Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Наречена моя залишилася одна в цьому світі – подруги є, – він кивнув на дівчат, – а чоловіків-родичів немає в неї більше... Просимо Вас, Ваша милість, щоб узяли участь у її долі. Ми просимо, – він подивився на Рею, виділяючи це “Ми”, та́ швидко кивнула, – вас бути названим батьком їй, – коваль красномовством особливо не страждав, але був цілком переконливим.

Макс задумався знову. Більше тому, що буквально завис. Якось дуже швидко коваль від ненависті до нього перейшов до такої поваги. Та й саме прохання... Ну який із нього батько? Наречена була молодша за свого “батька” максимум років на п’ять.

– Рея? – Макс упритул подивився на жінку, яка досі продовжувала дивитися суворо в підлогу і лише зрідка кидала швидкі погляди на оточуючих. Та підійшла ближче, підняла очі. Темні, красиві. Але ж красуня... Яка вона красуня... Макс ледве не присвиснув від надлишку почуттів... ось же, що кохання і щастя роблять...

– Пане мій... вибачте мене... – несподівано для Макса, Рея стала перед ним на коліна, – я ненавиділа вас... але потім зрозуміла, що ніхто не зробив для мене більше, ніж ви. Для всіх нас. Ви наш пан. І якщо ви згодні, то я з радістю прийму вашу волю у своїй долі.

– Так... – Макс знову застряг... «Стільки емоцій...» – Який із мене батько? – він повів плечима. – Я не знаю, що робити маю... Усе тільки тому, що ви всі вперто вважаєте мене своїм паном... – присутні мовчали. – Добре, – Макс втомився чинити опір. – Я згоден. Тільки не шкодуйте потім, – і він хижо посміхнувся. Потихеньку в нього знову визрівав цікавий план. – До речі... а на коли вся ця подія призначена?

– На четвертий день, пане... Якраз день сонця припадає... – прогудів Тарх.

Поки пили чай, Макс обмірковував свій план. У суботу він мав перевезти Вікторію в її рідну квартиру. Це вже обумовлено з Миколайовичем. Тут більш-менш зростається все. У середу весілля, дівчата – подружки нареченої... За ці три дні треба все підготувати.

– Оррі, йдемо зі мною. Терміново, – Макс вибрався з-за столу, накинув куртку і зняв з вішалки куртку для дівчини. Коли вони вийшли надвір, заспокоїв її стривоженість. – Усе гаразд, просто треба поговорити, щоб ніхто нас не чув, особливо Рея. Розкажи мені, як у вас проходять весілля і чому саме в середу. Що там із сонцем таке в цей день?

– Із весіллям усе не складно, пане. Наречений приїжджає до хати нареченої або приходить пішки, якщо не має на чому, отримує згоду батьків і везе її до своєї хати. Там уже збираються всі друзі, сідають за столи й пригощаються чим багата нова родина. Потім, зазвичай, вручають подарунки чи гроші, бажають усіляких гараздів... Ну і гуляють далі, скільки можуть.

– Ну, це в селищі, зрозуміло... а як у панів? Рея в нас усе ж таки пані в розумінні місцевих...

– Та все приблизно так само, пане... тільки грошей більше, їжа дорожча і її більше. Все інше завжди залежить від людей.

– Добре, це теж зрозуміло. А що там із середою і сонцем?

– День Сонця в цьому місяці припадає на цю середу, ось і все. Вважається, що це найблагодатніший день у місяці. Усе, що я знаю – Рея говорила, що сила сонця максимальна в цей день. Пік припадає на полудень. Я більше не знаю, пане... У цьому світі ще не ясно, як усе відбувається.

– Гаразд, із цим теж більш-менш зрозуміло. А Рея що? Як ти думаєш, що вона б хотіла на своєму весіллі? Ви ж стільки часу разом, напевно щось чули, помічали... Жінки завжди такі речі помічають.

Оррі потупилася і почервоніла...

– Ну чого ти... кажи... ми ж не дурниць заради, спробуємо зробити її весілля таким, щоб воно всім запам’яталося і справді було радісним.

– Вона... її шрам турбував, але зараз уже ні... а ще... а ще... Пане, вона ніколи не вимагала до себе особливої уваги, слуг чи ще чого... Ми всі благородні, але вона вчила нас поводитися з людьми так, як вони на це заслуговують. А коли познайомилася з Тархом, я бачила, що її гнітить те, що вона не може постати перед обранцем вродливою... у неї всього одна сукня...

– Ну що ж... типово жіноче бажання. Краса – це ваше все. Благо, що розум, честь і совість вам уже дані. І раз вона нічого собі ніколи не просила, то давай спробуємо дати їй це самі. Значить так... Оголошується тривога з приводу весільних урочистостей. Тобі завдання – мені потрібні її розміри. Не знаю як, але щоб вона не здогадувалася ні про що. Переміряй її, щоб сукню можна було підібрати без її присутності. Ходімо в дім.

Тепер він потягнув надвір Тарха.

– Коваль... Тарх... я радий, що ти не маєш ненависті до мене. Інакше буде дуже важко не лицемірити й не брехати... Рея дуже багато вистраждала у своєму житті, та й вам усім добряче дісталося від мене і не тільки, як я розумію. Чи приймеш ти допомогу від мене? Я хочу зробити день вашого весілля таким, щоб вона була щасливою, просто по-жіночому... Від своєї краси, від блиску зірок, тощо... Ми-то розуміємо, що щастя не в цьому, і вона розуміє, але все ж кожна жінка хоче хоч раз, але засяяти краще зірок. А особливо якщо це красива і гідна жінка. А вона в тебе дуже красива...

– Так, пане... Я багато говорив із нею, багато думав... вона розповіла мені, як ви допомагали їй і дівчаткам... Я вірю, що ви – це не та людина, яка... яка була раніше. Якщо ви, пане, можете зробити щось, щоб їй було добре – зробіть. Тільки... тільки грошей у мене немає зовсім. Мені нікому тут продавати свої вироби, я не зможу розплатитися.