремтить): Поверніть мені фото, повертайте мені те фото... або я вас, я вас...

ІНЕС: Йди ти до своєї Німеччини, здохнеш, Бог дасть, ти, клята суко, там, де тобі судилося здохнути, а не тут, де ми споконвіку своїх ховаємо...

ДЕНІЗ: Дайте мені його... або я вас, я вас...Той, хто повстане проти порядку, мусить бути готовим до найгіршого!

ІНЕС: Задушу тебе ось цими руками!

ДЕНІЗ: Це стосується і вашого сина.

ІНЕС: Я тебе ось цими своїми руками, які навіть курчати не зарізали!

ДЕНІЗ: Він ставить на карту все, і життя теж!

ІНЕС: Ти живою звідси не вийдеш!

ДЕНІЗ: Тут можна втратити життя, як гублять годинник або парасолю. Війна є війна. Добридень, до побачення, з богом! Війна є війна. Мій син лише виконував свої обов’язки. Ваш син — свої. На війні буває, що почуття обов’язку зіштовхується з почуттям людяності. Німеччина дорого заплатила за своє шаленство, пані! Є німці, які зганьбили Німеччину, але що я до цього маю. Поверніть мені фото, пані! Що він має до цього? Німеччині вже досить цих чвар. Не зліть Німеччину, пані.

ІНЕС: Різали наліво й направо.

ДЕНІЗ: Мобілізували, за законом, цілу вулицю.

ІНЕС: Жінок, дітей, за списком і без списку, як кому заманулося.

ДЕНІЗ: Всіх, народжених того року. Потім їх напоїли... Мій Курт не переносить алкоголю... запхали їх у п’ять потягів...

ІНЕС: Щоб вам усім ворони мозок склювали... забирайся туди, звідки приїхала!

ДЕНІЗ: Він робив те, що робили всі!

ІНЕС: Тут проллється кров!

ДЕНІЗ: Мене теж тут убили, пані!

ІНЕС: Забирайся!

ДЕНІЗ: Віддайте мені лише те, що є моїм, що належить мені!

ІНЕС: Котися до своєї Німеччини!

ДЕНІЗ (хорв): Куди? До Німеччини? Deutschland? Чому ви так кричите, пані?

Тут, крім нас із вами, нікого немає. Я приїхала одна. Ви, звичайно, не знаєте, куди всі виїхали?

Інес заперечує.

ДЕНІЗ: До Німеччини!

Зіткнулися дві жінки, дві фурії. Інес замахується серпом.

Тихий, зворушливий спів хлопчика зі скрині.

ДЕНІЗ (сидить у скрині, дивиться на світлину сина і говорить втомленим і байдужим голосом): Бабуся приїхала з далекої країни Боснії. Сідайте, діти, всі в коло, на цей килим. Бабуся приїхала здалеку, з далекої країни Німеччини, з одного килима на інший, і так п’ять разів. Всі у коло!

Зараз ми розпакуємо подарунки.

Деніз витягає з одної коробки скромний капелюшок.

4. У країні гарних марок

ІНЕС (звертаючись до одного гвинта, який вона до того обережно витягнула з викладеної тканиною коробочки, в яких зберігають нагороди): Візьмемо її на квартиру чи кинемо до потоку, разом з тою її скринею? Я бачила в своєму житті коробочки, які грають музику, але це... (показує руками розміри). Якщо я кину її до потоку, як кошеня, хтось там, на півночі, буде про неї питати? Ти завжди замовкаєш, коли найважче. Гість тут — святе, але який вона гість? Вона влізла без запрошення у мою біду. Всі, хто будь-коли приїздили сюди, приїздили грабувати. Вона моєму горю підсовує дзеркало. Звичайно, ти зараз думаєш: «Там, де люди нормальні, дім не тісний». А дім раптом так зменшився.

Збоку, якась тиха і пом’ята, як перелякана миша, починає підкрадатися Деніз, готова у відповідь на якийсь різкіший рух сховатися до скрині. Інес ховає гвинт.

ДЕНІЗ: Не звертайте на мене уваги, пані. Ще від свого розлучення я часто розмовляю з речами. Бувають речі, які чують те, що люди недочувають.

ІНЕС: Отак допоможеш людині на свою голову.

ДЕНІЗ: Ви, пані, самотня. Це відчувається.

ІНЕС: Яка ж вона зараз привітна. А недавно мало очі мені не видряпала. У моєму домі.

ДЕНІЗ (виймає зі скрині весільну сукню): Ви були заміжня, пані? Де ваш чоловік?

ІНЕС: Вона зараз нападе. Потихеньку-полегеньку, «Троянди червоні, таємниці сховані в домі», і ось я вже перед нею як гола. Мій чоловік? Там. Хто б то знав?

ДЕНІЗ: Там? І мій. Втік? (Показує пальцями.)

ІНЕС: Я вже половину розпатякала. Що вам до того?

ДЕНІЗ: Мій відлетів. (Показує махання пташиних крил.)

ІНЕС: Е ні. Мій упав. (Показує.)

ДЕНІЗ: Впав? Він мертвий?

ІНЕС: Він добрий, мертвий чоловік.

ДЕНІЗ: Значить, ти вдова?

ІНЕС: Він упав у купця купця.

ДЕНІЗ: Купця пупця?

ІНЕС: Він упав у купця пупця.

ДЕНІЗ: Що в цьому такого страшного? Це приємно. Пупця купця.

ІНЕС: Потрохи, крок за кроком, і ось маєш: вона входить у моє життя. Що я маю робити?

ДЕНІЗ: Мій теж мертвий. Впав у море. Серце.