Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звичайно ж, — сказала вона. — Зрештою, листи належать тим, хто їх пише. Хіба ні?
І тоді Флорентіно Аріса зважився на сміливий крок.
— Авжеж, — погодився він. — І тому, коли виникає розрив, листи повертають у першу чергу.
Вона пустила натяк повз вуха і віддала йому листа, сказавши:
— Дуже шкода, що я не зможу прочитати його, бо інші ваші листи мені дуже допомогли.
Він глибоко зітхнув, здивований, що вона отак мимохідь сказала багато більше, ніж він сподівався від неї почути, і відповів:
— Ви собі не уявляєте, який я щасливий, що ви мені це сказали.
Але вона змінила тему розмови, і до кінця вечора йому так і не випало повернутись до неї.
Попрощався він уже після шостої, коли в домі засвітили лампи. Тепер він почував себе трохи впевненіше, хоча й не плекав ілюзій, бо не міг забути мінливого характеру та непередбачуваної поведінки Ферміни Даси в її двадцять років, і в нього не було підстав припускати, що відтоді вона змінилася. Тому він ледве наважився запитати її, з невдаваним острахом, чи дозволить вона йому навідатися якось іще, і її відповідь вразила його.
— Приходьте коли захочете, — сказала вона. — Я майже завжди сама вдома.
Через чотири дні, у вівторок, він з’явився без попередження, і вона не стала чекати, поки принесуть чай, щоб розповісти йому, як допомогли їй його листи. Він сказав, що то були не листи в точному розумінні, а уривки з книжки, яку йому хотілося б написати. А вона, мовляв, так його й зрозуміла. І навіть подумала, що слід повернути листи йому, якщо це його не образить, — нехай він знайде їм краще застосування. Вона все говорила й говорила про те, якою розрадою стали для неї його листи в тому горі, що її спіткало, — і говорила про це з таким захватом, з такою вдячністю, а може, навіть, як здалося Флорентіно Арісі, з такою ніжністю, що він зважився на більше, ніж рішучий крок, — на смертельне сальто.
— Колись ми казали одне одному «ти», — мовив він.
Це було заборонене слово — «колись». Вона відчула, як пролетів над ними примарний ангел минулого, і спробувала відігнати його геть. Але Флорентіно Аріса не став зупинятися на півдорозі й додав:
— Я мав на увазі, що ми зверталися одне до одного на «ти» в наших давніх листах.
Ферміна Даса розгнівалася й мусила зробити над собою зусилля, щоб не виказати себе. Але він усе помітив і зрозумів, що повинен домагатися свого тактовніше, і хоч невдача дала йому знати, що Ферміна Даса залишилася такою ж дратівливою, як і замолоду, проте її стриманість засвідчила, що вона принаймні навчилася пом’якшувати свої різкі манери.
— Я хотів сказати, — провадив він, — що теперішні мої листи — це зовсім інша річ.
— Усе в світі змінилося, — відповіла вона.
— Я не змінився, — заперечив він. — А ви?
Вона завмерла з чашкою на півдорозі до рота і втупила в нього погляд, у якому він помітив давно знайомий йому вираз невблаганної рішучості.
— Тепер це байдуже, — сказала вона. — Мені вже сімдесят два роки.
Флорентіно Аріса прийняв удар у саме серце. Йому хотілося б знайти гідну відповідь, скору і влучну, мов стріла, але тягар старості придушив його: ніколи не почував він себе таким виснаженим після такої короткої розмови; серце йому боліло, і кожен його удар металевим відлунням відбивався в артеріях. Він почув себе старим, зажуреним, нікому не потрібним, і йому так захотілося плакати, що він не міг здобутись на жодне слово. Другу чашку чаю вони допили в мовчанці, насиченій передчуттями, і коли Ферміна Даса знову заговорила, то звернулася до служниці, попросивши, щоб та принесла теку з листами. Він мало не сказав їй, щоб зберегла їх для себе, бо він має копії, але раптом йому подумалося, що така пересторога може видатися нешляхетною. Говорити більше не було про що. Перед тим як попрощатися, він висловив бажання прийти наступного вівторка о такій самій годині. Вона запитала в себе, чи варто їй бути надто поблажливою, і сказала:
— Я не бачу сенсу в таких частих візитах.
— А хіба в них має бути якийсь сенс? — запитав він.
І таки прийшов через тиждень о п’ятій і став приходити щовівторка, не домовляючись про це заздалегідь, бо наприкінці другого місяця його щотижневі візити стали для обох звичкою. Флорентіно Аріса приносив англійське печиво до чаю, зацукровані каштани, грецькі оливки, усілякі салонні ласощі, які купував у буфетах трансатлантичних пароплавів. Якось він приніс їй портрет, зроблений бельгійським фотографом понад півстоліття тому, де були зображені Ферміна Даса та Ільдебранда, — він дістався йому за п’ятнадцять сентимо на розпродажу поштових листівок у Порталі писарів. Ферміна Даса не могла збагнути, як її фотографія там опинилась, не міг цього сказати й Флорентіно Аріса — він тоді витлумачив ту подію як чудо кохання.
Одного ранку, зрізаючи троянди у своєму садку, він не втримався від спокуси й наступного вівторка приніс їй одну квітку. Оскільки йшлося про жінку, яка зовсім недавно стала вдовою, на мові квітів це могло означати не зовсім те, чого він хотів. Червона троянда, символ палкого кохання, навряд чи пасувала до її жалоби; жовті троянди, які для вищого світу були квітами успіху, в розумінні простолюду означали ревнощі. Якось йому довелося чути, що в Туреччині вирощують чорні троянди, і, можливо, в цьому разі вони були б найдоречніші, проте йому так і не пощастило роздобути їх, щоб акліматизувати в своєму патіо. Після тривалих роздумів він ризикнув піднести їй білу троянду, хоча вони подобались йому менше, ніж інші, здавалися прісними й німими, бо нічого не виражали. В останню хвилину він обрізав шпичаки, остерігаючись, щоб Ферміна Даса з притаманним їй лукавством не надала їм якогось несподіваного значення.
Троянду вона прийняла залюбки, не добачивши за цим ніякого прихованого наміру, і в такий спосіб ритуал щовівторкових візитів збагатився. А потім це настільки увійшло в звичку, що коли він приходив зі своєю
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 3», після закриття браузера.