BooksUkraine.com » Сучасна проза » Світ не створений 📚 - Українською

Читати книгу - "Світ не створений"

174
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Світ не створений" автора Мирослав Лаюк. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 60
Перейти на сторінку:
жвавіше. Старша товаришка тягла Аліну за руку й щось казала на вухо, а синок фабриканта буркотів. Молода ромка, побачивши Аліну, відступилася трохи з центру. Вусатий молодик піднявся з-за столу й кудись пішов. Товаришка дістала віяло й мало не здійняла ним мікроураган. Аліна затанцювала, зовсім не по-панськи, зовсім як справжня — наче її ще дитиною мандрівні роми викрали й нещодавно віддали батькам. Вона тупотіла, закочувала спідницю до колін, свистіла.

Раптом Алінин черевичок зірвався й полетів просто в бік нашого столика. Ми всі кинулися під стіл, як соми на прикорм. Марк злетів зі стільчика. Стіл перевернувся, келихи покотилися, ковбаса прилипла до землі.

З-під столу над всіма з’явився я з кришталевою туфелькою в руці. Ну — де твоя карета й коли вже та північ? Аліна ж стояла нерухомо й не думала про те, що карета може стати гарбузом. Роми притихли, але не зупинили музику. Я підійшов до неї, став на коліно й одягнув їй черевичка. Аліна не рухалася, наче ось — здогадалася, що дванадцята вже скоро, а куди бігти — ще не розуміла. А коли я підвівся й став поруч, дівчина, ця анархістка, з усієї сили умастила по лицю — наче справжнім зранку виловленим у Дніпрі лящем. Уся долоня прилипла до моєї щоки й змертвила її на кілька секунд, я не відчував шкіри й м’язів, наче щока стала не моя. Аліна обернулася, підійшла до свого столика, схопила сумочку й вийшла на вулицю. Я стояв посеред зали, як голий. Ні, не король — ганебність своєї ситуації я чудово розумів. Добре, що роми додали музики. Фабрикант з вусами-хвостами мишачими не з’явився, а подружка сиділа й запивала ситуацію коньяком.

Ну і — я пішов за нею. Вибіг з дверей — і попрямував, не сумніваючись у правильності вибраного напрямку, підказаного ні розумом, ні інтуїцією, а якимось іншим імпульсом — мене щось штовхнуло саме туди, куди треба. Нічний Київ мені був ніби кава, про яку забув, а коли згадав — вона ще не остигла. Київ був — як музика. Київ плавився від власної чарівності. Все було так неймовірно, що я просто не міг не наздогнати цю дівчину.

На Олександрівській площі побачив її спину. Аліна йшла якось нерівно — то пришвидшуючись, то сповільнюючись. Її фігура в такому освітленні нагадувала грецькі скульптури найголовніших красунь древнього світу. Потім вона обернулася й зупинилася. Аліна дивилася на мене, розкриваючи навпомацки сумочку.

— Ви так несподівано пішли. Хотів сказати, що знаю вас, ми вже точно десь перетиналися поглядами.

— Відійдіть! — сказала майже спокійно вона, не дивлячись вниз, а потім раптом опустила очі й прошепотіла щось під ніс.

— Я не мав наміру вас образити.

Виглядало, що вона не розуміла, хто перед нею. Раптом вихопила револьвер, гублячи із сумочки заразом хусточки й фантики.

— Я хотів тільки перепросити.

— Вибачаю! — і стрелила під ноги.

Хвора! Куля цокнула об камінь. Ця дівка здичіла у своїх рудниках!

— Ви здуріли?! — крикнув я, схопивши її за зап’ястя.

Вона від цих слів якось аж протверезіла. Аліна швидко засунула револьвер назад у сумку й кинулася збирати із землі розсипане.

— У вас все з головою добре?

— Ні, просто… — сказала вона навприсядки. — Я подумала, що ви бандит…Ну, ви переслідували мене. У темряві не видно, хто то.

На постріл примчала поліція — ну звісно, вони всі, як поросята навколо свиноматки, купчилися в центрі міста.

— Хто стріляв?

— Стріляв?

— Так, ми чули постріл.

— Ой, вибачте, ми просто в легкому потрясінні. Там щойно два чоловіки пробігли, — показав цим кретинам у бік Ольгинської.

І стражі зникли.

— Вас провести додому?

— Ні-ні, зараз знайду своїх.

— Тоді маю кращу ідею. Ходімо кататися на ліфті!

— Зовсім не розумію, що ви маєте на увазі.

— Тут неподалік є будинок з ліфтом «Otis».

Не встигла вона хоч щось відповісти, як з «Континенталю» приперся її залицяльник і запищав:

— Ви цілі, моя мадмуазель? Де стріляли? Я вийшов із вбиральні — а вас уже не було.

— Познайомтеся — це мій друг…

— Олексій.

— Мій рятівник!

— Від чого рятівник?

— Тут бандити на мене напали. Він їх і розлякав. Потім прибігли поліціянти.

— Спасибі вам, Олексію. Як можу віддячити? — і дістав гаманець — я дозволив йому мати на це півхвилини. Потім мишовусий подав мені якусь купюру.

Я взяв цей папірчик, вже ніби зібрався запхати його в кишеню. А потім повільно, як рак клешнею, зіжмакав гроші цього мавпія й кинув паршивцю в дрібненьку квасолинку морди.

— Пішли звідси, — потягнув він Аліну.

І вона поволочилася за ним. Я ж повернувся до «Континенталю», і ми пішли за ромами-музиками в найближчий парк. Вони пообіцяли показати нам ведмедів.

День закінчився тим, що ведмідь пив з горла горілку. Потім, коли з’явилися поліціянти, клишоногий погнався за одним зі стражів порядку по Фундуклеївській. А ще мені хтось із хлопців розказав, що зник професор Білінський — уже два дні його ніхто не бачив.

Зошит 3. Не розказуйте страшні історії — тут кожен сам має що розповісти. Тут у кожного цілий кропив’яний лантух своїх страшних історій. А на дні того лантуха — молоток, яким оповідач гепне вас по черепу, щойно насмілитеся не повірити в сказане. Або й коли повірите — гепнуть. Недавно бачив, як на Хрещатику хлопчакувата дівчинка вимагала в поважної жінки грошей, погрожуючи вкусити ту й заразити сифілісом. Не гуляйте на Володимирській гірці, не гуляйте в Ботанічному саду, а особливо не гуляйте на Контрактовій площі. Ніде не гуляйте. Не ходіть до павільйону з панорамою «Голгофа», що біля собору святого Олександра, — вас не врятує й Ісусове розп’яття дванадцять метрів заввишки. Не виходьте на вулицю, коли темніє і коли люди стають тінями, на тон густішими за темінь. Не ходіть також там, де людей видно здалеку. Не скажу, що раніше громадськість була схожа на букет конвалій, однак наразі вона тхне погребом з капустою.

Місто, що раніше могло просто придурюватися, тепер таки дуріє. Воно як риба в нагрітій воді: вже ні на що не реагує, повільно плаває, наче й байдуже, проковтне гачок чи ні. Стадія збудження і піднесення переходить у пригнічення, як шия у плечі, плечі у поперек, а поперек у тілесні низи. Свято переходить у похорон, паради у вибухи бомб, депресивна стадія у маніакальну. Зима переходить у літо, люди у звірів, години у віки й навпаки — віки в години. Варто просто пройтися містом, аби побачити солдата невідомої армії, що справляє нужду під оперою. Далі — ряд однакових на вигляд старих вдів, що продають старі бальні сукні й канделябри. Ще — аристократи й фабриканти, які сиплють проституткам стільки, що ті скоро

1 ... 20 21 22 ... 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світ не створений», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світ не створений"