Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Мочарі поступово висихали, води входили в русла Євфрату і Тігру, і згодом тут з’явилися нові люди, які змішалися з рештками колишніх племен. Це були шумери. У Біблії наведено шумерську легенду, яка твердить, що шумери «прийшли зі сходу і зайняли рівнину Шінар», тобто Вавілонію. В іншій легенді сказано, що вони прийшли з півдня, із-за моря, і вміли вже обробляти метали, знали хліборобство й письмо. «І відтоді, — каже легенда, — ніяких нових винаходів не зроблено».

Від об’єднання цих двох народів і виникла шумерська культура.

ЯК ЗОЛОТА НАМИСТИНА ДОПОМОГЛА РОЗКРИТИ ЦАРСЬКУ ТАЄМНИЦЮ

Несподівані наслідки перших розшуків говорили за те, що смітник Ура таїть у собі просто неоціненні археологічні скарби й може з’ясувати багато таємниць минулого. Викопали другий колодязь, і те, що Вуллі побачив у ньому, не тільки підтвердило ці сподівання, а навіть перевершило їх. Нові знахідки грунтовно змінили погляди на найстарішу культуру світу, які доти існували в науці.

Серед великої кількості зброї і різних знарядь з бронзи там знайдено справжній шедевр стародавнього золотарського мистецтва, широковідомий тепер «стилет з Ура». Були тут й інші прекрасні витвори мистецтва — клинок з кованого золота, держак з лазуриту, оббиті золотими гудзиками піхви з золотої бляхи — оздоблені чудовим орнаментом. Крім того, в ямі знайдено деякі предмети туалету — щипчики, ланцети й пуделка, всі надзвичайно тонкої роботи. Ці знахідки дають нам уявлення не тільки про багатство шумерської цивілізації, але й про високі мистецькі здобутки шумерів.

Перші успіхи справили на Вуллі таке враження, що він постановив детально дослідити весь величезний насип смітника. Старанно знімаючи шар за шаром землю, археолог добрався, нарешті, до шумерського кладовища, про яке ми вже згадували. Поступово він одкопав 1 400 могил жителів Ура, розташованих подекуди аж у шість ярусів. У найнижчій верстві кладовища містилося шістнадцять царських гробниць, набагато старіших за могили рядових жителів міста.

Могили звичайних смертних мали форму прямокутної ями. На дні виднілися зотлілі кістки. Покійники лежали переважно боком, ноги були трохи зігнуті в колінах, руки тримали біля рота кубок. Одні трупи загорнено в мати, сколото довгими мосяжними шпильками, інші поховано в трунах — дерев'яних, сплетених з лози чи виліплених з глини.

Покійників щедро наділяли різноманітними речами повсякденного вжитку. В могилах знайдено намисто, сережки, браслети, ножі, стилети, предмети туалету і надто багато посуду з кераміки, міді та алебастру. Серед усіх цих знахідок немає жодної речі, зв’язаної безпосередньо з релігійним культом, але ж померлим залишали в могилах їжу і питво, отже, шумери вірили в існування потойбічного життя.

Царські гробниці складалися з двох-чотирьох комірчин, вимурованих з каменю або цегли, з банюватою стелею. Ці комірчини містилися на дні глибокої влоговини і були геть засипані землею. До входу, заваленого камінням, вів похилий спуск, викопаний у землі і обкладений лозовою матою.

На жаль, гробниці були пограбовані. В них не знайдено не тільки жодної пам’ятки старовини, але й будь якого сліду від покійників. Та коли зважити на те, якої долі зазнало кладовище протягом багатьох сотень років, то цьому, власне кажучи, й дивуватися не можна. Згадаймо, які нашарування там знайдено. На самому дні був найдавніший міський смітник. Згодом на цьому місці стало кладовище, де в мурованих гробницях ховали осіб царського дому. Минуло кілька століть, про могили зовсім забули, і там виник новий смітник. Через деякий час на пагорбі, що тут утворився, знову почали ховати покійників і, нарешті, місце забудували оселями.

Як бачимо, люди весь час використовували цей невеличкий клаптик землі. Тому неважко собі уявити, як саме сплюндровано гробниці. Копаючи могилу в другому поверсі цього кладовища, грабарі зачепили лопатою мури царської гробниці, розташованої нижче. Спокуса була надто велика, щоб не вламатися до таємничої споруди, та не подивитися, що в ній є. Відкривши могилу, ці люди несподівано побачили блиск золотих речей і кинулися грабувати все, не жаліючи навіть царських кісток.

Відтоді минуло кілька століть. На колишньому кладовищі почали зводити житла. Копаючи ями під фундамент, робітники легко могли наткнутися на якусь річ, покинуту в поспіху грабіжниками, як було, наприклад, із «стилетом з Ура», що його знайшла тільки експедиція Вуллі. Це стало поштовхом до дальших розшуків, під час яких було знайдено ще непограбовані гробниці.

Але справа не обмежувалась пограбуванням випадково знайдених могил. Збереглися сліди старанно продуманого грабунку. З них можна зрозуміти, що могили плюндрували не тільки в Єгипті. Грабіжники копали спочатку вертикальний колодязь певної глибини, а потім горизонтальним тунелем добиралися до царської могили, місце якої визначали заздалегідь.

Часто-густо вони робили це з дивовижною точністю. Проте іноді — можливо тоді, коли за діло бралися новачки в цьому «ремеслі» — їм не щастило. Доказом цього є те, що окремі тунелі не ведуть до жодної гробниці.

Перед археологами постала важка проблема: визначити, до якої епохи належать царські могили. Шляхи, якими вчені прийшли до розв’язання цієї проблеми, дуже цікаві — вони показують нам методи роботи, що застосовуються в науковій археології.

Ми вже говорили про Саргона семітського царя Аккада, — який завоював усі розрізнені міста-держави й створив у Месопотамії деспотичну монархію. На підставі записів шумерських літописців встановлено, що цей завойовник панував у 2360–2305 роках до нашої ери[20]. Але визначити це було зовсім не просто. З певних міркувань, пояснити які тут неможливо, ассіріологи довго вважали, що Саргон — постать легендарна, вигадана, і що їй приписують дії кількох забутих історичних осіб — царів. Образ Саргона ототожнювали з рядом інших легендарних героїв і зокрема з біблійним Німродом.

Не треба забувати, що над царськими гробницями, у вищих поверхах кладовища Ура, знайдено інші могили, в яких поховано звичайних жителів міста. Визначити приблизний вік цих могил допомогла цікава знахідка: дві циліндричні печатки, на яких зазначено прізвище й фах їхнього хазяїна. Археологи були надзвичайно здивовані, коли з’ясувалося, що знайдені печатки належали двом челядникам царя Саргона — слугам його дочки, яка посідала високе становище жриці богині Місяця. Викопано навіть плиту з її зображенням. На барельєфі бачимо жерця, що складає жертву на олтар. За ним стоїть жінка в довгих шатах, а збоку видніє напис, із якого дізнаємося, що то дочка царя Саргона. Одна печатка належала її перукареві, а друга — переписувачеві й маршалкові.

Відкриття могил двох придворних сановників дало можливість точно встановити, що, всупереч теоріям, які існували