Читати книгу - "Знак Зорро"

Він зліз з купи цеглин і крадькома, уздовж стіни, підійшов до рогу будинку. Збоку парадних дверей горів смолоскип, і кремезний солдат, залишений у гарнізоні, ходив назад і вперед перед дверима, з пістолетом за поясом і зі шпагою. Сеньйор Зорро помітив довжину його кроків. Він точно розрахував відстань, і саме коли вартовий повернувся спиною, продовжуючи марширувати, розбійник стрибнув на нього.

Руки стисли горло солдата, а коліна вдарили його в спину. Вони відразу опинилися на землі, і захоплений зненацька вартовий неабиякими зусиллями намагався вивільнитись. Але сеньйор Зорро, знаючи, що найменший шум означав би для нього загибель, важким руків’ям пістолета вдарив солдата в скроню і змусив замовкнути.

Він відтягнув у тінь вартового, що знепритомнів, зав’язав йому рота смугою, відірваною від краю плаща, а іншими смугами зв’язав руки і ноги. Потім прикрив його своїм плащем, подивився на пістолет, прислухався, щоб упевнитися, що недовга боротьба із солдатом не привернула нічиєї уваги всередині будинку, і прослизнув у двері.

За одну мить Зорро був усередині. Перед ним була велика, кімната з твердою земляною підлогою. Тут знаходилося кілька довгих столів і лав, винні кухлі, збруї, сідла і вуздечки. Сеньйор Зорро кинув на все швидкий погляд, щоб переконатися, що тут нікого не було, і пішов швидко, майже беззвучно до дверей, що вели до приміщення коменданта. Він сміливо розчинив двері. Капітан Рамон сидів спиною до дверей. Він круто повернувся на стільці, готовий вибухнути лайкою, бо подумав, що це один з його солдатів увійшов, не постукавши, і тому приготувався його вилаяти.

— Жодного звуку, сеньйоре, — застеріг розбійник. — Ви вмрете, якщо хоч найменше зітхання зірветься з ваших вуст!

Не спускаючи очей з коменданта, він зачинив за собою двері і ввійшов до кімнати. Рухався беззвучно, тримаючи перед собою заряджений пістолет. Капітан Рамон опустив руки на стіл, його обличчя зблідло.

— Цей візит необхідний, — сказав сеньйор Зорро. — Я зробив його не заради ваших прекрасних очей.

— Навіщо ви тут? — запитав капітан, зневажаючи наказом не видавати жодного звуку, але все ж таки пошепки.

— Я випадково заглянув у вікно, сеньйоре. Я побачив послання на столі перед вами і почув, як ви говорили. Кепська річ, коли говорять самі із собою. Якби ви зберігали мовчання, то ішов би далі в своїх справах. А так…

— Ну то що ж, сеньйоре? — запитав капітан майже з колишньою зарозумілістю, повертаючись до розбійника.

— Я вирішив прочитати цього листа у вашій присутності.

— Хіба мої службові справи так сильно цікавлять вас?

— Що стосується цього, не будемо нічого говорити, сеньйоре. Будьте люб’язні, заберіть руки зі столу, але не намагайтеся вийняти ваш пістолет, якщо не хочете вмерти негайно. Мене б не засмутило, що я послав вашу душу на той світ.

Комендант зробив, як йому наказали. Сеньйор Зорро обережно підійшов і взяв листа. Потім він знову відступив на кілька кроків, усе ще спостерігаючи за капітаном.

— Я читатиму його, — сказав він, — але, попереджаю вас, що уважно стежитиму за вами. Не рухайтеся, сеньйоре, якщо тільки у вас немає бажання відвідати ваших предків.

Він почав швидко читати і, коли закінчив, то якийсь час дивився коменданту просто у вічі, а його очі зловісно зблискували з-під маски. Капітан Рамон відчув себе ніяково. Сеньйор Зорро підійшов до столу, увесь час спостерігаючи за ним, і підніс листа до полум’я свічки. Папір зайнявся, запалав і впав на підлогу купкою попелу. Сеньйор Зорро наступив на нього.

— Листа не буде доставлено, — сказав він. — Отже, ви боретеся з жінками, сеньйоре? Хоробрий офіцер, окраса армії його превосходительства! Я не сумніваюся, що він би підвищив вас на службі, якби знав про це. Ви ображаєте сеньйориту, тому що її батько зараз не дружить з владою і тому що вона відштовхує вас, на що ви заслуговуєте, та намагаєтеся заподіяти неприємностей членам її родини. Воістину, гідний вчинок!

Він зробив ще крок і нахилився вперед, увесь час тримаючи пістолет напоготові.

— Дивіться, щоб не дізнався, що ви надіслали листа, подібного до того, що я тільки-но знищив, — додав він. — Я шкодую, що ви не можете схрестити зі мною шпаги. Простромити вас було б образою для моєї шпаги, але я зробив би це, щоб позбавити світ від такого молодця.

— Ви говорите це пораненій людині!

— Без сумніву, рана загоїться, сеньйоре. І я буду знати про це. А коли це станеться і до вас повернуться сили, то я постараюся знайти вас і закличу до відповіді за те, що ви намагалися зробити сьогодні вночі. Нехай це буде вирішено між нами.

Очі їх зблиснули, коли вони дивилися один на одного, і сеньйор Зорро відійшов, щільніше закутавшись у свій плащ. Раптом почувся брязкіт упряжі, стукіт кінських копит і хрипкий голос сержанта Педро Гонзалеса.

— Не злазити з коней! — кричав сержант своїм людям поруч дверей. — Я тільки доповім, і ми знову поїдемо навздогін за негідником! Не буде відпочинку, доки ми не спіймаємо його!

Сеньйор Зорро швидко оглянув кімнату, тому що знав, що вихід через двері тепер відрізаний. Очі капітана Рамона блищали з радості.

— Ха, Гонзалесе! — пронизливо крикнув він, перш ніж Зорро встиг застерегти його. — На допомогу, Гонзалесе! Сеньйор Зорро тут!

Потім він зухвало подивився на розбійника, паче запрошуючи його зробити найгірше. Але сеньйор Зорро, очевидно, не мав бажання стріляти в капітана, а волів зберегти його для шпаги, коли в того загоїться плече.

— Залишайтеся на місці! — скомандував він і кинувся до найближчого вікна.

А тим часом кремезний сержант почув лемент капітана. Він покликав своїх людей за собою, кинувся кімнатою до дверей кабінету і розчинив їх.

Крик люті вирвався, в нього, коли він побачив людину, що стояла коло столу у масці, і коменданта, що сидів перед нею.

— Клянуся святими, він наш! — закричав Гонзалес. — Сюди, солдати! Охороняйте двері! Охороняйте вікна!

Сеньйор Зорро переклав пістолет у ліву руку і вихопив шпагу. Він почав розмахувати нею в усі боки і свічки полетіли зі столу. Зорро наступив ногою на останню, що продовжувала горіти, і погасив її. Кімната занурилася в темряву.

— Вогню! Несіть смолоскипи! — пронизливо кричав Гонзалес.

Сеньйор Зорро стрибнув убік до стіни і почав швидко пробиратися уздовж неї, тоді як Гонзалес і два інші чоловіки вскочили до кімнати, а один залишився охороняти двері; у сусідній кімнаті, штовхаючи один одного, метушилися солдати у пошуках смолоскипа. Нарешті влетіла