Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

Засмерділо мускусом, крізь натовп, наче корабель крізь саргаси, продерся огроґном Мікіта. Заслонив собою відьмака й вивів його.

Викликаний медик оглянув Ґеральта, наклав шви. Любисток був дуже блідий. Пираль Пратт— спокійний. Наче нічого й не сталося. Але обличчя відьмака знову промовляло багато про що, бо він поспішив із поясненнями.

— До речі кажучи, — сказав, — отой прут, попередньо підпиляний та нагострений, упав на арену за моїм наказом.

— Дякую, що так швидко.

— Гості були на сьомому небі. Навіть бургомістр Коппенрат був задоволений, аж сяяв, а сучого сина важко задовольнити, на все крутить носом, похмурий, наче бордель вранці у понеділок. Посаду райця маю, ха, у кишені. А може, і вище сяду, якщо… Ти б не виступив тут за тиждень, Ґеральте? З подібним спектаклем?

— Тільки якщо, — відьмак ворухнув плечем, що люто боліло, — якщо замість вігілозавра на арені будеш ти, Пратт.

— Ото ти жартівник, ха-ха. Чув, Любистку, який він жартівник?

— Чув, — підтвердив поет, дивлячись на спину Ґеральта й зціпивши зуби. — Але це не був жарт, це було цілком серйозно. Я також цілком серйозно доводжу до твого відома, що урочистості зі шлюбом твоєї онуки не прикрашу виступом. Після того, як ти отак прийняв Ґеральта, можеш про це забути. Як і про інші можливі оказії, враховуючи хрестини та поховання. У тому числі й твоє власне.

Пираль Пратт глянув на нього, а в зміїних очах його щось блиснуло.

— Не виявляєш поваги, співаче, — вицідив. — Знову не виявляєш поваги. Напрошуєшся через те на лекцію. На науку…

Ґеральт наблизився та став перед ним. Мікіта засопів, підняв кулак, засмердів мускусом. Пираль Пратт жестом наказав йому заспокоїтися.

— Втрачаєш обличчя, Пратт, — повільно промовив відьмак. — Ми уклали угоду класично, за правилами та не менш важливими торговельними звичаями. Твої гості задоволені спектаклем, ти отримав престиж та перспективи засісти в міській раді. Я здобув потрібну інформацію. Дещо за дещо. Обидві сторони задоволені, тож тепер ми маємо попрощатися без жалю й гніву. А ти замість цього починаєш із погроз. Втрачаєш обличчя. Ходімо, Любистку.

Пираль Пратт трохи зблід. Потім повернувся до них спиною.

— Я хотів, — кинув через плече, — пригостити вас вечерею. Але схоже, що ви поспішаєте. Тоді прощаюся. І втішайтеся, що я дозволяю вам обом покинути Равелін безкарно. Відсутність пошани я зазвичай караю. Але вас не затримую.

— Дуже мудро.

Пратт розвернувся.

— А інакше що?

Ґеральт зазирнув йому в очі.

— Ти не дуже мудрий, хоча й полюбляєш думати інакше. Але для того, аби намагатися мене затримати, ти мудрий достатньо.

* * *

Вони ледь минули карстове провалля та доїхали до перших придорожніх тополь, коли Ґеральт стримав коня, нашорошивши вуха.

—Їдуть за нами.

— Сучі діти! — застукотів зубами Любисток. — Хто? Бандюгани Пратта?

— Неважливо хто. Давай, жени, скільки духу є, у бік Кераку. Сховайся в кузена. Із самого ранку йди з чеком до банку. Потім зустрінемося в «Під крабом та сарганом».

— А ти?

— За мене не переймайся.

—Ґеральте…

— Не балакай— остроги коню. Уперед, лети!

Любисток послухався, нахилився в сідлі й змусив коня перейти в галоп. Ґеральт розвернувся та став спокійно чекати.

З пітьми вигулькнули вершники. Шестеро вершників.

— Відьмак Ґеральт?

— Саме так.

— Ти поїдеш із нами, — прохрипів найближчий. — Тільки без дурниць, добре?

— Відпусти вуздечку, бо я тебе скривджу.

— Без дурниць! — Вершник прибрав руку. — Та без насилля. Ми ж люди законні та порядні. Не якісь там розбійники. Ми з княжого наказу.

— Якого князя?

— Довідаєшся. Їдь із нами.

Поїхали. Князь, пригадав собі Ґеральт, якийсь князь гостював у Равеліні інкогніто, як твердив Пратт. Справи складалися недобре. Контакти з князями рідко коли бували приємними. І майже ніколи не закінчувалися добре.

Далеко вони не поїхали. Тільки до пропахлої димом й блискаючої вогниками вікон корчми на перехресті. Увійшли до корчемної зали, майже порожньої, якщо не враховувати кількох купців, що сиділи за пізньою вечерею. Вхід до алькова стерегли двійко збройних у блакитних плащах, ідентичних за кольором та покроєм до тих, що носив ескорт Ґеральта. Усі увійшли всередину.

— Ваша княжа милосте…

— Вийдіть. А ти сідай, відьмаче.

Чоловік, який уже сидів за столом, носив такий самий плащ, як і його військо, тільки багатше гаптований. Обличчя приховував під каптуром. Не було потреби. Каганець на столі освітлював лише Ґеральта, загадковий князь ховався в тіні.

— Я бачив тебе на арені в Пратта, — сказав. — Дуже показне було видовище. Той підскок й удар згори, посилений усім тягарем тіла… Залізо, хоча був то простий прут, пройшло крізь череп дракона, як крізь масло. Думаю, якби то були, наприклад, бойова рогатина або спис, то й крізь кольчугу пройшли б, а може, навіть крізь лати… Як вважаєш?

— Ніч уже пізня. Я ніяк не вважаю, коли сон зморює.

Чоловік у тіні пирхнув.

— Тоді не крутитимемо. І перейдемо до справ. Ти мені потрібен. І так воно якось дивно складається, що я тобі потрібен також. Може, навіть більше. …Я принц Зандер, князь Кераку. Прагну непереможно стати Зандером Першим, королем Кераку. У цю мить, на мій жаль і на шкоду країні, королем Кераку залишається мій батько Белогун. Старий усе ще сповнений сили, може королювати, тьху-тьху, аби не зурочити, ще років двадцять. Я не маю ані часу, ані бажання чекати так довго. Та що там! Якби я й чекав, я навіть не впевнений, що спадкую: старий дурбецел у будь-яку мить може призначити іншого наступника трону, бо в нього є багата колекція потомків. А він збирається наплодити ще одного: на свято Ламмас заплановане королівське весілля з такими помпою та розкішшю, що ця країна може й не витримати. Він, скупець, який до вітру ходить у парк, щоби заощадити на емалі нічного горщика, віддає на шлюбний бенкет купу золота. Нищачи скарбницю. Я буду кращим королем. Уся проблема в тому, що я хочу бути ним тепер. Так швидко, як вдасться. І саме для цього ти мені й потрібен.

— Серед послуг, які я надаю, немає палацових переворотів. І немає царевбивства. А власне це, як розумію, князь і мав на увазі.

— Я хочу бути королем. Аби я зумів ним стати, мій батько мусить припинити ним бути. А мої брати мусять бути викреслені з наслідування.

— Царевбивство плюс братовбивство. Ні, ваша княжа милосте. Я мушу відмовити. На жаль.

— Неправда, — гарикнув