Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Нутрощі журналу вимагають ретельнішого вивчення. Пізно вночі у вітальні Мет працює над своїм мініатюрним містом, а я сиджу з ноутбуком на канапі, вишукую інформацію про створення книжок і зачитую її вголос. Ми вчимося скріплювати сторінки. Шукаємо торгівців пергаментом. Знаходимо тканину кольору потемнілої слонової кістки й товсту чорну нитку. Замовляємо на eBay книжковий блок[25].

— У тебе гарно виходить, Дженноне, — каже Мет, коли ми намазуємо пусті аркуші клеєм.

— Що, створювати книжки?

Ми робимо все на кухонному столі.

— Ні, схоплювати все на льоту, — відказує він. — Саме це ми й робимо на роботі. Не те, що всі ті програмісти, розумієш? У них завжди все однакове. Завжди пікселі. А в нас кожен проект інакший. Нові інструменти, нові матеріали. Завжди все нове.

— Як у випадку з монстром із джунглів.

— Саме так. За сорок вісім годин мені довелося стати майстром бонсай.

Мет Міттелбренд ще не знайомий із Кет Потенте, та мені здається, що вони неодмінно порозуміються: Кет, яка так щиро вірить у потенціал людського мозку, і Мет, який що завгодно може вивчити лише за день. Коли я думаю про це, то починаю розуміти погляди Кет. Якби нам вдалося на тисячу років продовжити Мето­ві життя, цілком імовірно, що він міг би створити новий світ.

Вінець нашого творіння й найскладніша деталь журналу — тиснення на його обкладинці. На оригіналі є глибоко втиснений у шкіру напис «NARRATIO», і, ретельно роздивившись його на зближених фотографіях, я бачу, що його теж зроблено старим добрим шрифтом Gerritszoon. Це погана новина.

— Чому? — питає Мет. — Здається, такий шрифт є на моєму комп’ютері.

— У тебе є Gerritszoon, — пирхаю я, — який підходить для електронних листів, рецензій і резюме. А це, — я вказую на збільшений напис «NARRATIO» на екрані мого ноутбука, — Gerritszoon Display, який використовують для оголошень, заголовків і, схоже, обкладинок окультних книг. Бачиш, які тут гострі зарубки.

Мет скрушно киває.

— Зарубки справді гострі.

Ще коли я працював у «Новому бейґлі» й займався створенням меню, постерів і (мушу нагадати) відзначеного нагородою логотипа, я дізнався все, що тільки можна, про ринок цифрових шрифтів. Більше ніде немає такого чіткого співвідношення доларів до байтів. Поясню вам, про що я: електронна книжка коштує близько десяти доларів, правильно? І її розмір зазвичай не перевищує одного мегабайта. (Для уточнення: ви завантажуєте більший обсяг даних, коли відкриваєте свій обліковий запис у Face­book.) В електронній книжці ви бачите, за що платите: слова, абзаци, імовірно, набридливі вставки реклами. Річ у тому, що цифровий шрифт коштує не десять доларів, а сотні, іноді навіть тисячі, а це — абстракція, фактично невидима — тоненький конверт із математичними розрахунками, які описують крихітні ­літерки. І ця оборудка ображає споживацькі інстинкти біль­шості  людей.

То й не дивно, що люди користуються піратськими шрифтами. Я до таких не належу. У школі я проходив курс типографії, наприкінці якого кожен учень мав створити власний шрифт. Я покладав на свій великі надії — я нарік його Телемах, — але мав намалювати стільки літер, що просто не встиг би закінчити вчасно. Тому я обмежився тільки великими літерами, підхожими для крик­ливих постерів і викарбуваних у камені написів. Повірте, я добре знаю, скількох зусиль потребують такі символи. Типографи — це ті ж дизайнери, а дизайнери — це свої люди, тому я завжди буду їх підтримувати. Так от, FontShop.com повідомляє мене, що шрифт Gerritszoon Display, який продає нью-йоркська цифрова словолитня FLC, коштує 3989 доларів.

Тому я, звісно ж, шукаю його піратську версію.

Ідея зиґзаґом рухається крізь мій мозок. Я закриваю вкладку із сайтом FontShop і заходжу до бібліотеки Буркотуна. Тут не тільки піратські електронні книжки. Там також є шрифти — нелегальні літери будь-яких форм і розмірів. Я проглядаю перелік: Metro, Gotham і Soho, усі можна завантажити безкоштовно. Myriad, Minion та Mrs Eaves. А ось і він, Gerritszoon Display.

Я завантажую його й відчуваю укол каяття, проте зовсім незнач­ний. Швидше за все, цифрова словолитня FLC — це дочірня компанія корпорації Time Warner. Gerritszoon — старий шрифт, його творець, якому він завдячує своїм іменем, уже давно помер. Яка йому різниця, хто і яким чином використовує його творіння?

Мет розміщує літери понад ретельно скопійованим символом книгарні — двома долонями, розкритими, як книжка, — і наш дизайн готовий. Наступного дня в ILM за допомогою плазмового різака він вирізає його зі шматка металу — у світі Мета плазмовий різак така ж звична річ, як ножиці, — і врешті, послуговуючись затискачем, ми втискаємо літери в навмисне пошарпану шкіру. Напис повільно впивається в шкіряну поверхню, що протягом трьох днів і трьох ночей лежить на кухонному столі, і, коли Мет знімає затискач, ми бачимо бездоганну обкладинку.

Отже, час настав. Надходить ніч. Я заступаю Олівера Ґрона за столом і починаю свою зміну. Сьогодні я отримаю перепустку до захопливого світу Кет. Сьогодні поміняю журнали.

Аж тут виявляється, що шпигун із мене нікудишній — я ніяк не можу заспокоїтись. Я вже все перепробував: читав довжелезні статті журналістських розслідувань, грав у комп’ютерну версію «Ракет і магів», походжав під стелажами «Захмарної колекції». Мені­ навіть на три хвилини не вдається зосередитися на чомусь одному.

Нарешті повертаюся за стіл, та мене й далі трусить. Якби для заспокоєння я взявся редагувати статті у Вікіпедії, то вже давно переписав би статтю про почуття провини й переклав би її п’ятьма мовами.

Нарешті за чверть шоста. Зі сходу до книгарні пробиваються тонесенькі промінчики світанку. Мешканці Нью-Йорка потихеньку вже почали робити дописи у Twitter. Я до краю виснажений, бо цілісіньку ніч не знаходив собі місця.

Справжній журнал VII лежить у моїй сумці, та він завеликий, і сумка випинається з боків, що, як на мене, має вигляд най­без­глуздішого у світі доказу моєї провини. Щось на кшталт того, як гігантські африканські змії заковтують тварину повністю й ви бачи­те, як нещасна істота тріпоче всередині, рухаючись усе далі й далі.

Фальшивий журнал стоїть поряд зі своїми зведеними братами. Я ставлю його на місце й бачу, що він залишив по собі зрадницьку смужку пилюки на самісінькому краю полиці. Спочатку я панікую.