Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики , Тіна Вітовт"

З риболовлі хлопці поверталися злі і недобрі. Як ви здогадалися - нічого не зловили. В якийсь момент було враження, що хлопці реально мене викинуть з човна, щоб бодай щось упіймати.

Певною мірою, ми і тут відзначилися, зіпсували релакс, та позбавили задоволення витягнути ту рибину та похизуватися хто більшу спімав. Що ж поробиш, видно не так просто тато тікав тихенько, та все можливе робив, щоб я не сіла їм на хвіст.

А я так рибки хотіла. Ех, будемо їсти відбивні, та суп із зеленим горошком. Зараз швиденько супчик зваримо. У нас ще молоко є, те що баба Нюра вчора принесла, будуть млинці. Так ми хозяйки з Лєркою.

Поївши та трішки полежавши, вирішили пограти доганялки з водяними пістолетами. Артем запропонував, а ще нас малими дітьми обзиває, а сам... Ох, та хай, чим би діти не тішилися аби не плакали, а чоловіки, скільки б їм років не було - всеодно залишаються дітьми.

Набігалися ми багато. Гра виявилася дійсно весела, як і завжди. Напевно я з Лєрою просто стаємо дорослішими, тому так скептично і віднеслися до ідеї гри спочатку. Але кілька нальотів на хлопців добряче їх обстрілявши водою, і отримавши не менш вражаючу відповідь від них, все закрутилося з криків, визґів та реготу. Все ж таки впадати в дитинство добре і корисно. От і про невдалу риболовлю забули, або ж просто відомстили нам обстрілявши водою. Так що ми ще легко відбулися.

- Ха-ха, гаразд, гаразд, досить, аааа... - втікала від Артема та Тимура, вони явно змовилися, тому як з двох сторін наступали і загнали мене у глухий кут.

Лєрку зловив Стас. Тепер тримаючи за талію, притиснувши до себе поливав її водою з ніг до голови, звичайно і на себе потрапляв.

Незнаю скільки часу так дуріли, але все ж таки я та Лєрка пішли в душ першими, доки хлопці вирішили ще побігати, позмагавшись вже між собою.

- Рит, а де твій рожевий тонік для фарбування волосся? - гукала зі своєї кімнати Лєрка.

- В шафці над умивальником у ванній, хочеш спробувати?

- Ага, може в мене кращий ефект буде, як у тебе, - вже з одягом у руках заглянула до мене.

- Я думаю, має бути гарно, все ж таки у тебе світліше волосся, як у мене, - погодилася розглядаючи її світлу шевелюру, - а знаєш, змішай із шампунем, там всерівно, тільки половина залишилася.

- Ок, я піду у ванну в хлопців, так швидше справимося, і вечерю підемо готувати.

- Чекай, мені в шампунь половину тоніку влий, також хочу затонувати волосся, хоч на сонці переливатися буде цікавіше, - крикнула навздогін.

Так і зробили як домовилися. А вже будучи на кухні покликали хлопців, щоб вони пішли, привели себе в порядок перед вечерею.

- Я скористаюся вашою ванною, щоб було швидше, - спитав Артем з двору.

- Ок, іди, - відповіли в один голос з Лєрою.

І далі собі шаруділи тарілками та кухонним інвентарем.

- Це що за хрінь? - влетіли на кухню злі Тимур зі Стасом.

Ми відразу розгубилися, що ж трапилося, але коли глянули на їхнє волосся залилися сміхом. Та вони зараз фарбовані лиси!

- Вам смішно? Я питаю, що це таке? - тицяючи в свої раніше русі шевелюри, питав Стас.

- Ха-ха... а нема чого, ха-ха, брати чужі речі, ха-ха, - заливалася сміхом Лєрка, і зі сльозами радості на очах пояснювала.

- А що твої речі робили у нас у ванній? - виставив вже свої притензії Тимур, самі винні, що скористалися Лєркіним шампунем.

- Якщо ви забули - це все ж наш дім, куди хочемо туди і ходимо, ой, насміялася, - витирала я очі від сліз, - тепер ви у тренді, - невтрималася підколоти, а ті двоє тільки пихтіли.

- О, ви також фарбовані.

Зайшов у кухню Артем, і в нас почався новий виток реготу, тепер уже зі Стасом та Тимуром за компанію. У Артема була також рожева шевелюра, тільки яскравіша, адже він блондин. Артем правда також не відставав підколюючи друзів.

- А тобі пасує, - похвалила його.

Тепер ми усі фарбовані у мій рожевий тонік, і цього разу він усіх взяв добряче, навіть моє волосся, чого не було коли вперше його використовувала. Хлопці ще намагалися змити рожеві шедеври зі свого волосся, але як на зло у них нічого не вийшло. Будуть знати, що чужі речі не варто брати без дозволу. Хто знає у який колір наступного разу ми захочемо фарбуватися.