BooksUkraine.com » Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

54
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: Історичний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 67
Перейти на сторінку:

Самонакручування повністю відступило, коли темний ситуалет вершника ступив на подвір’я. Зупинившись на початку, він мить стояв непорушно, тоді направився до хліва.

Наступні секунди пройшли надзвичайно швидко, як воно часто буває перед очікуванням чогось хвилюючого. Гонець спішився, почав ритися у своїй сумці. Іван з Георгієм, до яких посланець повернувся спиною, були за кілька кроків. Кроків він не почув, втім їх почули Яким з Євтимом, тихі кроки частини ватаги, яка стояла вздовж дороги та біля заїзду. Іван прихиляючись вийшов на посланця, миттєво закрив рот рукою, а другою проткнув шию кинжалом. Георгій вложив і придавив гінця, який зі всіх сил намагався вимахувати руками й ногами. Євтим хутко заклав рот кляпом, Яким вирвав з рук листа і заспокоїв коня, який почав тривожитись. Іван з Георгієм поволокли тіло до паркану, всі четверо перекинули й перелізли самі. На подвір’ї появилися Андрій з Тарасом, які взяли коня за віжки і повели на дорогу. Дмитро обдивився місце дії, щоб не залишилось слідів, після цього, разом з Богданом також перелізли через огорожу.

- Якиме! Лист у тебе?, - Важко дихаючи запитав Іван.

- Тут, - Яким підняв листок з печаткою вгору.

- Чудово.

Вже мертвого й нерухомого гінця поволокли продовженням лісу, що вів до полів з якоюсь високою рослинністю. Майже на краю пущі вони зупинилися в зарослях, до них встигли підбігти Дмитро, Богдан та Андрій, а за мить на вороному коні з’явився Тарас.

- Я думав він буде важчим, - Взявши руки в боки від болю в спині сказав Євтим.

- Справу зроблено, - З полегшенням сказав Дмитро.

Іван дивився на тіло.

- Ще не зроблено, беріть лопати, копатимемо в цих колючках, - Сказав Строгий, починаючи тягти мертвого посланця, - Якиме, відкрий лист, прочитай, що там пише. Ми мусимо бути впевнені.

Георгій приніс три лопати завчасно заховані під листям. Він, та Іван з Тарасом почали працювати. Дмитро вирішив обшукати сумку коня й тіло гінця.

Яким тримтячи руками почав обдивлятися лист на наявність підписів. Нічна темрява в лісі заставила вийти за дерева. Звернув увагу на печатку, яка всім своїм виглядом вказувала на приналежність до царського двору. Обережно відкриваючи конверт, він витягнув папір з дуже якісного пергаменту. Бігаючи очима зверху вниз, знайшов рядки:

 

«…совещание с его царским величием, решение колегию вернуть, а гетьмана не выбирать. Вердикта подтверждение, Олександра Меньшикова и подписи приближеных…»

 

- Це він!, - Вигукнув Яким, процитувавши слова з листа.

- Сховай його поки!, - Відповів Іван з кущів, відставляючи ще одну купу землі.

Хлопець не мав де сховати такий цінний документ, то ж передав його Дмитру, який мабуть вже став особистим секретарем всієї компанії.

Знявши останній шар ґрунту, Георгій з Іваном вилізли, щоб дотягти посланця.

- Тарасе, - Звернувся Строгий, засипаючи яму, - Ти коли їхав звідти на коні, нічого дивного не бачив? Хтось з хати виходив?

- Нічого не бачив, - Відповів Лютний, - Навряд в тій хаті взагалі хтось був.

Іван на мить зупинився.

- Як це?, - Запитав дивлячись на руку, що стирчала з-під землі.

Тарас також зупинився.

- Ми просиділи там добрих три години, а садибу бачили ще вдень. Ні голосів, ні рухів.

- Якиме!, - Гукнув Іван, - Покажи листа.

Дмитро спустився до кущів і передав його.

- Він у мене.

Іван хутко вийняв пергамент і почав перечитувати. Перевернув на зворотній бік, трохи припідняв погляд.

- Та грець з ним, - Передаючи конверт назад Дмитру, - Закопуєм і вшиваймося.

Євтим обходив околиці аби впевнитися, що вони тут одні. Робота з похованням пішла швидше. Яким почав зносити гілки хвої та всякого іншого, що мало добре замаскувати щойно перериту землю.

По завершенню, забрали із собою лопати і пішли краєм засадженого поля, залишивши тільки легкий вогкий запах свіжої крові і надламаних гілок дерев.

Тараса на вороному коні, який ще годину тому належав російському послу, пустили вперед. Всі добралися до місця, яке було облаштоване під сховок речей і коней.

- Гарний кінь, не пручається, не дибить, - Знімаючи ногу зі стремен, - Свого продам, цього візьму, а на гроші вип’ємо.

Іван збирав залишені речі, Дмитро уважно вивчав текст письма, знайшовши в ньому цілих дві граматичні помилки. Георгій намагався зжатим лопухом вичистити землю, яка причепилася до сорочки. Яким перевіряв чи надійно закріплені ремені на Вересі.

- Євтиме, - Хлопець підійшов до дідуся, коли той вертав в піхви щойно оглянуту шаблю.

- Що таке, синку?

- Я хочу забрати її до Глухова.

- Кого?, - Зі здивуванням запитав Євтим, припіднімаючи очі.

- Софію.

Євтим легко кашлянув, щоб прочистити горло. Дивився на Якима дуже уважно.

- До Глухова значить…, - Повторюючи перевів погляд на землю.

- Весілля буде там, потім вернемось до тебе додому, лише тимчасово, поки рада не скінчиться.

- За весілля я радий чути, - Євтим піднявся, - Але давай спершу доберемось і поговоримо з твоїм батько, - Євтим взяв за плече хлопця, - Під час ради всякі речі творяться, вже повір мені.

Яким з розуміння, ствердно кивнув і посміхнувся.

- Вірю.

Іван затягнув поясок на своєму коні і вказав Богдану, щоб той запалив невеличке багаття.

- Дмитро, неси листа.

Зібраний хмиз загорівся доволі швидко. Братіє зібралось навколо світла, яке легко вигрвало на похилених деревах і обличчях.

- Ви свідки, - Сказав Іван підходячи до вогнища.

- Пали, - Вимовив Андрій.

Строгий кинув конверт в багаття, від чого на коротку мить вогонь став яскравішим.

Написаний текст від руки Андрія Івановича Остермана, швидко зникав під жаром і розсипався в хрупкий та гарячий попіл. Плавлячись, печатка з червоного воску зашипіла.

Дмитро взяв невеличку палицю, щоб впевнетись, що нічого не вціліло. Залишки зібрали і кинули в річку, що була неподалік. Течія рознесла всі маленькі частинки, не залишаючи й сліду.

1 ... 20 21 22 ... 67
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"