Читати книгу - "Стів Джобс"

— Він підбіг, схопив мене, присвиснув і сказав; «Ти як дитина». Я був не в захваті від такої уваги, — згадує Стів.

Гуру взяв молодика за руку, вони покинули натовп та рушили на вершину пагорба, де були криниця та невелике озеро.

— Ми сіли, й він витяг бритву з відкритим лезом. Я подумав, що в нього щось лихе на думці, й стривожився. Але потім він дістав шматок мила — на той час у мене було довге волосся, — він його намилив та й збрив усе наголо. Він тоді сказав, що рятує мені життя.

Деніел Коткі прибув до Індії на початку літа, тож Джобс повернувся у Делі, щоби там його зустріти. Без жодного плану, переважно на автобусах, вони мандрували країною. На цьому етапі Стів уже не шукав учителя мудрості, натомість прагнув знайти просвітлення через аскетизм, самообмеження, простоту. Йому все не вдавалося віднайти внутрішній спокій. Коткі пригадує запеклу перепалку на сільському ринку між Джобсом і місцевою жінкою. Вона, за його словами, розводила молоко, що їм продавала, водою.

Та водночас Стівен Джобс міг бути і щедрим. Коли вони добралися до міста Маналі, у Коткі вкрали спальний мішок разом з усіма його дорожніми чеками.

— Стів платив за їжу і купив мені квиток на автобус назад, до Делі, — пригадує напарник Джобса.

Він також віддав свої останні гроші (100 доларів), щоби підтримати товариша.

За сім місяців ув Індії Стів лише кілька разів написав батькам. Йому пошта приходила на адресу відділення American Express у Нью-Делі, забирав він її, тільки коли траплялася нагода бути проїздом у столиці.

Тож коли син подзвонив із проханням забрати його з Оукленд-ського аеропорту, це стало для батьків неабиякою несподіванкою. Але вони негайно прибули в Лос-Альтос.

— з поголеною головою, вбраний в індійські роби, коричневий від засмаги, - пригадує себе тодішнього Джобс, - я сидів і чекав, тоді як мої батьки десь разів зо п’ять проходили повз, не впізнаючи мене. Та врешті-решт підійшла мама і запитала: «Стів?» — і я відповів: «Привіт!».

Вони забрали його додому, де він і далі продовжував свої духовні пошуки. У гонитві за просвітленням ще багато путей було пройдено. Зранку та ввечері Стів медитував і вивчав філософію дзен, а у міжчасся відвідував Стенфордські курси з фізики й інженерії.

Пошуки

Інтерес Стіва Джобса до східної духовності, індуїзму, дзен-буддизму та його пошуки просвітленіїя — це не лише ознаки перехідного віку дев’ятнадцятирічного юнака. На протязі всього подальшого життя він сповідуватиме засадничі ідеї східних релігій, наприклад що мудрість приходить із досвідом, а істинне розуміння речей - інтуїтивне.

Багато років по тому, сидячи в своєму саду в Пало-Альто, він підтвердив, що досвід мандрів Індією дуже сильно на нього вплинзлв:

Повернення до Америки було для мене набагато більшим культурним шоком, аніж відвідання Індії. Люди в індійській глибинці не використовують розум так, як ми, натомість вони користуються своєю інтуїцією, вона в них розвинена набагато краще, аніж деінде у світі. Інтуїція - дуже потужна штука, вона, як на мене, сильніша за інтелект. Розуміння цього мало великий вплив на мій підхід до роботи. Західна раціональністична фиіософія (попри те, що є величезним досягненням західної цивілізації) загалом не є характерною для людини від природи, це результат навчання. В індійських селах її ніколи не вивчали. Там навчають іншому - що у деяких випадках є настільки ж цінним, а за інших ситуацій — ні. Маю на увазі силу інтуїції й ту мудрість, яка приходить із досвідом.

Повернувшись додому після семи місяців життя в індійській провінції, мені відкрилися як усі вади захіцної цивілізації, так і велич та потужність її раціонального мислення. Якщо сісти і лише споглядати, швидко усвідомлюєш, наскільки активним є людський мозок. Спробуєте його вспокоїти — і це лише додасть вогню жару. Проте за якийсь час самого лише споглядання хід думок таки сповільнюється, і, коли це стається, відкривається можливість чути підсвідомість

— ось коли включаться інтуїція, і ви починаєте бачити суть речей та по-справжньому жити у кожній миті. Коли розум працює на менших обертах, ви можете осягнути неймовірну велич, що наповнює кожну мить життя. Ви бачите незрівнянно більще, ніж бачили до того. Щоби досягти такого результату, потрібні практика та дисципліна. Філософія дзен мала неймовірний вплив на моє життя. В якийсь момент я навіть думав їхати в Японію та пробувати потрапити до монастиря Ейгей-дзі (центр дзен-буддизму в Японії, зокрема одного з його відгалужень — школи Сото; заснований у середині XIII ст. — Прим, пер.), однак мій духовний наставник наполіг, щоб я залишився тут. Він сказав, що там немає нічого такого, чого не було би тут, і він був правий. Мені відкрилася істина дзен-мудрості: «Якщо ти готовий обійти весь світ у пошуках учителя, ти його обов’язково знайдеш -ним виявиться твій сусід».

І справді Стіву Джобсу вдалося знайти собі наставника зовсім поруч. Щосереди ввечері у Лос-Альтос приїздив читати лекції та проводити медитації з невеликою групою учнів Щанрю Судзукі, автор книжки «Дзен-свідомість - свідомість новачка» (він був керівником Дзен-центру в Сан-Франциско). За якийсь час він попросив свого помічника, Кобуна Шіно Отоґаву, відкрити в місті постійно діючий центр. Разом зі своєю дівчиною, Деніелем Коткі, а також Елізабет Голмс Джобс став його вірним послідовником. Він також, уже самостійно, почав відвідувати духовні зустрічі у Та-саджара дзен-центрі, що існував при монастирі бііія Кармела, де Кобун теж навчав.

Деніел Коткі вважав учителя Кобуна досить потішним.

- Його англійська була дуже кумедна, - пригадує Деніел. - Він говорив, наче читав хоку — дуже поетично та двозначно. Ми сидіпи й слухали його, і половину з того, що він казав, ніхто не розумів. Я це все сприймав як розвагу.

У Лізи Голмс було значно серйозніше ставлення.

— На заняттях із медитації ми всі сидиіи на підлозі (на подушках), а вчитель Кобун — на підвищенні, — розповідає Елізабет. — Там ми вчилися забувати про наші клопоти. Якось увечері, коли надворі дощило, ми медитували, і Кобун учив нас використовувати для зосередження навколишні звуки. Це був дивовижний досвід.

Стівен Джобс також віддавався цьому з усією душею.

— Він ставився до цього дуже серйозно, набрався