Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Ти справді хочеш це зробити? Будинок для тебе ані крихти не важить? Подумай, що сказали б батьки, якби дізналися, що ми продамо будинок, щойно вони помруть. Це дійсно те, чого ти хочеш, Анно?

Вона наголосила на слові «ти» і побачила впівока, як Лукас роздратовано звів брови.

Анна опустила очі й струсила зі своєї елегантної сукні невидимі крихти. Її світле волосся було зачесане назад і зібране в стриманий кінський хвіст.

— А що нам тепер робити з цим будинком? Там лише купа марудної роботи. Ти подумай про гроші, які ми можемо заробити від продажу. Гадаю, батьки оцінили б, що бодай хтось із нас дивиться на це практично. Маю на увазі: коли ми житимемо в тому будинку? Ми з Лукасом радше придбаємо гарну дачу в стокгольмських шхерах. Це набагато ближче. А ти сама що робитимеш із цим будинком? Нащо він тобі одній?

Лукас усміхнувся Еріці й з удаваною зажурою поплескав Анну по спині. Вона досі не наважувалася дивитися Еріці у вічі.

Еріку знову приголомшило те, який утомлений вигляд мала її молодша сестра. Схоже, вона ще більше схудла, відколи вони бачилися востаннє. Чорна сукня висіла на її талії та грудях. Під очима в Анни виднілися темні кола, і Еріці навіть здалося, що на її правій щоці під пудрою проявляються сліди від синців. Злість і безсилля від неможливості змінити ситуацію невгамовно бунтували в її душі, і Еріка втупилася очима в Лукаса. Однак він спокійно витримав її вовчий погляд. Лукас приїхав одразу ж після роботи й був одягнений у темно-сірий костюм, білосніжну сорочку та блискучу темно-сіру краватку. Він мав елегантний світський вигляд. Еріка гадала, що, певно, чимало жінок вважали його зовнішність привабливою. Особисто вона була переконана, що він мав жорсткі риси, які, наче фільтром, були накладені на його власні. Обличчя Лукаса було своєрідним і вирізнялося гострими вилицями та підборіддям. Загострені риси підкреслювало ще й те, що він завжди зачісував волосся назад і відкривав своє високе чоло. Він мав вигляд не типового англійця з червоним обвітреним обличчям, а радше справжнього скандинава з білявим волоссям і крижаними блакитними очима. Повна й чітко окреслена верхня губа Лукаса чимось нагадувала жіночу й надавала йому легковажного декадентського вигляду. Еріка зауважила, що його погляд звернений на її декольте, і інстинктивно застібнула піджак. Він помітив її дії, і це розлютило її ще дужче. Вона не хотіла, аби він бачив, що вона звернула на нього бодай якусь увагу.

Коли зустріч закінчилася, Еріка лише демонстративно розвернулася й вийшла з кабінету. Вона не вважала за потрібне казати ввічливі прощальні фрази. Усе, що треба, уже сказано. Незабаром із нею зв’яжеться людина, яка має приїхати та оцінити будинок. Опісля його якнайшвидше буде виставлено на продаж. Жодні слова співчуття не допоможуть їй у цій ситуації. Вона зазнала поразки.

Її квартиру у Васастан винаймала приємна пара аспірантів, тож Еріка не могла поїхати до себе додому. Їй і думати не хотілося про те, що зараз на неї знову чекає п’ять довгих годин подорожі до Ф’єлльбакки. Зрештою Еріка припаркувала автомобіль на стоянці біля майдану Стуреплан і сіла на лавку в парку Гумлегордс. Зараз важливо зібратися з думками. Спокій у цьому напрочуд гарному парку, що, немов оаза, лежав посеред Стокгольма, якраз пропонував необхідну медитативну атмосферу, якої вона потребувала.

Імовірно, сніг випав лише нещодавно й щільно вкрив траву своєю білою крупою. У Стокгольмі за один або два дні сніг міг перетворитися на брудно-сіру сльоту. Еріка сіла на одну з паркових лавочок, попередньо поклавши під сідниці свої теплі рукавички. Цистит не те, з чим можна жартувати. Та й зараз їй задосить проблем і це аж ніяк не входить до її планів.

Еріка заглибилася у власні думки й спостерігала за юрбою, яка гамірливо простувала стежкою повз неї. Якраз середина обідньої перерви. Еріка вже майже забула, як метушливо й людно в Стокгольмі. Повсякчас люди кудись поспішають, немов постійно на щось полюють, але ніяк не можуть наздогнати. Раптом її оповив сум за Ф’єлльбаккою. Дотепер вона сама не усвідомлювала, як чудово відпочила там за ті тижні, що минули. Звісна річ, у неї багато клопотів, однак це не завадило їй віднайти спокій у самій собі — те, що їй ніколи не вдавалося відчути в Стокгольмі. Якщо ти живеш у Стокгольмі сам, то повністю ізольований. У Ф’єлльбацці ти хоч-не-хоч ніколи не буваєш самотнім. Навкруги завжди є люди, які дбають про своїх сусідів чи близьких. Інколи таке втручання у власні справи набридає. Пліткарство не подобалося Еріці, однак коли вона сиділа тут і дивилася на міську метушню, то відчувала, що її душа там, у Ф’єлльбацці.

Уже вкотре за день думки Еріки поверталися до Алекс. Навіщо вона щовихідних їздила до Ф’єлльбакки? Хто був той чоловік, з яким вона там зустрічалася? І запитання на мільйон: хто був батьком дитини, яку вона чекала?

Еріка раптом згадала про клаптик паперу, який запхала в кишеню піджака, поки ховалася в шафі в будинку Алекс. І не тямила, як вона могла забути подивитися його ще позавчора, коли повернулася додому. Вона дістала з правої кишені зім’ятий аркушик. Замерзлими без рукавичок пальцями обережно його розгорнула й вирівняла.

То була копія статті з «Богусленінгу». На ній не було зазначено жодної дати, але зі шрифту та чорно-білих ілюстрацій 1970-х років вона зрозуміла, що це не нова стаття. Еріка дуже добре знала людей на світлинах й історію, про яку розповідалося в статті. Навіщо Алекс заховала її так далеко в шухляду свого комода?

Еріка підвелася й знову запхнула аркуш у кишеню. Відповіді на її запитання на ньому не було. Настав час їхати додому.

Похорон розкішний і з пишним відспівуванням. Церква Ф’єлльбакки заповнена вщерть. Не всі з присутніх знали Александру Війкнер, однак приїхали, аби вгамувати свою цікавість. Сім’я та друзі сиділи на найперших рядах. Окрім Генріка й батьків Александри, Еріка знала лише Франсін, біля якої сидів високий блондин — напевно, її чоловік. Загалом друзів було не так багато, і всі вони вмістилися на двох лавках. Це підтвердило думку Еріки про Алекс. Звісно, вона мала безліч знайомих, але в неї ніколи не було багато близьких друзів. На всіх інших місцях сиділи незнайомці, які прийшли заради цікавості.

Сама Еріка сіла вгорі, неподалік від трибуни. Бірґіт, коли побачила її біля церкви, запросила сісти біля них, однак Еріка ввічливо відмовилася. Їй здавалося лицемірством сидіти біля родичів і