Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

розташуванні таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія, існує ще одна дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу. Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.

Крім того, і Фінляндія, і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора. Крім того, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції, після того, як у 1990-х рр. було оприлюднено текст секретної угоди, укладеної зі США ще 1949 р., відповідно до якої у випадку війни Швеція ставала на бік США і НАТО. У Міністерстві оборони Фінляндії на запит уряду ще 2004 року порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.

Крім того, нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії (яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря) та 2,1% у Швеції (яка має вихід до Балтійського моря та наявність слабкого бар'єру між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії).

Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО, як Люксембург, має 1 батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції — грають на трубах та інших музичних інструментах. Люксембург станом на 2005 р. витрачав на оборону 0,9% ВВП. Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО — Ісландії — армія відсутня взагалі.

Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі вповні не контролює значні території на Північному Кавказі.

Геополітичне розташування України є більш подібним до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азійських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканністю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності.

Самостійно, без союзів гарантують свою безпеку наступні країни, які при цьому мають потужних сусідів:

Сирія, сусіди Туреччина і Ізраїль (оборонний бюджет становив у 2004 р. 5,9% ВВП); Іран, сусіди Росія і Ірак,— з 2003 р.— війська США в Іраку, а також Пакистан (оборонний бюджет — 3,3% ВВП); Пакистан, сусіди Індія і Іран (оборонний бюджет — 4,9% ВВП); Індія, сусіди Пакистан і Китай (оборонний бюджет — 2,5% ВВП).

Отже, ті держави, які самостійно забезпечують свою оборону в умовах існування реальної загрози дестабілізації, змушені нести військові витрати, що, як правило, становлять суттєво більший відсоток від їхнього ВВП, аніж відповідні показники держав-членів НАТО.

Показовим для України є приклад Туркменистану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і 1995 р. оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменистану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 р.— 2,0% ВВП; 1997 р — 4,0% ВВП; 1998 р — 3,1% ВВП; 1999 р.— 3,4% ВВП; 2000 — 2005 рр. 4—4,5% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП.

Тому з точки зору ефективності вкладення коштів НАТО явно виграє у порівнянні і з нейтралітетом, і з оборонними структурами Євразії.

Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами — НАТО і Росією, створює зону «вакууму безпеки», «вакууму відповідальності» на території Східної Європи, що викликає спокусу силовим чином, за допомогою воєнного чи економічного тиску змінити геополітичну ситуацію. Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни в інтересах українського суспільства, а не зовнішніх силових центрів.

Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору про захист своїх союзників. Основні збройні конфлікти «холодної війни» відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого «третього світу».

Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов'язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не виникає серйозних сумнівів.

На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід'ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс — за питання безпеки.

Власне кажучи, ЄС дає своїм членам можливість отримати прибутки. Але лише НАТО надає гарантію того, щоб цими прибутками не скористався хтось інший.

2.2. Варіанти гарантування безпеки України

Для України є три теоретичні шляхи гарантування безпеки.