Читати книгу - "Холодна Гора"

Науковий керівник теоретичного відділу УФТІ Л.Д. Ландау Харків, Чайковського 16

Та даремно науковці інституту звинувачували в усіх смертних гріхах Давидовича. Адже не він, а спеціальна комісія обкому та НКВС склала й затвердила перелік заходів щодо забезпечення режиму секретності в УФТІ. Крім посилення охорони та організації секретного відділу, було складено перелік осіб, які не користувалися політичною довірою влади і яких треба під різними приводами звільнити з роботи в УФТІ. До списку, крім усіх іноземців, потрапив, зокрема, Володимир Хоткевич, мабуть, з огляду на його батька, відомого українського громадського та культурного діяча. Реалізація цих заходів, звісно, була покладена на Давидовича.

Та все ж головна причина конфлікту полягала не у впровадженні режиму секретності, а в тому, що від участі у військовій тематиці були усунені наукові керівники інституту — відомі вчені, які визначали наукову політику і здійснювали наукове керівництво інститутом. Чому так трапилось — нам невідомо. Не виключено, що вони самі відмовились від участі в роботі, яка могла обмежити свободу їхньої наукової творчості. А може, їх усунули від участі у військовій тематиці Давидович чи НКВС як таких, що не користуються політичною довірою. Військова тематика була приорітетною, працівникам, які були залучені до неї, підвищили платню.

Інститут розколовся на два ворогуючі табори, кожен із яких мав своїх союзників в інституті та покровителів за його межами.

Це, з одного боку, наукові керівники, підтримувані керівництвом Наркомважпрому в особі Юрія П’ятакова, заступника Серго Орджонікідзе, Миколи Бухаріна — начальника науково-дослідного сектора Наркомату. По другий бік барикад знаходився директор інституту, партійна та профспілкова організації, Харківське НКВС та обком партії.

Війна вийшла за межі інституту. Провідні науковці написали листа в Москву до Центрального комітету, де мали своїх прихильників, зі скаргою на Давидовича, який, не будучи вченим, сидить не на своєму місці і веде інститут до цілковитого розвалу, та з проханням відкликати з відрядження Лейпунського і призначити його знову директором інституту.

29 листопада 1935 року наказом Орджонікідзе Наркому важкої промисловості, Лейпунського було призначено директором УФТІ замість усуненого Давидовича. Відповідний наказ по інституту було оголошено 1 грудня 1935 року. Отже, Давидович був директором УФТІ рівно один рік.

Цього разу наукові керівники УФТІ могли святкувати перемогу.

При підтримці Наркомважпрому і ЦК їм вдалося практично за всіма позиціями домогтися свого: Давидовича на посаді директора було замінено Лейпунським, Кореця було звільнено із ув’язнення і поновлено на роботі в інституті. Противна сторона — Харківське НКВС та обком партії змушені були тимчасово капітулювати й полишити УФТІ в спокої. Але ненадовго. Пізніше вони жахливо помстяться за свою поразку.

Лейпунський звільнив Давидовича з роботи в УФТІ. Разом із ним були звільнені і його прибічники в інститутській боротьбі. Давидович, Рябінін, Стрельников та інші були змушені шукати собі роботу в Дніпропетровському фізико-технічному інституті. Гей повернувся до Ленінграда.

Були звільнені з роботи ті, хто виступав свідком на судовому процесі Кореця, у тому числі й Леонід П’ятигорський.

30 січня 1937 року в Москві у справі так званого «Антирадянського троцькістського центру» були засуджені до страти П’ятаков, С. Ратайчик та інші відповідальні працівники Наркомважпрому, заступники й покровителі УФТІ. Були вже пораховані дні Бухаріна. Такий поворот подій одразу ж розв’язав руки Харківському ДПУ і воно повністю відігралось за свою ганебну поразку у справі Кореця.

1-го і 4-го березня 1937 року вночі з квартири на території інституту було забрано фізика, начальника будівництва дослідної станції глибокого охолодження Вайсберга та його друга, хіміка, на той час консультанта УФТІ, Конрада Вайсельберга. Обидва вони свого часу прибули в УФТІ з Відня. Обох захопила романтика побудови соціалізму і вони дуже сумлінно й плідно працювали.

Якщо Вайсбергові вдалося вийти живим із обіймів НКВС, то з Вайсельбергом особливо не церемонились, адже він необачно прийняв радянське громадянство. Згідно з рішенням особливої наради його було розстріляно 16 грудня 1937 року.

6 серпня 1937 року було арештовано Л.В. Шубникова, Л.В. Розенкевича і трохи пізніше — В.С. Горського. Усі троє — наукові керівники УФТІ, видатні фізики із світовими іменами. Усі троє були розстріляні на ознаменування 20-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції у першій декаді листопада 1937 року. Ось що писав про них академік через 20 років:

15 серпня 1956 року

Військовому прокурору капітанові Копцову Я добре знав Л.В. Шубникова, В.С. Горського та Л.В. Розенкевича, пропрацювавши з ними 5 років в Українському фізико-технічному інституті в Харкові. Усі вони відомі мені як талановиті вчені і люди, гаряче віддані справі соціалізму. Про кожного з них окремо можу сказати таке:

Лев Васильович Шубников, безперечно, був одним із найвидатніших фізиків, що працювали у сфері низьких температур не лише у нас в Союзі, але й у світовому масштабі. Говорити про його шкідницьку діяльність у галузі фізики низьких температур цілковито абсурдно, враховуючи, що саме він був одним із творців цієї галузі в нас. Його гарячий патріотизм підкреслюється тим, що він добровільно полишив роботу в Голландії для роботи на батьківщині. Шкоду, завдану радянській фізиці передчасною загибеллю Л.В. Шубникова, важко переоцінити.

Вадим Сергійович Горський був видатним у нас у Союзі фахівцем із рентгеноструктурного аналізу. Досить сказати, що до цього часу, незважаючи на двадцять років, що минули, ми не маємо в цій галузі фізика рівної йому сили.

Лев Вікторович Розенкевич ще не встиг багато чого зробити в науці, оскільки він поміняв свій науковий фах — зайнявся ядерною фізикою всього за кілька років до арешту. Однак, уже за цей короткий строк він визначився як дуже талановитий працівник, який безперечно міг би зіграти істотну роль у розвитку цієї науки.

Герой соціалістичної праці

Академік Ландау