Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Що?…

— Не може змінювати собі зовнішність, як звикла, — пояснила Герміона. — Мабуть, на її дар вплинув шок.

— Я й не знав, що таке могло статися, — здивувався Гаррі.

— Я теж, — зізналася Герміона, — але, мабуть, якщо перебувати в стані сильної депресії…

Знову відчинилися двері і з’явилася голова місіс Візлі.

— Джіні,— прошепотіла вона, — іди вниз, допоможи приготувати обід.

— Я ж розмовляю з людьми! — обурилася Джіні.

— Хутко! — додала місіс Візлі й пішла.

— Вона мене кличе тільки тому, що не хоче залишатися з Флегмою! — сердито буркнула Джіні. Тріпнула довгим рудим волоссям, дуже вдало перекривляючи Флер, і пішла штучною ходою, піднявши руки над собою, наче балерина.

— Вам усім теж раджу швиденько йти вниз — додала вона, виходячи з кімнати.

Гаррі скористався тимчасовою мовчанкою, щоб доїсти сніданок. Герміона роздивлялася Фредові з Джорджем коробки, час від часу нишком поглядаючи на Гаррі. Рон, частуючись Гарріною грінкою, й далі замріяно дивився на двері.

— А це що таке? — запитала Герміона, тримаючи щось схоже на маленький телескоп.

— Не знаю, — відповів Рон, — але якщо Фред і Джордж залишили його тут, то він, мабуть, ще не готовий для крамнички жартів, тому будь обережна.

— Твоя мама казала, що крамничка процвітає, — згадав Гаррі. — Казала, що у Фреда з Джорджем виявився справжній діловий нюх.

— Це ще м’яко сказано, — мовив Рон — Вони гребуть ґалеони лопатами! Не дочекаюся, щоб глянути на цю крамничку. Ми ще не були на алеї Діаґон, бо мама каже, що для додаткової безпеки з нами має піти тато, який зараз страшенно зайнятий на роботі, але там має бути класно.

— А як там Персі? — поцікавився Гаррі (третій за віком Ронів брат був у родині білою вороною).— Чи він уже розмовляє з твоїми батьками?

— Нє-а, — відповів Рон.

— Але ж він знає, що твій тато мав абсолютну рацію щодо повернення Волдеморта…

— Дамблдор каже, що людям значно легше прощати помилки інших, ніж їхню правоту, — втрутилася Герміона. — Я чула, Роне, як він це казав твоїй мамі.

— Хто ще, крім Дамблдора, казатиме такі божевільні речі, — стенув плечима Рон.

— Цього року він даватиме мені приватні уроки, — сказав, ніби між іншим, Гаррі. Рон ледь не вдавився грінкою, а Герміона охнула.

— Чого ж ти мовчав! — вигукнув Рон.

— Та я щойно згадав, — чесно зізнався Гаррі. — Він це сказав учора вночі у вашому сарайчику для мітел.

— Нічого собі… приватні уроки у Дамблдора! — Рон був вражений. — Цікаво, чого це він?…

Рон затнувся на півслові. Гаррі помітив, що вони з Герміоною перезирнулися. Гаррі відклав ножа й виделку, і серце його забилося швидше, хоч він так само без руху сидів на ліжку. Дамблдор радив розповісти… чом би й не зараз?

— Не знаю точно, чому він даватиме мені уроки, але це, мабуть пов’язано з пророцтвом.

Рон з Герміоною мовчали як риби. Гаррі навіть здалося, що вони заклякли. Він повів далі, не зводячи погляду з виделки:

— З тим, яке намагалися викрасти в міністерстві.

— Але ж ніхто не знає, про що в ньому йшлося, — швидко додала Герміона. — Воно ж розбилося.

— Хоч у «Віщуні» писали, що… — почав було Рон, проте Герміона зашипіла:

— Цс!

— «Віщун» писав правду, — підтвердив Гаррі, з великим зусиллям переводячи погляд на друзів: видно було, що Герміона налякана, а Рон захоплений. — Та скляна куля, що розбилася, то був не єдиний запис пророцтва. Я його повністю почув у Дамблдоровім кабінеті. Пророцтво було зроблене для нього, тож він міг мені сказати. Зі змісту випливає, — Гаррі важко зітхнув, — що саме я маю покінчити з Волдемортом… принаймні там сказано, що разом нам жити не судилося.

Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і Герміона зникла за стіною чорного диму.

— Герміоно! — крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на підлогу.

Герміона з’явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.

— Я його стиснула, а він… а він мене вдарив! — зойкнула вона.

І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з одного кінця телескопа.

— Не журися, — заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, — мама тебе вилікує, вона добре гоїть дрібні поранення…

— Ой, та не звертайте уваги! — махнула рукою Герміона. — Гаррі, ой, Гаррі…

Вона знову сіла на краєчок його ліжка.

— Ми думали, коли вже повернулися з міністерства… звісно, ми нічого не хотіли тобі казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й Волдеморта… то ми так і думали, що це щось таке… ой, Гаррі… — Вона подивилися на нього й прошепотіла: — Тобі страшно?

— Не так, як спочатку, — зізнався Гаррі. — Коли я вперше про це почув, то злякався… але тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися…

— Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він тобі щось скаже, або покаже щось, пов’язане з пророцтвом, — палко додав Рон. — І ми не помилилася, правда? Він би не давав тобі уроків, якби думав, що тобі нічого не світить, не витрачав би на тебе часу… він думає, що в тебе є шанси.

— Це правда, — погодилася Герміона. — Цікаво, Гаррі, чого саме він тебе навчатиме? Мабуть, найвищої захисної магії… могутніх протизаклять… антипристріту…

Гаррі не дуже прислухався. По тілі розтікалося тепло, що не мало нічого спільного з сонячним сяйвом; тягар у грудях розчинявся й зникав. Він знав, що Рон і Герміона шоковані набагато більше, ніж по них видно, але те, що вони були біля нього, заспокоювали його й підбадьорювали, а не сахалися, як від заразного чи небезпечного, варте було більшого, ніж він міг їм висловити.

— …і загальних ухильних заклять, — договорила Герміона. — Зате ти знаєш хоч один предмет, який цього року вивчатимеш. На один більше, ніж ми