Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

Землемірством, теслярством та поденною роботою інших типів — адже я володію стількома ремеслами, скільки в мене пальців на руках, — мені тим часом вдалося заробити в селі 13,34 $. Витрати на їжу за вісім місяців, себто з 4 липня по 1 березня, коли я вів підрахунки, хоча прожив у лісах понад два роки, склали (як не рахувати картоплі, певної кількості зеленої кукурудзи й гороху, що їх виростив сам, а також того, що лишилося незужитим станом на 1 березня):

Рис: 1,73 ½ $

Меляса: 1,73 (найдешевший різновид цукру)

Житнє борошно: 1,04 ¾

Кукурудзяне борошно: 0,99 ¾ (дешевше, ніж житнє)

Свинина: 0,22

Експерименти, що виявилися невдалими:

Пшеничне борошно: 0,88 (вимагає більше грошей і клопотів, ніж кукурудзяне)

Цукор: 0,80

Смалець: 0,65

Яблука: 0,25

Сушені яблука: 0,22

Батат: 0,10

Один гарбуз: 0,6

Один кавун: 0,2

Сіль: 0,3

Так у кінцевому підсумку я проїв 8,74 долара, але не оприлюднював◦би цього безсоромного визнання вини, якби не усвідомлював, що провина більшості моїх читачів анітрохи не менша і їхні вчинки, якби їх описати у книжці, мали б не кращий вигляд. Наступного року я інколи ловив рибу на обід, а якось забив бабака, що понівечив мені боби, — як сказали б татари, посприяв переселенню його душі — і з'їв, почасти заради експерименту; попри терпкий присмак, його м'ясо на короткий час мене задовольнило, але я дійшов висновку, що у тривалій перспективі ця практика недоречна, хай◦би що собі думали ті, кому вже оббілованих бабаків постачає сільський різник.

Хай◦би як мало поживи для розуму давав цей пункт, одяг та принагідні витрати за той◦же відтинок часу склали 8,40 ¾ $.

Олія і начиння: 2,00

Цей перелік вичерпує й більш ніж вичерпує всі неминучі витрати. Отже, як не рахувати прання й церування одягу, яке я здебільшого делегував, за що ще не отримав рахунків, за цей час я витратив:

Дім: 28,12 ½$

Ферма, один рік: 14,72 ½

Їжа, вісім місяців: 8,74

Одяг і т. ін., вісім місяців: 8,40 ¾

Олія і т. ін., вісім місяців: 2,00

Загалом: 61,99 ¾ $

Тут я звертаюся до тих із моїх читачів, які хочуть заробити собі на життя. Щоб повернути витрати, я:

Продав урожаю на 23,44 $

Заробив поденною працею: 13,34

Загалом: 36,78 $

Якщо відняти від цієї суми витрати, отримуємо баланс у 25,21 ¾ $, що приблизно дорівнює коштам, які я мав на початку і які й розраховував витратити. З другого боку, я зберіг здоров'я і здобув вільний час, незалежність і затишний дім, де зможу жити, скільки хотітиметься.

Ця статистика може видатися випадковою, а тому непоказовою, але й вона має певну цінність у своїй вичерпності. Про всі здобутки я відзвітував. Наведена вище таблиця свідчить, що на їжу я щотижня витрачав близько 27 центів. Протягом майже двох років я живився лише житнім і кукурудзяним борошном без дріжджів, картоплею, рисом, скромними порціями солонини, мелясою, сіллю й питною водою. І було щось догідне в тому, що я, залюблений у філософію Індії, жив здебільшого на рисі. На закиди невиправних крючкодерів одразу скажу, що інколи я їв поза домом, як то робив здавна і сподіваюся робити в майбутньому, хоча то часто йшло на шкоду моїй домашній господарці. Проте наголошу, що обіди поза домом — постійний елемент мого життя, а тому анітрохи не позначаються на цьому порівняльному огляді.

Мій дворічний досвід підтверджує, що навіть у цих широтах добути найнеобхідніші харчі на диво легко, а людина може зберегти і здоров'я, і силу, харчуючись просто, як тварина. Якось я приготував задовільну — і то задовільну з різних причин — вечерю з портулаку городнього (Portulaca oleracea), що його зібрав у себе на кукурудзяному полі, відварив і посолив. Латинську назву наводжу, бо дуже вона смаковита. Скажіть мені на ласку, чи ж може розважлива людина у мирні часи у будень бажати більшого, ніж належна кількість молодої солодкої кукурудзи, відвареної й підсоленої? Я урізноманітнював, нехай доволі скромно, свій раціон на догоду апетиту, а не здоров'ю. Але ж буває і таке, що людина помирає від голоду не тому, що їй бракує найнеобхіднішого, а тому, що їй бракує розкошів. Я знаю одну добру жінку, певну, що її син помер, бо вирішив живитися лише водою.

Читач зауважить, що я підходжу до цього питання з економічної, а не гастрономічної точки зору, і не зважиться повторити мого досвіду, не маючи повної комірчини ласощів.

Спершу я випікав хліб із самого тільки кукурудзяного борошна й солі — такі коржики ще називають сапковими, бо дехто пече їх на сапці; я ж пік їх над багаттям просто неба на черепиці чи дошці, що лишилися від будівництва; хліб просякав димом і мав сосновий присмак. Поекспериментувавши ще й із пшеничним борошном, я врешті встановив, що найзручніше пекти хліб із суміші житнього й кукурудзяного борошна, та й смак виходить найкращий. Холодної днини я мав велику втіху, випікаючи по черзі кілька маленьких буханців, перевертаючи їх обережно, як єгиптянин яйця, що мали ось-ось вилупитися. Ті буханці видавалися мені справжнім зерновим фруктом, якому я допомагав дозріти, і їхні пахощі були мені такі ж любі, як пахощі інших шляхетних фруктів. Я загортав їх у ряднину, щоб зберегти аромат якомога довше. Я штудіював стародавнє життєдайне пекарське ремесло, дослухаючись до всіх порад, і спершу повернувся до темної давнини, коли людство, виховане на диких горіхах і м'ясі, щойно винайшло прісний хліб, виробивши м'якішу й вишуканішу дієту. Мої студії поступово просувалися до пізніших епох, коли винайдено заквашування — вважається, внаслідок випадкового скисання тіста, — і в ході різних комбінацій створено «добрий, солодкий, поживний хліб», що підтримує в нас життя. Дріжджі дехто вважає душею хліба, spiritus'ом, який наповнює його клітинну будову; їх бережуть, як вогні весталок. Можна припустити, що коштовна пляшечка дріжджів прибула сюди ще на «Мейфлавері», й відтоді вони підіймаються, бубнявіють, хвилями розпросторюються Америкою. Я регулярно й сумлінно добував цей продукт у селі, доки якогось ранку не забув усі правила й не ошпарив їх окропом, і внаслідок цієї випадковості встановив, що й вони не є незамінними — адже всі мої відкриття ґрунтувалися на процесі аналітичному, а не синтетичному, — і відтоді радо обходився без них, хоча більшість господинь запевняла, що не буває безпечного й поживного хліба без дріжджів, а старші люди пророчили мені стрімкий занепад життєвих сил. Але я виявив, що й цей інгредієнт не є незамінним, адже навіть після року без нього я досі перебуваю