Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

- Та припини. Погарячкував я тоді. Сам розумієш, якщо також запав на малу. Бачу в вас все склеїлось? – промовляє та простягає до мене руку, щоб потиснути.

Кілька секунд просвердлюю його поглядом. Та все ж вирішую погодитись на перемир'я. Тисну його руку.

- Давно граєш? Ніколи не говорив. – запитую перше, що зацікавило.

- Та так. Це моє хобі. Не хвастаюсь. – посміюється. – Радий був бачити тебе. Привіт Аліні. Мене чекають. – швидко прощається приятель і прямує до своєї компанії, що засіла в другому кінці залу.

Поки між виступами триває перерив, то освітлення знову увімкнули.

- Ось і ми! Не сумували? – Оксана сповістила про свій прихід. Плюхнулась біля Сергія.

- Все добре? – чомусь запитую Аліну, коли сіла біля мене.

- Так звичайно, а що мало бути не так? – Запитує дівчина.

Настрій в неї не змінився. Значить Оксана тримала своє жало при собі. Ну і на цьому вдячний.

Решта вечора пройшла більш голосніше. Шумній компанії приятеля Оксани вдалося і нас з Аліною розрухати і втягнути в загальні суперечки. Зрештою вечір вдався. Попри всі мої сумніви.

Коли вирішили йти до дому, то наполіг викликати таксі, а не йти пішки, як хотіла Аліна. Вже пізня ніч, та й мороз лупить такий, що й мені відчутно. Нащо дівчині морозитись. І так вже носом клює. Цього разу без ніяких заперечень провів до дверей квартири. Мало що... Аліна така сонна була, що, мабуть, і на зрозуміла як познайомила мене з мамою, що вийшла зустріти дочку, яка так пізно прийшла додому.