Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

Душоловами називали чортів, які виконували бажання людини в обмін на душу. Але кількасотлітній договір між людьми і чортами зв’язав душоловам руки. Потрапляючи на землю, вони були здатні хіба на дрібні магічні послуги. Мали сили не більше, ніж будь-яка відьма.

Керуючись миттєвою здогадкою, Тюрин усівся за стіл Фріцика. Сині руки театрально злетіли вгору. І вже наступної миті зарипіла гашетка, а на аркуші відбилися акуратні чорні рядки. Слідчий надрукував ще кілька фраз, вправно дістав документ і зіставив з підробленим рішенням. Глибока зморшка перерізала високе чоло.

Хай як намагався Топчій з-за плеча шефа роздивитися сторінки, йому не вдалося зрозуміти, що ж той шукає. Глафірія Павлівна ледь скосила очі і з подвійною силою застукотіла по клавішах.

— Ви добре знаєте Фріца Абрамовича? Де він мешкає?

Шкуро стенув плечима.

— Гадки не маю,— не підводячи очей, пхикнула Глафірія.— Не в моїх правилах знатися з чортами. Я надаю перевагу значно соліднішій публіці,— з надмірною погордою, як на просту друкарку, сказала жінка.— Але от гласний Фальдберг сюди до нього заходив. Кілька днів тому.

Тюрин нахилився до реєстраторки і вдихнув аромат. Він знову нагадав про Тамару. Очі Глафірії блиснули, вона кокетливо посміхнулася штучною, ніби завченою, посмішкою і схилилася до роботи.

*

— Захаре Васильовичу, а у вас уже таке траплялося? — на виході з кабінету запитав Тюрин. Шкуро здавався розгубленим, поглядав на порожнє місце і про щось думав.

— Не знаю, чи це має якийсь стосунок, але був один документ, що ніби виник сам собою. Покійний секретар управи по секрету розповідав,— неуважно проказав секретар.

Тюрин з Топчієм напружилися.

— Під час заворушень 1892-го, коли ніяк не могли нечисть погамувати, раптом знайшовся лист Офаніти Бека — останнього жерця змієпоклонців, автора пророцтва про пришестя Змія, і в цьому листі він від імені людиноподібних присягався на вірність людям. Цей лист став основою «Договору про чесність співжиття нечисті з людьми».

— У ньому йдеться про заборону використовувати чари у державних установах. І тепер у порушенні договору звинувачують гласних від нечисті. Але що в тому дивного? — досі не розумів Тюрин.

— Ви погано знаєте історію,— насупився Шкуро.— Офаніта ніколи не писав того листа. Він узагалі не міг писати. Після Хмельницького очолив військо нечисті. Його захопили у полон і обрубали руки. Але і ваші, і наші історики визнали справжність листа.

— Цей лист теж виник тут, у Думі? — запитав Тюрин.

— Ні, у музеї старожитностей. А що найдивніше,— Шкуро нахилився і поманив Тюрина пальцем,— коли я тільки прийшов, запросив листа до нас передати. Дурість несосвітенна — документ державної ваги зберігати у міському музеї. Так там не знайшли. Звідки прийшов, туди і пішов.

*

Надворі почало сутеніти. Вздовж Хрещатика розгорялися ліхтарі. На виході з Думи на Тюрина мало не наскочила одна з жовтобілетних дівиць. На її спині красувалася велика дірка, крізь яку виднілися оплетені квітами органи. Слідчий здригнувся, а Топчій тихенько заскавучав.

— Що ви там на машинці настукали, Олександре Петровичу? — проводжаючи поглядом мавку, запитав околодочний.

Тюрин дістав аркуш і простяг Топчію. Перед очима досі маячіла дірка на спині. «Невже тепер мені світять лише жінки з нечисті?» — подумав Тюрин і скривився.

Він згадав, як в останньому класі гімназії синок купця другої гільдії Васька Кунцев витягнув у батька десять рублів і несподівано покликав гульнути. Вони не дружили, але у Тюрина ніколи не було своїх грошей, тож він забув про обережність і погодився. Вони подалися у жовтобілетний район, Васька хитро посміхнувся і сказав, що для «нечистелюба» в нього особливий подарунок. Тюрина схопили і запхали до темної кімнати. У дальньому кутку спиною до дверей стояла дівчина. Довге чорне волосся сягало попереку. Почувши гостя, дівчина повільно скинула сорочку, оголила пружні сідниці й тонкі білі ноги, а потім зачерпнула рукою волосся, прибрала його — і через плече подивилася на клієнта, щоб оцінити ефект. Від лопаток і до попереку мала діру, крізь яку було видно нутрощі. Серце потворно пульсувало між ребрами. Але не це злякало Тюрина. У чорних очах мавки палала ненависть.

Тоді Тюрин учепився у двері і змусив себе так простояти не менше п’ятнадцяти хвилин. Потім вийшов і мовчки проминув товаришів. За місяць витягнув гроші з дядька і повторно навідався до закладу мадам Блюхер. Але вже до людини.

— «Усе написане, видрукуване чи в інший спосіб відбите на папері має ті самі права, що і будь-яка жива істота у славному місті Києві...» То ви просто передрукували несправжнє рішення? — розчаровано дочитав Топчій.

Тюрин вихопив у нього документ. Його не переставала дивувати змінна натура Топчія: то він вражав здогадливістю, то дратував безміром глупоти.

— Ось бачите? Хвостик у єр? Роззуйте очі, Парфентію Кіндратовичу, ось тут і тут? Однаково недодруковані. Нехороші цидулки вистукали на машинці чорта. Немає сумнівів. Треба їхати до Фріцика.

III

Як повідомили в управі, Фріц Абрамович Розсоха жив у пансіоні мадам Шломо в подільських нетрищах. Будинок досі нагадував про колишню респектабельність. Але тепер кам’яницю, наче забутий гриб, зусібіч підпирали дерев’яні бараки, де тулилися сотні незаможних людиноподібних.

За мірками околодку чорт розкошував — мешкав сам, ще й мав окремий вихід.

Ще на сходах Тюрин відчув ядучий запах сірки і наказав Топчію вибити двері.

Розпластане тіло Фріцика лежало в центрі пентаграми. На чолі, долонях і ратицях мерехтіли ще гарячі печаті вигнання. На зріст чорт був не більш як п’ять футів, акуратно підпиляні роги, низький лоб, густа лінія брів. Незадовго до смерті чорт старанно поголився, на підборідді ще біліли наліпки з газети.

— Класичний випадок вигнання з Луганського-Даля. «Записки про ритуальні вбивства» читали? — Тюрин нахилив до чорта гасницю.— Там описуються способи вбивств чортів різних рівнів. До речі, заборонене у Межі видання.

Парфентій невпевнено підтакнув, але перепитати не наважився.

— Хтось добре попрацював, щоб запроторити харцизяку назад до пекла. Стільки солі перевести! — вовкулака копнув лінію зірки.

— І добряче попрацював, поки звільнив місце для ритуалу,— Тюрин підняв лампу, щоб освітити кімнату.

Вздовж стін громадилися купи з минулорічними газетами, книжки без палітурок, коробки з надщербленим посудом, погнутими гвіздками, скинутими підковами. На гачку біля входу висіла побита міллю, вогка і смердюча шуба, під стелею, наче прапори затонулих кораблів, майоріло лахміття. Тюрин смутно здогадувався, що гора мотлоху біля груби правила чортові за ліжко, а дошка на подертому мишами мішку — за стіл.

— Шкуро