Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

— Правду про вас розказували. Дика силища! — Гласний зробив знак офіціанту, щоб той зайнявся столом.— Але я вам не ворог. І зараз доведу,— Добринін простягнув папір.

— І що? Це рішення про передачу підряду на водогін підприємству людей. Ви його сьогодні проголосували.

— Подивіться на дату,— сказав Добринін.

Тюрин ще раз пробіг папір очима — і від подиву аж забув про відколотий стіл. Рішення було «ухвалене» кілька днів тому — тоді ж, коли і «про права написаного».

— Це теж несправжнє,— проказав Добринін.— Секретар управи Шкуро знайшов цей документик серед проголосованих. Хочете мою версію? Нечисть вирішила начаклувати рішення нібито на нашу користь, щоб потім звинуватити у чарах нас. Але щось перемудрили. Виникло ще й ідіотське рішення «про права написаного». Звісно, це, про підряд, ми сховали. Ми знали, що і так переможемо. І те, що я віддаю це рішення вам, свідчить про чистоту наших намірів. Я хочу, щоб той, хто використовував чари у Думі, був покараний. І щоб ніхто не міг сказати, що це наклеп чи несправедливе ставлення до нечисті.

Тюрин не знав, що й думати. Якщо люди сфабрикували рішення, щоб підставити нечисть, то навіщо Добринін віддав йому друге, несправжнє? Люди перемогли.

Якщо ж людиноподібні використовували чари, то навіщо Фальдберг розігрував комедію? Єдине Олександр Петрович знав чітко — хтось із двох точно бреше.

*

Секретар управи Шкуро Захар Васильович, про якого говорив Добринін, був не меншою прикметою Думи, ніж погнутий шпиль. Це був лисий чоловік з акуратним черевцем і тхорячими підсліпуватими очима під пенсне. Пересидів не одного міського голову, знав усі ходи і виходи, відкрито співчував ганьбителям людиноподібних — чорносотенцям.

— Відповідально вам заявляю: ці документи-с виникли за допомогою чарів,— Шкуро незадоволено прицмокнув широкими губами. Його прикро заскочив вид представників поліції. Він витріщався на синю шкіру, ніби ніяк не міг повірити, що таке буває.— Ви що думаєте — можна просто намалювати документик, підробити підпис голови, і все — вже готове рішення Думи?

Якщо чесно, щось подібне Тюрин і уявляв. До розмови зі Шкуро постійно сумнівався, навіщо знадобилися чари, якщо достатньо друкарської машинки і схожого почерку.

— Ні і ще раз ні! — пенсне грізно підстрибнуло.— Спершу гласний чи група депутатів вносять проект рішення, про що робиться запис у відповідній книзі. Потім проект розглядають на комісії, про що теж має бути запис в іншій книзі. Далі дебати у залі. Все фіксується стенограмою. І після голосування, коли проект набирає потрібні голоси, рішення подається на підпис голові.

Кожну фразу Шкуро ілюстрував скиданням з шафи величезної книги.

— Ви тільки подумайте — вони підробили підпис голови! — Чергова книга спричинила вибух пилу.

Обличчям Тюрина промайнула іронічна посмішка: «Не перегравай. У кожній установі зберігаються порожні бланки з підписом голови. Це ж найдавніша форма корупції».

У кабінеті секретаря стояло затхле повітря. Усюди лежали нескінченні стоси документів: у шафах уздовж стін, на столика, етажерках, на канапі й навіть на стільцях, тож Тюрину з Топчієм довелося стояти.

— Й уявіть, у кожній з цих книг є потрібні записи-с! — руки секретаря тремтіли. Для нього порядок у документах був святая святих.

— А не міг,— обережно почав Тюрин,— хтось зібрати всі ці книги і, скажімо, дописати що потрібно?

Шкуро похитнувся. Топчій ледь устиг схопити його за лікоть. Кілька секунд секретар мовчки витріщався, а потім повільно, як дитині, пояснив.

— По-перше, у книгах навіть граф-с для цих записів не було. Інші записи ніби як розсунулися, щоб з’явилися ці,— Шкуро розгорнув книгу, де записувалися проекти, і тицьнув пальцем у сторінку.— А по-друге, книга реєстрації проголосованих зберігається у залізній шафі, ключ завжди зі мною. Тільки після запису у книгу реєстрації рішення опиняється у голови.

— І де ця знаменита шафа?

— У кабінеті реєстраторів,— скорботно зауважив Шкуро і показав на двері.

*

У сусідньому кабінеті пахло тютюном і знайомими солодко-пряними парфумами. Цей аромат любила Тамара. Тюрин довго не зважувався їй написати. Ловив погляди жінок на нового себе і приміряв на Тамару. Тепер на нього дивилися зі страхом чи з огидою, рідше з жалем.

Тамара сотні разів казала, як натерпілася від людиноподібних у дитинстві і як не хоче повертатися у Межу. Майже зі зловтіхою написав їй усе, як є. А раптом вона казала правду і готова любити, незважаючи ні на що? Тамара відповіла, що не готова.

Тюрин з подивом поглянув на незвичні портьєри з червоного оксамиту, що обрамляли вікна кабінету реєстраторів. Вони більше пасували будинку розпусти, ніж державній установі.

За столом сиділа молода реєстраторка і завзято вистукувала на друкарській машинці. Біляві пасма звивалися навколо розпашілого обличчя. Товста коса затуляла шию і спускалася до пояса. Між зубами стирчав довгий мундштук, над губою чорніла мушка.

Дівчина кинула зневажливим оком на гостей і з силою пересунула гашетку.

— Як сюди занесли, так уже й не рухали,— Шкуро показав на величезну залізну шафу фірми гмура Кобольда — найвідомішого майстра сейфів у Межі. Тюрин знав, що сейфи Кобольда практично неможливо відімкнути без ключа. Мають механічний і магічний захисти. Він нахилився до шафи й обстежив поверхню. Жодних слідів злому. Погляд Олександра Петровича упав на підлогу. Тюрин опустився навколішки і витяг з-під шафи дрібку темного піску, схожого на той, що сиплють на чорнило, щоб швидше висихало.

— А це третя причина, чому я стверджую, що були задіяні чари,— Шкуро кивнув на пальці Тюрина.— Зранку, коли ми відчинили кабінет і знайшли злощасні рішення, цим були засипані всі папери. Пісок лежав під моїми дверима, на книжках, навіть на друкарських машинках.

Тюрин почув, що друкарська машинка спинилася.

— Це ви знайшли підроблені документи? — розвернувся він до жінки.

— Глафірія Павлівна Качур-Бачковська — наша реєстраторка,— представив Шкуро.

— Ні, не я! — зло сказала жінка.— Захар Васильович. Я напередодні ввечері засиділася, тож і прийшла пізніше.

— Глафірія Павлівна — дуже старанна працівниця,— похвалив Шкуро, не помічаючи уїдливого тону. Топчій відійшов подалі від жінки.

— А напередодні ввечері ви не помітили нічого підозрілого? Ніхто сюди не заходив? — Тюрин уважно подивився на реєстраторку.

— Уявіть — ні, сюди ніколи ніхто не заходить, окрім мене і Фріцика. Фріцик, до речі, лишався ще й після мене.

Олександр Петрович подивився на другий стіл. Там стояв «Ундервуд» із заправленим бланком рішень.

— Фріц Абрамович Розсоха — чорт-душолов нижчого порядку,— здивовано прокоментував Шкуро і ніби сам