Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

26 березня 1953 року, через три тижні після смерті Сталіна, Берія направив до Президії ЦК КПРС записку про амністію, яку було оголошено 9 травня. За цією амністією із в’язниць і таборів на волю вийшли 1181264 в’язні, одночасно було закрито слідчі справи на 400 тисяч осіб. Кажуть, що серед тих, хто вийшов з таборів, було багато кримінальників, тому й зріс рівень злочинності в країні.

Кримінальників було багато, але серед випущених із таборів більше було невинних, що сиділи за анекдот про Сталіна чи за три підібрані в полі, все одно нікому не потрібні, колоски.

Рівень злочинності зріс. Однак уявімо, що було б, якби сотні тисяч зеків вирвалися самі, зі зброєю, підбурені перемогами над вертухаями.

Однак справа не в цифрах. Берія ламав усю структуру державного планування. До нього Держплан склав грандіозні проекти, які слід було здійснити підневільною рабською працею. Відповідно до цього здійснювали розрахунок необхідної кількості робочої сили. Далі каральні органи отримували рознарядку, скільки злочинців їм необхідно спіймати і на які строки запроторити до зони. Рознарядку складали за республіками, краями, областями і районами. Кожному начальнику від міністра внутрішніх справ до дільничного належало виконати план. Тому садили не тільки за «три колоски», а й за «розкрадання 200 метрів пошивочного матеріалу», тобто за котушку ниток.

Зате порядок був, кажуть соціалісти. Ні, товариші, не було порядку. А була тотальна нестача всього і багатокілометрові черги за милом і гасом, сірниками, голками і нитками, калошами і за свічками. Підневільна рабська праця — непродуктивна. Тому не виробляла країна нічого, крім зброї. Тому крали люди колоски з тих самих полів, які їм нібито належали, щоб урятувати дітей від голоду. Компетентні органи не спали ночами, щоб зловити тих, хто підбирає колоски на колгоспному, тобто на власному полі. Якщо колоски не підібрати, то їх подзьобають горобці, з’їдять миші-польовки або вони самі згниють під снігом. І «пошивочний матеріал» тягли тітки з фабрик не від хорошого життя.

Рабську працю в’язнів і після Сталіна використовували досить активно, але змінився принцип комплектування таборів: раніше державі потрібно було мати заздалегідь визначену кількість дармової робочої сили. І що більше, то краще. Цей механізм зламав Берія.

5

4 квітня 1953 року Берія підписав цілком таємний наказ № 0068, який вимагав негайно ліквідувати у в’язницях і таборах приміщення для тортур, заборонити застосування заходів фізичного впливу до арештованих, знищити всі знаряддя тортур. Наказ попереджав, що до суду буде притягнуто не тільки тих оперативних працівників МВС, які надалі спробують застосовувати заходи фізичного впливу до арештованих, а й їхніх керівників.

13 квітня 1953 року Берія направив до Президії ЦК КПРС записку з пропозицією припинити практику роздування культу особи вождів, зокрема, у святкові дні на демонстрації не виносити портрети вищих керівників держави та партії, насамперед, тих, які в цей час керують країною.

За життя Сталіна було видано тринадцять томів його творів. У травні 1953 року Берія запропонував видання творів Сталіна припинити. І воно було припинено. Набір наступного тому було знищено.

Лаврентій Павлович Берія — особа №1 у радянській ієрархії після смерті Сталіна

10 червня у «Правді» з’явилася стаття без підпису, у якій уперше прозвучав новий для нашої пропаганди термін «культ особи». Ім’я Сталіна ще не було названо. Проте все й так було зрозуміло. Чий ще культ панував і процвітав упродовж останніх десятиліть?

«Правда» засуджувала культ особи й указувала на тих, хто відтепер поведе країну правильним шляхом: «Суть політики нашої партії викладено у виступах Г. М. Маленкова, Л. П. Берії та В. М. Молотова».

Не Хрущов через три роки на XX з’їзді КПРС почав викривати культ особи, а газета «Правда» через три місяці після смерті Сталіна.

Немає сумнівів у тому, що творцем викриттів був саме Берія. Бо він на той момент був господарем Радянського Союзу. У найпершій антисталінській публікації газета «Правда» нази-ває ім’я Берії серед двох інших імен. Але Маленков перебував під повним контролем Берії, а Молотова на той час вже кілька років як усунули з перших ролей.

Водночас та ж сама стаття в центральному органі Комуністичної партії не згадує Хрущова, хоча Хрущов очолював Комуністичну партію.

6

Головна проблема країни полягала в тому, що люди від соціалізму тікають. Якщо немає можливості втекти у мирний час, вони втечуть під час війни.

Берія пам’ятав літо 1941 року, коли бійці Червоної Армії без бою здавалися сотнями тисяч і мільйонами, кидаючи цілком справні танки й літаки тисячами, гармати і міномети — десятками тисяч, кулемети — сотнями тисяч, боєприпаси, продовольство, інженерне майно, паливно-мастильні матеріали — мільйонами тонн. У величезній країні не знайшлося дурнів, готових умирати за колгоспне рабство, парткоми й масові розстріли, за ГУЛАГ і голодні черги. Улітку 1941 року бійці та командири Червоної Армії не вважали війну ні великою, ні вітчизняною. Кадрова Червона Армія здалася в німецький полон майже без опору. Майже в повному складі. Залишилися лише резервісти. І якби не дрімуча дурість Гітлера та його великих полководців, то здалися б і вони.

Лаврентій Павлович Берія вважав, що в разі нової війни розгром 1941 року неминуче повториться. З тих-таки причин воювати за соціалізм дурнів не знайдеться. І якщо новий супротивник буде не настільки дурний, як Гітлер, то держава загине.

Але навіть і без війни Радянський Союз та окуповані ним країни на то час стрімко котилися у прірву. Зокрема із січня 1951-го до квітня 1953 року з однієї лише Східної Німеччини до Західної втекло 447 тисяч осіб.

1 червня 1953 року масові страйки робітників охопили Чехословаччину. Страйкували робітники Праги, Острави, Братислави. Ці виступи, як лісову пожежу, понесло через кордони після смерті Сталіна «братніх країн соціалізму». На черзі була Польща. А там пожежею могло й не обійтися. Там могло і рвонути.

Георгій Максиміліанович Маленков — голова Ради Міністрів СРСР

Берія вважав, що Радянському Союзу не слід утручатися у справи інших народів, необхідно навести лад у власному домі. А для цього слід було кардинально змінювати як зовнішню, так і внутрішню політику. Головною метою діяльності уряду Берія визначив створення умов, за яких люди будуть працювати добровільно, охоче й