Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Можливо, — кивнула вона. — Якщо так, кажу вибач. Я й сама не знала, чого хочу насправді. Знаєш, в глибині душі я хочу побачити Вежу. Дуже хочу. А навіть якщо Патрік зможе намалювати Незнайдені двері й так зробити їх реальними, і я зможу їх відчинити, за ними буде несправжній світ. Про це говорять написи на сорочках в Едді та Джейка, я в цьому впевнена.

— Не треба так думати, — застеріг Роланд. — Як на мене, то реальність дуже рідко буває чорно-білою, не завжди обмежується тим, що «є» і чого «нема», «бути» і «не бути».

Патрік заухкав, і вони обоє глянули на нього. Він тримав альбом догори, повернув лицьовим боком до них, щоб показати свій малюнок. Сюзанна подумала, що Незнайдені двері відтворено бездоганно. Напису «ХУДОЖНИК» на них не було, і перехрещених олівців на металевій дверній ручці (гладенькій і блискучій) теж, але вони були не потрібні. Сюзанна не розповідала йому про ці прикмети, бо уві сні їх показали для її розуміння, щоб вона швидше все осягнула.

«Едді з Джейком хіба що карти мені не намалювали», — подумала вона. А ще подумала, чому все мало бути таким важким, чорт забирай, таким, чорт забирай,

(загадки і головоломки)

загадковим, розуміючи, що на це питання ніколи не знайде задовільної відповіді… та й взагалі така була людська доля, чи ж не так? Важливі відповіді здобувались нелегким шляхом.

Патрік знову заухкав, цього разу з питальними нотками. Зненацька Сюзанна усвідомила, що бідний хлопчина вмирає від хвилювання. І не без причини. Він щойно виконав своє перше замовлення і страх як хотів дізнатись, що про нього думає його patrono d’arte.

— Чудово, Патріку… грандіозно.

— Так, — погодився Роланд, беручи в художника альбом. Двері виглядали як точна копія тих, на які він натрапив на узбережжі Західного моря, бредучи в лихоманці й помираючи від отруйних укусів омаромонстрів. У стрільця склалося таке враження, що це нещасне без’язике створіння зазирнуло йому в голову й побачило там справжнє зображення тих дверей — фотеграффію.

А Сюзанна тим часом у відчаї роззиралася. Від нетерплячки вона на долонях і куксах поповзла до межі світла від багаття, за якою починалася темрява, і Роланд змушений був різко її гукнути та нагадати, що десь там причаївся Мордред, а пітьма — Мордредів найліпший друг.

І Сюзанна послухалася, хоч і згоряла від нетерпіння: відповзла від межі світла, бо дуже добре пам’ятала, що сталося з Мордредовою матір’ю-породителькою і як швидко це сталося. Відступатися було боляче, майже фізично боляче. Роланд казав їй, що побачити Вежу здалеку розраховує ближче до вечора наступного дня. Якщо на той час вона ще буде з ним, якщо побачить її разом з ним, то сила Вежі може виявитись нездоланною. Сила і чари. Вона розуміла, що наразі, маючи вибір між дверима й Вежею, обере двері. Та що ближче вони підходитимуть до Вежі, то більшою ставатиме її сила, пульсація в голові стане глибшою і принаднішою, все приємніше співатиме хор голосів, і обрати двері для Сюзанни буде непросто.

— Я їх не бачу, — у відчаї промовила вона. — Може, я помилилася. Може, й нема ніяких дверей, хай їм грець. Ох, Роланде…

— Не думаю, що ти помилилася. — У голосі Роланда вчувалася нехіть, але він говорив як людина, яка мусить виконати певну роботу чи сплатити борг. Та він і справді був у боргу перед цією жінкою: чи ж не він ухопив її за барки й витяг у цей світ, де вона спізнала мистецтво вбивства, закохалася і втратила близьких? Чи ж не він викрав її в світ горя? І якщо зараз він міг щось виправити, то був зобов’язаний це зробити. Бажання лишити її при собі (з ризиком для її життя) було суто егоїстичним і не гідним стрільця.

Але ще важливішим було те, що він дуже любив і поважав її. Думка про те, щоб розпрощатися з нею, останньою з його дивного й прекрасного ка-тету, важким тягарем лежала в нього на серці (чи то пак на тому, що від нього лишилося), але якщо вона цього хотіла, потребувала цього, то він зобов’язаний був вволити її бажання. І міг це зробити, бо помітив одну деталь у малюнку юнака, що вислизнула від Сюзанниної уваги. Точніше, не так саму деталь, як її відсутність.

— Поглянь-но, — м’яко промовив Роланд, показуючи їй малюнок. — Ти бачиш, Сюзанно, як він старався тобі догодити?

— Так! — гаряче погодилася вона. — Так, звичайно, бачу, але…

— По-моєму, на цей малюнок у нього пішло десять хвилин, тоді як зазвичай він витрачає на роботу (хоч вона й чудова) три, щонайбільше чотири хвилини, правда ж?

— Я тебе не розумію! — мало не закричала на нього Сюзанна.

Патрік підтягнув Юка поближче й пригорнув його до себе, нещасними очима дивлячись то на Сюзанну, то на Роланда.

— Він так старався зобразити те, що ти хотіла, що на малюнку є лише Двері. Вони стоять самі по собі, самотні на папері. Навколо них немає… немає…

Стрілець ніяк не міг підібрати потрібне слово. Але дух Ваннея сухо прошепотів його Роландові на вухо.

— Навколо них немає середовища!

Якусь мить Сюзанна лише збентежено дивилася на нього. Та потім у її очах зайнявся вогник розуміння. Роланд не став чекати: просто поклав свою здорову ліву руку Патрікові на плече і попросив зобразити перед дверима Сюзаннин маленький електроскутер, що з її подачі став називатися Хо Фат-III.

Патрік радо виконав прохання. І насамперед тому, що намалювати Хо Фат-III перед дверима було приводом скористатися гумкою. Цього разу він працював значно швидше (майже недбало, міг би сказати сторонній спостерігач), але стрілець, котрий сидів поряд з ним, міг би засвідчити, що Патрік не пропустив жодного штриха, зображаючи маленький візок. Закінчив він переднім колесом скутера і відсвітом од багаття на ковпаку маточини. Потім поклав олівця, і щойно він це зробив, як повітря задрижало. Роланд відчув поштовх вітру в обличчя. Язики багаття, що горіло рівним полум’ям, на мить коливнулися. І враз відчуття зникло. Полум’я знову горіло рівно. Але менш ніж за десять футів від багаття, за електричним скутером, стояли двері, що їх Роланд востаннє бачив у Кальї Брин Стерджис, у Печері голосів.

Сімнадцять

Сюзанна чекала до світанку. Попервах вона вбивала час, збираючи свої ґунна, та потім відклала їх убік. Яка користь буде їй у Нью-Йорку від цих мізерних пожитків (не кажучи вже про маленьку сирицеву сумку, в якій вони лежали)? Люди її засміють. Хоча вони в будь-якому разі її