Читати книгу - "Пес Баскервілів"

Сер Генрі і я звернули на це увагу і радили, щоб конюх Перкінс ходив туди ночувати, але Стейплтон і чути не хотів про це. Справа в тому, що сер Генрі починає дуже цікавитися красунею — сусідкою. Цьому не слід дивуватися, бо сумно жити в цьому пустельному місці для такої діяльної людини, а вона — чарівна красуня. В ній є щось трагічне й екзотичне, що становить дивний контраст з її холодним та байдужим братом; проте і в ньому можна помітити прихований вогонь. Він, безперечно, має дуже помітний вплив на неї. Я бачив, як вона, розмовляючи, завжди поглядала на нього, ніби сподівалася на похвалу того, що вона сказала. Думаю що він гарно поводиться з нею. Якийсь сухий блиск його очей і твердий обрис тонких губ свідчать про позитивний, а можливо, і брутальний характер. Ви 6 мали в ньому цікавий суб'єкт для вивчення.

Він у перший же день відвідав Баскервіля, а на другий ранок, повів нас на те місце, де відбулись події, розказані легендою про лукавого Гюго.

Ми йшли кілька миль по болоті й дійшли до такого похмурого місця, що само по собі могло навіяти цю історію. Ми побачили коротку долину між скелями, що притулилась до чистого зеленого простору, вкритого білим жабником. Посеред цього простору, стирчало два великі камені, загострені доверху, як величезні зуби якоїсь потворної тварини. Хоч би як там було, це місце цілком відповідало сцені давної трагедії. Сер Генрі дуже зацікавився і не раз допитував Стей — плтона, чи вірить він у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Він говорив, ніби жартуючи, але очевидно було, що настрій його був поважний. Стейплтон відповідав дуже стримано, але не трудно було помітити, що він говорить менше, ніж міг би сказати, і що він не хоче висловити цілком свою думку, шануючи почуття Баскервіля. Він розказав про подібні випадки, коли цілі родини терпіли від будь — якого злого впливу, і в нас постало від його слів таке враження, що він вірить у народну легенду про собаку.

На зворотному шляху ми обідали в Меріпіт. Тут сер Генрі познайомився з Беріл Стейплтон. З першого ж разу, як він глянув на неї, він, очевидно, був дуже нею захоплений, і, коли я не помиляюсь, почуття це було взаємним. Він часто згадував її, коли ми верталися додому, і від того часу не минало майже дня, щоб ми не бачили або брата, або сестру. Вони сьогодні вечеряють у нас, а ми, здасться, підемо до них на тому тижні. Можна подумати, що таке парування було б дуже бажане Стейплтоном, а тим часом я не раз помічав на його обличчі велику досаду, коли сер Генрі робив яку — небудь послугу його сестрі. Він, безперечно, дуже її любить і йому довелося б самотньо жити без неї, але було б дуже егоїстично з його боку противитись такій блискучій партії. А тим часом, я певен, що він не бажає, щоб їхня близкість перейшла в кохання, і я помічав кілька разів, як він намагався перешкодити їхньому tete — a–tete. До речі, ваші інструкції щодо того, щоб сер Генрі не виходив сам, дуже далеко трудніше виконувати, коли до всіх наших скрут додасться ще й кохання. Моя репутація дуже швидко потерпіла б, якби мені доводилося буквально виконувати ваші накази.

Після попереднього мого листа до вас я зустрів ще одного сусіда — Франкланда з Лафтер Гол, який живе, приблизно, за чотири милі на південь від нас. Ця літня людина, червонопика, сива і злостива. Він закоханий в британські закони і витратив великі гроші на судові розсправи. Він судиться тільки через любов до судів і однаково ладен дивитися на питання з різних боків. Тому не дивно, що ця забавка стала дуже дорогою для нього. Іноді він закриває право проїзду і дає на волю парафії судитися з ним, щоб проїзд було знову відкрито. Іноді він власними руками розламує чужу фірточку і об’являє, що тут з давніх — давен була стежка, даючи на волю власникові судитися з ним за порушення чужої власності. Кажуть, що тепер у нього дев’ять судових справ, які поглинуть, мабуть, рештки його майна, і тоді він зробиться не шкідливим. Я згадую про нього тільки тому, що ви вимагаєте, щоб я посилав вам описи людей, які оточують нас. Цікаве його теперішнє зайняття: він аматор — астроном і має чудовий телескоп з яким лежить на даху свого будинку і цілий день дивиться на болото, сподіваючись побачити запеклого злочинця. Якби він циь/ обмежував свою діяльність, то все було б гарно, але є чутки, ще він хоче судитися з лікарем Мортімером за те, що той витяг нео літичний череп з могили без згоди найближчих родичів не біжчика. Він урізноманітнює трохи наше життя, вносячи до ньоп комічний елемент, який нам, між іншим, потрібен.

А тепер, познайомивши вас з різними обставинами, я закінч цього листа тим, що розкажу вам докладніше про Баріморів особливо про дивне відкриття, яке я зробив минулої ночі. Правда само по собі воно може статися незначним. Ви знаєте, що; взагалі сплю неміцно, і від того часу, як перебуваю тут на сторожі тільки дрімаю. Минулої ночі о другій годині я прокинувся вії кроків людини, що прокрадалася мимо моєї кімнати. Я встав, відчинив двері і виглянув. Коридором тяглась довга чорна тінь чоловіка, що тихо рухався з свічкою в руці. Він був у сорочці і штанах, босий. Я ледве міг розгледіти його постать, але зріст нагадував Барімора. Він ішов повільно й обережно, і в усьому вигляді його було щось невимовно злочинне й таємниче.

Я казав вам, що коридор перетинає балкон, який оточує вестибюль, але щодалі коридор знову продовжується. Я почекав поки Барімор сховався, і потім пішов за ним. Коли я обійшов балкон, він уже дійшов до кінця коридора, і я бачив, як він увійшов в одну з кімнат. А треба вам сказати, що всі ці кімнати не вмебльовані і ніхто в них не живе, через те ця нічна пригода набула ще більш таємничого характеру. З дверей, куди він увійшов, видно було промінь світла, а що світло не коливалося, то я зрозумів, що Барімор стоїть нерухомо. Я пробрався як можна тихше по коридору й заглянув у кімнату.