Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У цей момент я настільки зайнята обдумуванням отриманої інформації, що навіть не беруся сперечатися з нею. Автоматично киваю, доїдаю сніданок і йду на вулицю прогулятися. Мені критично необхідно пройтися, подихати свіжим повітрям і наодинці вкласти в голові нововиявлені елементи минулого.
У парку неподалік від дому в таку ранню пору завжди практично нікого немає, тому ніхто не заважає мені сісти під дубом та під заспокійливий шелест листя зануритися в аналіз ситуації.
Я правда збиралася відпустити те, що було раніше, і жити сьогоднішнім днем, проте, очевидно, такого варіанту просто не існувало. Як би там не було, але щоб будувати майбутнє, необхідно спершу розібратися з минулим.
Більше я не можу губитися в здогадках і хапати крихти інформації від оточуючих. І якщо власна пам’ять не здатна дати мені необхідне, то залишається звернутися до іншого безпосереднього учасника тих подій. Це слід було зробити з самого початку, та я боялася піти на це. Проте зараз іншого виходу немає. Я мушу поговорити про все це з самим Володимиром.
Поза всякими сумнівами, просто так з людиною його рівня зустрітися неможливо, тому, незважаючи на мою нехіть, доведеться скористатися Денисом, щоб вийти на його батька.
~~~
При вході до ресторану в голові одразу ж спалахують спогади знайомства з Денисом. Недаремно для цієї зустрічі він обрав те саме місце, де розпочалася наша історія. Якщо план полягав у тому, щоб нагадати мені про все те хороше, що він зробив для мене, і викликати тугу, то його стовідсотково було виконано.
Називаю ім’я метрдотелю та дізнаюсь, що Денис уже чекає на мене. Він знову обрав столик коло вікна, та цього разу я не звертаю увагу на розкіш саду чи помпезність інтер’єру. Зараз уся моя увагу зосереджена на цьому неоднозначному, але такому привабливому чоловікові.
Спочатку ми робимо замовлення. Апетиту геть немає, тому я обираю легкий овочевий салат з фетою, а от Денис бере улюблені свинячі реберця-гриль у соусі барбекю з тушкованою капустою. Не забуває він і про дороге червоне вино.
— Радий, що ти подзвонила, — каже Денис, коли офіціант залишає нас. — Мені справді прикро, що того вечора мені не вдалося стримати емоцій. Та зрозумій, я ще ніколи ні до кого так не прив’язувався, тому мені складно було опанувати власну ревність.
За першочерговим планом я збиралася одразу перейти до питання його батька, залишивши з’ясовування особистих стосунків на потім, проте в моменті просто не здатна стримати себе. Хочеться розставити всі крапки над «і» тут і зараз.
— То ти вважаєш, що це достатнє виправдання для такої агресивної реакції на моє просте спілкування з людиною протилежної статі? У такому разі як мені взагалі взаємодіяти з соціумом? Чи ти хочеш, щоб я жила в якійсь бульбашці?
Висказавши все, що наболіло, відчуваю, як з душі спадає тягар. До цього я навіть не усвідомлювала, як же важливо мені було прямо висловити йому власні думки.
Обличчя Дениса одразу ж понурюються. Немає жодних сумнівів, що йому важко чути правду, проте він здатний прийняти її з гідністю.
— Я згідний, що перейшов межу. Не хочу в усьому звинувачувати батьків, проте вони ніколи не були для мене зразковим прикладом гарних стосунків, тому мені так важко будувати власні. Але незважаючи ні на що, я готовий працювати над цим та присягаюсь, що подібного більше ніколи не повториться.
І дивлячись на його сповнене розкаяння обличчя, просто неможливо не повірити в щирість даних слів. До того ж, він уперше так відверто поділився зі мною переживаннями щодо своїх батьків, що також свідчить про те, що ми рухаємося у правильному напрямку.
— Гаразд, можемо спробувати ще раз, — погоджуюсь я.
За співпадінням, у той же момент офіціант приносить вино. Звісно, за таку щасливу подію просто неможливо не випити, а тоді Денис починає активно ділитися зі мною успіхами продажів тих самих парфумів, чиїм рекламним обличчям мені довелося стати.
Він здається таким піднесеним, що я просто не можу наважитися заговорити на тему його батька, що, безсумнівно, одразу ж знищить усю романтику між нами. І коли мені вже здається, що варто просто перенести це питання на потім, Денис несподівано сам пропонує мені зустрітися зі своєю сім’єю.
— Післязавтра Діану нарешті виписують з лікарні, тому на вихідних ми збираємося всієї сім’єю зібратися та відсвяткувати це. І я б хотів, щоб ти як моя дівчина приєдналася до нас.
Широко всміхаюсь такому щасливому збігу обставин. По-перше, я рада, що Денис так перспективно оцінює наші стосунки, що готовий до мого знайомства з його сім’єю. По-друге, це ідеальна можливість нарешті побачитися з Володимиром і отримати відповіді на свої запитання. Ну й по-третє, це добре, що Діані стало краще. Сподіваюсь, тепер у цієї дівчини розпочнеться гарне життя.
Відчуваю, що вже зовсім скоро мені вдасться зібрати цілий пазл, і просто не можу дочекатися, коли це нарешті станеться.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко», після закриття браузера.