Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

РОЗДІЛ 13

Аліна

Ох!!! "Не дзвони мені більше" бормочу я, коли тягнуся до свого мобільного, щоб вимкнути будильник. Пробудження завжди давалося мені важко. Ніколи не розуміла людей, що називали себе жайворонками. Ну от не вірю я, що можна встати ні світ ні зоря, і бути весь день задоволений життям. Щоб рано встати докладаю чималі зусилля, утім ніхто цього не цінить. Поки каву не вип'ю, до мене краще, зовсім, не говорити. Та сьогодні вихідний, могла б і довше повалятись в ліжку. Що й збираюся робити, після того, як відключила нагадування, знову закутуюсь в ковдру з твердим наміром проспати хоча б до обіду.

- Нічого не вийде, доню. Вставай. Хочу поговорити з тобою. – чую голос мами.

О ні!!! Думала це мені тільки снилось. Невже вчора Стас познайомився з мамою. Все, як в тумані. Навіть не пам'ятаю, що відповіла на те, ким являється мені хлопець.

Я б з радістю перенесла цю розмову з мамою на пізніше. А ще краще – уникнула її. Та на жаль. Від рідненької так легко не відвертишся.

Відкриваю одне око, вивчаю обстановку. Мама одна. Є надія, що татові ще нічого не говорила.

- Аліно, я ще довго буду чекати? Ану припини цей цирк. – обурюється мама.

- Встаю. Встаю. – бубоню. А що мені ще робити? Відкидаю край ковдри і роблю спроби вибратись з ліжка.

- Чекаю на кухні. Каву тобі приготую. – вже благішим голосом говорить мама та виходить з кімнати.

Вибираю на сьогодні одяг, беру в руки та чимчикую до ванної кімнати. Після, вже хоч трохи свіжіша, заходжу до кухні. Не знаю, як ми будемо обговорювати вчорашню ситуацію, бо по ділу таке у мене в перше. Я ж домашня квіточка. А тут таке. Прийшла пізно, ще й трішки захмеліла та сонна, в компанії незнайомого хлопця. Уявляю яка картина мамі відкрилася.

На столі димиться моя доза кофеїну. Мовчки сідаю та беруся за горня. На матір погляд не підіймаю, чекаю, що буде казати.

- Чому не подзвонила і не попередила? – підіймаю очі, хочу пояснити та мама продовжує. – Це перше. Потім не сказала з ким ідеш? Я місця собі не знаходила. Думала, що ти з Оксаною десь пропадаєш. А тебе додому п'яну якийсь чоловік приводить. Нічого не хочеш розказати мені дитино?

- Мам, все не так страшно, як ти описуєш. І Оксана була зі мною, просто до дому ми йшли нарізно. І не п'яна я була. Всього за вечір випила трішки вина, просто спати дуже хотіла от і виглядала так.

- Ну нехай. – якось підозріло швидко погодилась мама. – То що до того хлопця. Хто він тобі?

- Та так знайомий. – відповідаю, а сама прикушую щоку з середини.

Не знаю, чому не скажу мамі правди. Хоча, чому не знаю? Бо тоді вона почне наполягати, щоб познайомила, до дому запросила. Що їй з татом потрібно знати з ким дочка пропадає. А я не те, що не довіряю Стасу. Просто не хочу, щоб мої батьки його відштовхнули своєю гіперопікою в мою сторону.

- А твій знайомий сказав, що ви зустрічаєтесь. І тепер я часто буду бачити, що саме він тебе до дому проводжає. – говорить мама і хитро мружить очі.

Чекає, як я вибиратись буду. Певне, та частина розмови, де я п'янь, то так, для вступу. Питання номер один – "Що за хлопець?". Та і Стас засранець, така підстава. Ну хто його за язика тягнув.

- Добре. Здаюсь. Зустрічаємось ми. Не довго всього лише два тижні. Тому тобі й нічого не казала. Мало що.

- Навіть так. Тобто в гості ще не кликати і батьку не казати.

- Ну мам. – протягую я і закриваю руками лице. Ну як їй пояснити, що то вже ніхто так не робить. Я ж не збираюся заміж, а вона вже оглядини збирається влаштовувати.

- Що мам? Значить так. Щоб останній раз пішла кудись вештатись і не повідомила. Телефон заряджати треба.

- Так він заряджений. – він же ж і розбудив мене.

- Тепер так. А в ночі ні. Тому і виглядала тебе. До Оксани дзвонила, вона сказала, що ти уже поїхала додому. Ось я і чекала на тебе, спати не лягала. Добре, що батькові не сказала, що хвилююсь де ти є. А то ти вже отримала б прочуханки, а не горня кави зранку. Навіть дякую мамі не сказала. – продовжила свою тираду.

- Дякую, мам! – тихо відповідаю, присоромлена.

Все-таки мама права. Давно дозволяють мені гуляти допізна. З-за умови, звичайно, що я попереджаю, що затримаюсь, і кажу з ким час проводжу. А вчора усе так закрутилося, що про батьків навіть не подумала. Скільки хвилювань і клопоту мамі завдала. Це ще пощастило, що в дверях і тата не зустріли. То Стас так просто не пішов би. Допиту не уникнув би.

До речі. Щодо того зрадника. Вже наплів мамі, що ми пара.

- Давай розповідай про хлопця. – не здається та. – Хто він, звідки, як познайомились. Вчиться чи вже працює. Бачу трохи старший від тебе. – сипле питаннями ма.

Ну а я що? Діватись нікуди. Розповідаю все, що встигла дізнатись про хлопця за той час, що разом. Звичайно тільки те, що може цікавити маму.

 

Тук тук! Є хто? Знаю, знаю! Мовчазним авторам - мовчазні читачі)))

Дякую, що зі мною! Сподіваюсь вам подобається книга та герої.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно