Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Купецький корабель, почав розвертатися, підставляючи бік з гарматами, але Катрін була швидшою.

— Вогонь! — повторила вона з кам’яним обличчям.

І знову смерть з гуркотом вилетіла з жерл.

Коли «Арес» порівнявся з кораблем, крюки полетіли, мов хижі пазурі, вгризаючись у деревину.

— Живими нікого не брати! — пролунала її команда.

Борро стояв, мов прибитий. Він дивився на все це, не вірячи своїм очам. Піт виступив на лобі. Його руки тремтіли. Це була не вона... Не його ніжна, добра Кітті. Ні. Це була чужа жінка в її обличчі. Ця — командувала смертю, у її голосі звучала безжальна рішучість, і очі її не здригалися при кожному вибуху.

Йому стало зле.

Шарль, мов у тумані, розвернувся і пішов униз, до каюти. Двері зачинилися за ним, і зовнішній світ лишився десь там, на палубі — вогкій, кривавій, сповненій стогонів і переможних криків.

Він упав на ліжко й завмер, втупившись у стелю. В його голові думки пробігали одна за одною.

Навкруги лунали приглушені вигуки — крики радості від захоплення здобичі змішувалися з хрипами вмираючих. Битва завершилася... і з кожним звуком, що доходив до каюти, Шарлю здавалося, що він чує, як умирає щось у ньому самому.

І раптом — тиша. Підозріла, густа, майже неприродна. Не було ні сміху, ні скреготу ланцюгів, ні брязкоту зброї.

Шарль повільно підвівся на лікті. У повітрі щось змінилося. Здавалося, сам корабель затамував подих.

Раптом — тупіт. Кілька пар ніг одночасно загупали по дерев’яних сходах, що вели до капітанської каюти. Потім — мовчання, дуже гнітюче.