Читати книгу - "Сповідь"

дозвілля, не залишаючи місця ні для моєї палкої уяви, ні для нудьги. Ліниво блукати полями й лісами, мимохідь зриваючи тут і там то квітку, то гілку, скубнувши травинку майже випадково, спостерігаючи тисячі разів те саме – і завжди мені це цікаво, завжди це новина для мене – ось чим я міг би заповнити цілу вічність, і при цьому не нудьгував би жодної хвилини. Хоч якою б витонченою, дивовижною й різноманітною була будова рослин, вона не вразить невігласа так сильно, щоб він зацікавився нею. Завжди ніби схожі і в той же час навдивовижу різні будовою, рослини здатні по справжньому зачарувати тільки тих, хто вже має певне уявлення про їх систематику. А решта, побачивши всі ці скарби природи, спроможні тільки тупо, одноманітно белькотати слова подиву і захвату. Вони не вирізняють подробиць: звідки їм знати, на що саме належить звертати увагу, також не бачать цілого, бо не мають аніякого уявлення про той ланцюг відповідностей і комбінацій, що вражають своїми дивовижами розум справжнього спостерігача. Я був спостережливим, але забудькуватим, і ця особливість завжди утримувала мене в тому щасливому стані, коли знаєш саме стільки, щоб усе тобі здавалося новим і захопливим. Розмаїття ґрунтових умов цього маленького острова забезпечувало мені на все життя досить велику різноманітність рослин для їх вивчення. Я не хотів залишати там жодної стеблинки без уважного дослідження і вже мав задум скласти з численних своїх цікавих спостережень опис місцевої флори – «Flora Petrinsularis».

Я написав Терезі, щоб вона приїхала до мене з моїми книгами і речами. Ми поселилися на утриманні в податкового збирача. У його дружини в Нідау були рідні сестри, які по черзі гостювали в неї, тож узяли до свого гурту й Терезу. Нарешті настало для мене те тихе життя, яким я й хотів би жити довіку. І що більше воно мені подобалося, то сильніше відчувалася гіркота того нестерпного існування, яким невдовзі змінилося моє раювання.

Я над усе в світі любив воду: самий тільки її вигляд завжди викликав у мене солодку, здавалося б, зовсім безпредметну мрійливість. Щоранку, за гарної погоди, я поспішав на терасу, – подихати свіжим і здоровим ранковим повітрям і подивитися на простір цього чудового озера, чиї навколишні береги і гори захоплювали мене своєю красою. Я не знаю іншого, більш гідного способу поклоніння Божеству, ніж це німе захоплення від споглядання Його дивних творінь, і для якого зайвими і марними були б будь-які певні дії. Я розумію, чому в городян, які тільки й бачать довкола, що стіни будинків, вулиці та злочини, так мало віри, але не можу зрозуміти, як селяни, – особливо ті, що живуть усамітнено, – можуть бути невіруючими. Як може душа їхня не підноситися захоплено і вдячно стократ до Творця, який дарував їм життя серед тих чудесних, мальовничих краєвидів, що день у день постають перед їхнім поглядом! Особисто я, найчастіше в ранні години, змучений своїм звичайним безсонням, за давньою своєю звичкою відчуваю ці піднесені порухи душі, які зовсім не обтяжливі для мене необхідністю мислити. Але для цього потрібно, щоб мої очі чарувала дивовижна картина природи. У себе в кімнаті я молитвую рідше і менш пристрасно; та, побачивши прекрасний краєвид, почуваюся схвильованим, навіть не знаючи чому. Я десь читав, як один мудрий єпископ, об’їжджаючи свою єпархію, побачив бабусю, яка замість молитися тільки й могла, що вигукнути: «О!». Він сказав їй: «Завжди так молися, матінко, бо твоя молитва краща за наші». Саме такою, кращою молитвою, молюсь і я.

Після сніданку я з досадою поспішав написати кілька нікчемних листів, палко мріючи про ту щасливу мить, коли вже можна буде зовсім їх не писати. Якийсь час я порався в свої книгах і паперах, але більше розкладав їх та впорядковував, ніж читав. Така робота, що уподібнювалася для мене до рукоділля Пенелопи,[226] давала мені можливість поринути на кілька хвилин у приємні роздуми, а далі це мені набридало, я кидав її і присвячував решту вранішніх годин – три або чотири – заняттям ботанікою, особливо системою Ліннея, яку до того вподобав, що не зміг цілком вилікуватися від цієї своєї пристрасті навіть після того, як зрозумів усю її марність. Лінней – великий спостерігач і вважаю, що єдиний учений, який разом з Людвігом підходив досі до ботаніки як натураліст і філософ, але він надто багато вивчав її з гербаріїв та садів і недостатньо – з самої природи. Для мене ж увесь острів був садом. Як тільки я хотів був зробити або перевірити яке-небудь спостереження, я біг у ліс чи на луки з книгою під пахвою. Там я лягав на землю поряд з рослиною, що мене цікавила, і розглядав її, скільки мені було треба. Цей спосіб дуже допоміг мені пізнати рослини в їх природному стані, перш ніж їх окультурила чи занапастила людська рука. Кажуть, ніби Фагон, перший лікар самого Людовіка XIV, що умів назвати будь-яку з рослин королівського саду і чудово знався на них, виявляв таке неуцтво в селі, що не міг визначити там жодної рослини. А я навпаки: знаю дещо з творінь природи і не знаю нічого з творінь садівника.

В пообідню пору я цілковито присвячував час дозвіллю, даючи повну волю своїй безтурботній вдачі, керуючись лише миттєвими своїми настроями. Часто, якщо не було вітру, я відразу, вставши з-за столу, хутенько сідав у невеличкий човник, яким податковий збирач навчив мене правити за допомогою одного весла, і випливав подалі від берега. Момент, коли я відчалював, давав мені таку насолоду, таке радісне тремтіння, причину якого я сам не можу ні зрозуміти, ні пояснити: можливо, це було таємне тріумфування від думки, що зараз я буду недосяжним для злих людей. Потім я самотньо плавав озером, іноді наближаючись до берегів, але ніколи до них не причалюючи. Нерідко, пустивши свій човен на волю вітру і хвиль, я поринав у безпредметні мрії, напевно безглузді, але від того не менш чарівні. Іноді я вигукував, розчулений: «О природо! О матінко моя! Тільки під твоїм захистом я зараз тут, де немає нікого хитрого і підступного, хто став би між тобою і мною». Так відносило мене іноді на півмилі від суші, і тоді мені хотілося, щоб це озеро було океаном. Тим часом, щоб завдати втіхи також моєму бідному собаці, який на противагу мені не любив довгого перебування на воді, я звичайно придумував яку-небудь мету для цих прогулянок: наприклад, висісти на маленькому острові,