Читати книгу - "Казки Монашки 5 Вірінея, Монашка"

Частина 16. Королівська п’янка

Після цього Кверки почали відкривати затоплені чи напівзатоплені каюти і рятувати тих, що тонули разом із лайнером. Мені довелося пірнати на досить велику глибину, піднімаючи затонулі лайнери. Коли я виринув, піднімаючи другий корабель, навколо Кроноса вже літало близько двох десятків човників і цілі натовпи Кверків. Але левітуючи, нагнутися, щоб витягнути з води потопаючого, вони не могли. Той, хто з них торкався води, одразу ж втрачав можливість левітувати, і його витягав з води маркіз або виштовхував у повітря Сокіл, тоді Кверк знову отримував можливість левітувати. Після того, як останній корабель опинився на борту, поцікавився у Кроноса:
— Скільки ще не дораховуємось?

— Немає ще трьох членів екіпажу та вісімдесят шість дітей, — довелося знову пірнати на глибину. Виявляв, виштовхував до поверхні, а там уже пильні очі принців не пропускали дитину, що з'являлася. З кожною хвилиною шанс виявити зменшувався, та ще й акули з'явилися, але я швидко їх відігнав. Останніх п'ятьох дітей виявив на самому дні. Підняв на борт Кроноса.

Подякував за допомогу командувачу з його бійцями, і вони своїми човниками повернулись на орбіту. Трьох членів екіпажу одного з лайнерів так і не знайшли. Ми вчотирьох пішли оживлювати тих, кого Кверки вже вважали мертвими. Таких набралося майже ціла сотня. З них вісімнадцять діточок не вдалось оживити ні принцам, ні Глену. Довелося мені попрацювати. Останнього, думав, що не зможу повернути до життя. Він занадто багато наковтався води. Поки не видалив усю воду з легень, нічого не виходило.

Боявся, що занадто багато часу промайнуло і маленький Кверк так і не прийде до тями. Але дякуючи Богу все вийшло. Не стали шукати зниклих членів екіпажу. Полетіли до нашого майданчика. Глен акуратно посадив корабель. Можна було, звісно,  залишити його висіти в автоматичному режимі, але тоді під час пориву вітру Кронос міг хитнутися, а діти на борту травмуватися.

— Кроносе, нікого нікуди не випускати, поки ми вчотирьох не повернемося.
— Виконую, — я телепортнувся приблизно в те місце, де мала котитися хвиля цунамі, що наближалася до ближнього острова. За мить Сокіл, Глен і принц Жужів були поруч.
— Усім розосередитися перед хвилею. Хто зможе, створюйте фантомів. За допомогою телекінезу  створюємо з води клинці на висоту  хвилі та рухаємо їх до неї. Потім відступаємо і свою дію повторюємо. Ось так, — я утворив із води клин заввишки, що дорівнювала висоті хвилі, який рушив назустріч цунамі.

Усі розтягнулися ланцюжком. Як не дивно, вода частково гасила водяну хвилю. Але хвиля не зникала, а лише трохи зменшувалася. Три десятки моїх фантомів, по п'ять штук Глена та Сокола і принц Жужів власною персоною, поступово зменшували хвилю цунамі, що мчала до острова, поки не звели нанівець. Коли небезпека для острова минула, ми мотнулися до іншого.

Там до нас приєднався король, який особисто керував евакуацією жителів острова. А також його старший син. Без зайвих запитань, лише поглянувши на нас, вони почали робити так само. Після того, як погасили хвилю, що рухалася до цього острова, ми прибрали фантомів. Я, легенько торкнувшись пам'яті короля з сином і маркіза, видалив у них інфу про те, що вони бачили фантомів, а після цього всі разом телепортнулися до Кроноса. Дітей Кроносом доставили в порт прибуття лайнерів. Непошкоджений лайнер вивантажили в порту приписки. А пошкоджені кораблики на стапелі для ремонту.

— Дякую всім за порятунок наших дітей. Добре все, що добре закінчується. Представник цивілізації Жужів, для вас аудієнцію завершено, — маркіз поривався обуритися й заперечити, але перебивати короля не став, — з огляду на вашу поведінку в екстреній ситуації ми з вашою цивілізацією готові укласти всі торговельні договори, з якими ви прилетіли. Передайте своєму батькові, що він виховав чудового дипломата і прекрасного сина. Якщо у вас є бажання, можете погостювати у свого друга посла Олекси. До речі, пане посол! А ви мене на новосілля запрошувати збираєтеся? Адже я можу й образитися.

— Ваша королівська величносте, та хоч зараз. Полетіли?
— Ні. Зараз не можу. Чекайте надвечір.
— Будемо з нетерпінням чекати.

Прилетіли вчотирьох до себе. Глен ювелірно посадив Кронос. Втомлені, але задоволені, ми телепортнулися й завмерли біля своїх хатин. Принц Жужів лише встиг телепортуватися слідом за нами, одразу ж озирнувся на корабель. У морі було не до споглядань, а зараз він із захопленням дивився на величезний космічний корабель, який літав над поверхнею, як звичайний човник. При цьому не створюючи за собою величезних плазмових хвостів, та й узагалі після себе не залишав жодного сліду в атмосфері. І на поверхню він опустився у сто разів м'якше за звичайний човник.

— Олексо, що в тебе за диво техніки? Адже не може корабель вагою понад мільйон тон літати в атмосфері крутіше за флаєр! Продай!
— Ну, ти й жучара! Відразу, продай. Я нахаба, ти ж нахаба крутіший за мене.
— Ображаєшся?
— На що я маю ображатися? Якби я на тебе образився, то втопив би тебе ще на колонії Маракалів.

— Варваре, — незадоволено перервав нас Сокіл, — так негарно, розмовляти незрозумілою мовою. Чи ти щось від нас приховуєш?
Ми з маркізом мимоволі розсміялися. Адже він запитав своєю мовою, я відповів, навіть не замислюючись, що хтось мене не розуміє.
— Друзі, вибачте. Нічого я ні від кого не приховую. Я навіть не помітив, що розмовляю мовою принца.
— Ще один принц?! — вигукнув здивовано Глен, — Варваре, а в тебе друзі є не з принців чи королів?!

— Стоп, стоп, стоп. Не вистачало мені ще сварки. А то деякі (я виразно подивився на принца Жужів) без сварки і кроку не можуть ступити. Ви всі мої друзі. І я хочу, щоб ви і між собою дружили. Для початку давайте знайомитися. Це маркіз, принц цивілізації Жужів, — той чемно вклонився, — це принц цивілізації Паратіктелів. Ми його кличемо «Сокіл», — уклін і покірно складені крила, — це Глен із цивілізації Гленів. Ну, а я – Варвар, — усі лиш посміхнулися.

— Може і мені придумати псевдо? Жужа?
— Краще вже будь Жучара. Звучить більш грізно.
— Мені подобається.
— Може нам варто обмінятися знаннями мов? Щоб легше розуміти одне одного, — запитав Глен.

— Можна, але лише знаннями мов! — подумки попередив Сокола та Глена, а вголос сказав:
— У мене заборона на передачу знань, а ви можете обмінятися знаннями рідних мов.
— Кроносе, простеж, щоб Сокіл із Гленом нічого зайвого, окрім мовних знань не передавали, — телепатичний наказ кораблику. Хвилин за п'ятнадцять усі вже спілкувалися без напруження.

— Варваре, ти вибач, що не вберегли ваших двійників. Але я ніяк не міг раніше прилетіти, надто далеко був.
— Я переглядав кілька разів той бій, але так і не зрозумів, яким чином ти так швидко прилетів.
— Серед охорони, під виглядом звичайного охоронця, був мій молодший брат. Я відчув смертельну небезпеку для нього й одразу ж вилетів. Але вже в дорозі зрозумів, що запізнився, і брат уже мертвий. Коли прилетів, то не повірив очам, там ваші двійники таку бійню влаштували Людинам та Маркалям, що під силу лише кораблю з великою вогневою міццю. Я казав батькові, що в нас є зрадники, а він не вірив. Все ж той бій довів мою правоту. Адже наші кораблі стеження в цей час дивилися зовсім в інше місце. І я досі не знаю, як цей бій відбувався.

— Варваре, дозволиш подивитися бій двійників? — не витерпів Сокіл.
— Звісно, — я запустив голограму:
Троє двійників і Галка, в оточенні близько сотні жуків-охоронців пересувалися незрозуміло куди. Щойно вийшли на відкрите місце, як в одну мить усі жуки-охоронці попадали з відсіченими головами.
— Аркани, — прошепотів Гірман.
Мій двійник і Лії миттєво стали спинами один до одного, двійник сина збоку. Четверту сторону прикривала Галка, перебуваючи поруч із двійником Лії. Несподівано навколо «проявилася» величезна кількість Людин у броні, але без шоломів і приблизно стільки ж «рибок» у скафандрах із рідиною всередині. Хоча від цього рибки не стали повільнішими за Людин.

— Скільки ж їх тут? — мимоволі вирвалося в мене.
— Чотириста вісім, — послужливо повідомив чийсь кокон, — чотириста елітних бійців Маркалів та Людин і вісім заступників з ідеології цивілізації Людин.
Двійники почали метати королівські шакрами. Ймовірно, противник не очікував, що шакрами зможуть щось зробити. Іншу зброю було неможливо застосовувати, насамперед вона знищувала б своїх, занадто тісно.

Понад сотню смертоносних шакрамів, що вилетіли, наче з автоматів, поклали найближчих бійців, і майже всі шакрами повернулися в руки своїм господарям. А противник, як у психічній атаці, не звертаючи уваги на втрати, як і раніше напирав. Несподівана виявилась дія Галки. За цей короткий час, поки шакрами повернулися до рук знищивши близько сотні супротивників, Галка сама знищила понад сотню бійців.

Блискавкою метнувшись до найближчих, вона пройшлася, наче косою смерті, до останніх рядів і повернулася назад, залишаючи за собою дорогу з трупів «рибок» і творців. За кілька миттєвостей після початку її руху здавалося, що сам Вельзевул допомагає двійникам. Її гострі, як леза, п'ятнадцяти сантиметрові кігті легко розпорювали скафандри рибок.

Вона просувалася по трупах, як робот. Удар правою лапою і фонтан крові з аорти когось із творців обливає її шерсть. Удар лівою і гострий кіготь, продірявивши скафандр, встромляється в шию «рибки». Клацання потужних щелеп і в когось перекушена шия (до того ж ікло точно встромлялося в аорту). Удар правою-лівою лапою і ще пара трупів. Ні «рибки», ні творці й ворухнутися не встигали, не те щоб захиститися.

Коли за кілька секунд вона опинилася знову біля наших двійників, то вся була червона від крові, зі злиплою криваво-червоною шерстю і червоною кров'яною слиною, що стікала з її величезних іклів. Незабаром почулися хлопки (аркани загиблих творців самознищувалися). Більше від двійника Лії вона вже далеко не відходила. Кілька разів Галка рятувала Лію (точніше її двійника) від вірної смерті.

Найпершим загинув мій двійник. І то тому, що хтось із замполітів повністю розрядив у нього анігілятор, розстрілявши водночас і кількох своїх бійців, які опинилися на шляху пострілів (не допоміг навіть кокон, чи арихонська броня). Потім убили двійника сина. Останньою загинула двійник Лії. Останньою лише тому, що Галка постійно безстрашно кидалася на її захист. У цей момент з'явився знайомий човник жуків (маркіз прилетів). У живих залишалося ще близько сотні супротивників, але вони за лічені секунди перетворилися на трупи від влучного вогню з човника. Увесь бій тривав не більше хвилини, але жук усе ж прилетів майже вчасно. На кілька секунд раніше, і двійник Лії залишилася б живою.

— Васха, сам Васха охороняв двійників, — не в силах приховати жах, прошепотів Жучара, — це не тварина, це був Васха.
— Ти маєш рацію, це був елітний боєць цивілізації Інвірів. Хоча в колонії Маркалів із нами був не цей боєць, а донька командувача Альянсу вищих цивілізацій у нижчій (тваринній) формі існування, — у жука й вусики повисли від почутого.
— А ми їх намагалися вбивати. Чому ж ця цивілізація не вийшла на зв'язок із нами? Міг би вийти чудовий симбіоз. Так, як трапилось у вашому випадку: ваша Галка охороняла вас, а ви її. Хоча після того бою батько наказав не чіпати цих тварин.

— Я не знаю – чому. Але для них обов'язково потрібно, щоб індивідуум побув деякий час у нижчій тваринній формі існування. Якщо хочеш, зведу тебе з представником цієї цивілізації. Від цього виграють обидві ваші цивілізації. Можу сказати одне. Розумна істота може не зреагувати на несправедливість. А тварина не стерпить. І врахуй, на нижчій формі існування Інвіри втрачають лише можливість зв'язного мовлення та зменшується швидкість пересування, а всі розумові здібності розумної істоти залишаються.

Ця інформація приголомшила усіх трьох. Вони такого й припустити не могли. За якусь годину вони вже розповіли один одному, як зі мною познайомилися, як опинилися тут. Жук прилетів із важливою місією, щоб встановити з Кверками торговельні угоди заради мінералів, яких у їхній зоряній системі величезний дефіцит.

Коли несподівано на майданчику з'явився король зі своїм сином (навіть без охорони), усі одразу шанобливо застигли (Сокіл із Жучарою встигли ще й свої корони вдягнути). Поки відбувалася ця коротенька церемонія, я видав телепатичний наказ Кроносу, щоб роботи встановили для нас круглий стіл і крісла так, щоб кожному було зручно сидіти. А також нехай роботи розведуть багаття і приготують шашликів. У нас уже була туша звіра, схожого на наших вепрів, але майже вдвічі більших розмірів. Кверки любили полювати на цього звіра.

Я цю тушу сьогодні освіжував, поки Сокіл із Гленом брали участь в бійцівському турнірі. Також треба було викотити бочку з медовухою та подати на стіл мед, а в кришталевих келихах медовуху. Молодець Кронос, я запідозрив, що роботи підсмажували шашлики не стільки на багатті, скільки тепловими променями, але це можливо здалося лише мені. Бо надто все швидко було приготовлено. Якось стихійно почалося обговорення сьогоднішньої ситуації з дітьми. Король пригрозив, що він стратить повністю всі екіпажі чотирьох кораблів, а також їхні сім'ї.

— Ваша королівська величносте, я у вас уже багато років і знаю, що ви завжди чините мудро. Ось погляньте, — перед нами з'явилася голограма, на якій чудово видно, що всі члени екіпажу з дітьми на руках левітували над водою, не в силах вирішити: переміщуватися з тими, що в них на руках, і залишити тонути інших, або ж спробувати врятувати ще когось і дочекатися допомоги. Дехто намагався ще когось дістати з води, але зрештою сам опинявся у воді, але все одно дітей утримували над водою.

— То за що їх карати? Вони самі тонули, але дітей намагалися врятувати. І навіщо ми рятували одних, щоб стратити інших? Ви ж мудрий правитель і я впевнений, завжди чините по справедливості.
— Ох, Олексо, Олексо. Хитрий, однак, дуже хитрий. Ось за це тебе і поважаю. І мене не принизив і вчинити по-іншому не можу. Недарма послом у нас. Справжній дипломат.

— Пропоную тост за наймудрішого та найсправедливішого короля, короля Кверків! Хай живе його королівська величність!
— Зачекай, Олексо. Звідки в тебе алкоголь? Адже його продаж на планеті під найсуворішим обліком. І звідки такі витвори мистецтва, — він цокнув пальцем по келиху і зазвучав мелодійний дзвін.
— По-перше, ви мені дозволили (Кронос послужливо запустив голограму, де король дозволяв купувати все).

— Звісно, пане посол. Купуйте все, що вам необхідно, без будь-яких обмежень. Що стосується будівництва та місця для будівництва, то можете будувати, що вам потрібно і на будь-якій території цього гірського масиву.

— Хоча я і не скористався цим дозволом. Прошу всіх скуштувати, ту страву, що перед вами. Ваша королівська величносте, вона заборонена?
— Пане посол, ви знущаєтеся? Це ж найкращі ласощі для будь-якого Кверка, — король не втримався, і в одну мить його посудина виявилася порожньою. Всі інші теж з'їли мед, навіть не запиваючи водою. Лише Жучара з побоюванням спробував, а потім, витягнувши хоботок, всмоктав увесь мед.
— Кроносе, оголоси для всіх з чого цей напій.

— Цей напій із того продукту, який ви щойно вживали. Отримали шляхом додавання води і зброджування, — пролунав голос Кроноса.
— Навіть тут викрутився. Тоді за моє здоров'я, — король підняв келих.
— Маркізе, — телепатичне запитання, — ти м'ясо тварин вживаєш у їжу?
— Звичайно, — така ж відповідь.
Невдовзі смачне м'ясо та медовуха свою справу зробили. До вживання великої кількості спиртного лише я був звичний. Решта, після кількох келихів, були не в змозі піднятися з-за столу.

— Командоре, старійшина Драго вимагає зв'язку.
— Ну, то з'єднуй, — п'яним голосом відповів Кроносу, — у мене від друзів секретів немає.
З'явилася голограма із зображенням дракона, що викликала страх одразу у двох: принца Кверків та маркіза, але вони швидко впоралися з цим почуттям.
— Ого, королівська гулянка різних цивілізацій? — замість привітання гримнув дракон.
— Старійшино, — ледве ворушачи язиком, промовив король, — приєднуйтесь і ви до нас. В Олекси все таке смачне.

— Дякую за запрошення, але мене цікавить Глен. Його розшукує вождь Гленів. Можу з'єднати.
— З'єднуйте, — теж ледве ворочаючи язиком, п'яно змахнув рукою Глен. І відразу ж з'явилася голограма з грізним вождем.
— Флот безпритульний! Де тебе носи...! — одразу ж почав лаятися вождь і раптом на півслові заткнувся, побачивши одразу стільки корон, до того ж на представниках різних цивілізацій.

— А мене н-носить тут, — язиком, що заплітався, без найменшої шанобливості рявкнув Глен.
— Шановний вождю, не треба так з нашим другом, — король обійняв сидячого поруч Глена, — він сьогодні рятував наших дітей. І-ік. Десять тисяч маленьких Кверків! За здоров'я Глена! Найкращого з друзів!
— Даруйте, ваша королівська величносте, але в мене зараз флот без командувача, — залебезив вождь, — а я пообіцяв старійшині Шшшмешшу, що повернувшись додому, ваш друг очолить флот.

— То які проблеми? Поясни вождю, хто зможе командувати флотом, поки ти повернешся. Він повернеться, обов'язково повернеться, — і король осушив новий келих медовухи.
— Кого ви тимчасово запропонуєте як командувача, поки повернетеся?
Вождь до того був не у своїй тарілці, що навіть перейшов із Гленом на «ви». Він вийшов на свого старійшину інквізиторів, щоб показати, що протеже старійшини не виконує своїх прямих обов'язків. Той попросив старійшину інквізиторів іншої метагалактики (у даному випадку Драго) знайти Глена. Але побачивши свого командувача в оточенні принців та короля, до того ж із різних цивілізацій, вождь був шокований. Йому (вождю цивілізації Гленів) такого становища ніколи не досягти. Адже з ним усі правителі цивілізацій поводилися, як зі слугою, з найманцем. А тут у його командувача панібратські, дружні стосунки з керівниками різних цивілізацій.

— Нехай поки що керує командир крейсера Варянт, — безтурботно відмахнувся Глен.
— Ось, ось, нехай покерує кресер Варунт, — король знову підняв келих.
— За ваше здоров'я, — підтримав короля Сокіл, — хай живе наймудріший та найсправедливіший король Кверків! — почувся дзвін келихів. Драго вимкнув зв'язок із вождем.
— Варваре, припиняй цю справу, — невдоволено гримнув дракон.
— А до чого міліція, що кури дохнуть? — дракон нічого не відповів, лише спалахнули його вогнемети і він вимкнув канал зв'язку.

Я нейтралізував у себе дію алкоголю, активував невидимку і, підхопивши короля разом із його сином, телепортнувся до палацу. Поклав обох на їхні місця, приспав на шість годин і повернувся до себе.
— Соколе, прибери з себе дію алкоголю.
— А навіщо? Мені й так добре.
— Зніми! — принц не смів ослухатися, застосував магію і став тверезим, як скельце. Теж саме змусив зробити і Глена.

— Тепер вас можна приймати в розвідку. Пити й не п'яніти.
— Може і йому так само зробити? — запитав співчутливо Сокіл, показуючи на маркіза.
— Соколе, він не в силах це зробити самостійно, а якщо не може – необхідно контролювати себе. А поки що ми його зараз укладемо зручніше. Поспить і прокинеться свіженьким.