Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— Я і є англієць, — пояснив Трістан. — А в Нью-Йорку я по роботі.　

— По роботі? — глузливо перепитала я, тим самим остаточно переступивши через усі приписи панни Мюллер про правильну поведінку. Розмова з Трістаном була як гра в пінг-понг — м’ячик постійно повергався.　

— Тобі ж дев’ятнадцять, не більше.　

— Ми, готельні злодії, починаємо з ранніх літ. — Трістан засміявся. — Отже, назад до французів. То ти одна з них?　

— Ні, — відповіла я і розсердилася на себе за те, що це прозвучало якось жалісливо. Окей, цей тип був неймовірно милий. І він гарно пахнув. І вести з ним розмову було справді весело. Це все! Жодних тобі причин поводитися так дивно!　

Але я була не єдиною з нас двох, хто поводився дивно.　

— Хтось підіймається сходами, — прошепотів Трістан і, перш ніж я встигла перевірити, чи це правда, він затягнув мене в нішу до суворої дами в намисті з перлів, запнувши за нами одну з оксамитових завіс. Я точно була не єдиною з дивними рефлексами.　

Оскільки одна завіса недостатньо нас прикривала, я швиденько затягнула ще й другу. Тепер ми стояли сховані й заглядали на сходи крізь щілину в завісах.　

Це був чоловік у костюмі, який цілеспрямовано і спритно долав сходинки. Коли він проходив повз нашу нішу й далі на четвертий поверх, я відразу його впізнала. Це був непоказний тип із номера 117, якого мсьє Роше вважав охоронцем Смірнових. Що він шукав на четвертому поверсі? Панорама-люкс розташовувався в південному крилі на другому поверсі.　

На четвертому поверсі закінчувалися сходи й ліфти. Тут були номери від 301 до 305, ігрова кімната, а ще — заборонені для доступу гостей кімнати для чоловічої частини працівників і доступ до двох наступних мансардних поверхів.　

Десь нагорі ледь чутно зачинилися двері. І якщо я не помилялася, то це були двері до кімнати працівників. У будь-якому разі це було дивно.

Я обернулася до Трістана і злякалася, настільки близько він до мене стояв. Крізь завіси в нашу схованку ледь пробивалося світло.　

— А можеш мені, будь ласка, пояснити, чому ми тут ховаємося? — спитала я впівголоса.　

— Чому? Бо це весело. — Він зашкірився і потягнувся повз мене, щоб відслонити завісу. — Зрештою, ти ж агент ФБР під прикриттям, а я готельний злодій. Це наше звичне заняття. А хто цей тип?　

Він заселився під іменем Александр Губер, та це не обов’язково те саме ім’я, на яке зареєстрована його зброя. Якщо вона взагалі зареєстрована. Що ж він шукав у кімнатах працівників?　

Може, перевірка працівників належала до заходів безпеки щодо захисту осіб, яких він охороняв?　

І чому Трістанове обличчя було знову так близько до мого?　

— У тебе веснянки, — сказав він.　

Під його настирним поглядом я знову згадала, що ще досі не почистила зуби. Я відвернулася і вийшла з ніші.　

— Мені шкода, але ведеться слідство, я не маю права нічого розголошувати. А тепер мені справді час іти, інакше… е-ем… мене викриють.　

— Жаль, — сказав Трістан і раптом став серйозним. Це йому теж пасувало. Я нерішуче глянула на нього.

У кінці проходу відчинилися двері, і я не встигла й оком кліпнути, як знову стояла поруч із Трістаном у ніші із запнутими завісами.　

Він тихо засміявся.　

— Гарні рефлекси, агент як-тебе-там?　

— Цс-с-с, — видала я. Чорт! Я тепер що — вічно буду застрибувати в нішу від кожного звуку й ховатися? Що зі мною не так?　

— Якщо вода буде холоднішою ніж двадцять п’ять градусів, я і ноги в той басейн не застромлю!　

Я відразу впізнала цей голос. Це була Елла Барнбрук, яка вчора нила, що їй просто необхідно жити в Теремін-люксі.　

— Це справжня льодовикова вода. І що вона холодніша, то більше калорій спалюється під час плавання, — відповів інший голос, який я ідентифікувала як голос її кузини Ґретхен.　

Обидві швидко наближалися і навіть не намагалися розмовляти тихо.　

— Можливо, навіть достатньо, щоб можна було з’їсти один із тих божественних круасанів, які тут подають. О Боже, чому я вже годинами не можу думати ні про що інше, окрім їжі?　

— Це все той проклятий джетлаг, — сказала Елла. — Коли засинаєш о п’ятій після обіду, то не дивно, що посеред ночі ти вже почуваєшся виспаним.　

Вони саме проходили повз нашу нішу, і я на мить затримала подих.　

— Мені здається, я зараз чхну, — прошепотів Трістан.　

Я нажахано на нього глянула. Та він, напевно, просто так розважався. У напівтемряві я бачила, як виблискують його зуби.　

Елла продовжила:　

— І ти думала не тільки про їжу, а ще й про Бена.　

Признайся!　

Ґретхен пирснула сміхом. Як і Елла, вона була одягнена в білий готельний халат для купання, взута в махрові шльопанці, а її світле волосся було зав’язане в хвостик.　

— Боже мій, він же такий милий. А я боялася, що ці канікули будуть нудними.　

Вони стояли перед одним із ліфтів.　

— Отже, це вже вирішено, що Бен належить тобі, так? — Елла взялась руками в боки. — Забула, що тут ще я є, сестричко?　

Ґретхен знову захіхікала. Чи, власне, вона й не припиняла.　

— Як на мене, ти теж можеш випробувати з ним своє щастя. Так буде навіть цікавіше.　

Ліфт видав дзвінке «плін-н-нь», і решітка з брязкотом відчинилася.　

— Добре. Тоді нехай переможе найсильніший, — сказала Елла, коли вони ступили до ліфта. — Головне, щоб Емі залишилась ні з чим.　

— Я думаю, через це взагалі нема чого переживати, — сказала Гретхен. — Жоден хлопець не обере Емі, поки є Гретхен чи Елла.　

У цей момент Трістан таки чхнув. І мені здалося, що досить голосно.　

Я злісно на нього глянула, та звук, очевидно, не докотився до Гретхен і Елли. Але, незважаючи на це, для мене ніби вічність минула, поки двері ліфта зачинилися.　

Я квапливо відкрила завісу і вийшла з ніші.　

— Ти зробив це навмисно, — дорікнула я.　

— Мені прикро, — сказав Трістан, винувато посміхаючись. — Я тебе ледь не викрив. Ці американські дівчатка-черлідерки взагалі мають совість? Ні, не відповідай, я сам вгадаю. Злі сестри Попелюшки керують міжнародним наркокартелем, правильно? Там, унизу, в басейні, вони матимуть зустріч із ватажком італійської мафії. Хіба тобі не треба поспішити за ними, щоб їх схопити?　

Я зітхнула. Якось мені це все більше не видавалося таким смішним, скоріше дурнуватим.　

— Я мушу йти, — сказала я.　

— Ну, будь ласка! Скажи хоч, як тебе звати. Це не мусить бути твоє справжнє ім’я. Можливо, все ж щось французьке?　

Отак, стоячи в ніші з перехрещеними на