Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

Накупивши попутно дітям гостинців, він дякує господареві хури за приглянутого коня, проворно сідає в сідло і, виплутуючись поміж яток, перекупок, гончарів і худоби, направляється додому. Велес косить великим скляно-сливовим оком і, вигнувши дугою дебелу шию, переходить у помірний скач, розвіваючи довгою густою гривою і ніби відгортаючи дужими кованими копитами розбитий ярмарків чанами шлях.

«Що там із Аюкаєм, із мурзою Мазан-батиром, із Шумейками та Пієм? Ні слуху ні духу від них. Невже щось не витанцювалося там?!. І Степан та Фрол Разі як в рот води набрали,— зітхає він глибоко, відійшовши в свідомості від спогадів і гамуючи душевні порухи та хвилювання.— Ні-ні! Вони не підведуть!..» — заспокоює себе вершник, завертаючи вже до свого обійстя...

Того-таки дня Сірко осатаніло пробивав на Мжі в уже ніздрюватій кризі ополонки, допомагав колоти і сплавляти кригу, бродячи і брьохаючись у каламутній воді весняної повені. Як уже пробно запустили млинове колесо, обходив прощально своє, як чуже, обійстя: двір, шопу, волівню, вівчарню та стайню, ласкаво і журливо дивився на мовчазну ситу худобу, а думками і видіннями був далеко від них — в смертельних стогонах битв, в димах і пожежищах, у тріскотові, хрясканнях, хрустах і ревові.

Так і ніч його застала. Софія навіть у цей прощальний вечір пойнято молилася, як ошаліла, а потім, пославшись на недугу, лягла в ліжко, і Сірко ще й ще раз пересвідчився, що свій він отут хіба для побратимів та покоївки Марії, яка запопадливо обслуговує їх, та ще, може, для дітей, особливо хлопців: Петрика та Ромчика, які, за словами Артема і Сабрі, з Січчю й сплять...

«Грамоти їм побільше треба. Вона тепер чимало важить у житті»,— подумав і тут же вирішив, що наступного року повезе хлопців, як живий буде, до Київського колегіуму чи хоч у бурсу при Лаврі. З тим і на сон пізно вклався.

А наступного дня виїхав у дорогу засвіт, обвішаний саквами, що їх пані Марія наготувала ще звечора. Виїхав разом з десятьма вершниками-слобожанами та з Остапком Говдею, якого до Сіркового двору привела в сльозах мати Оришка.

Вразило Сірка, що Софія, навіть не попрощавшись із чоловіком, демонстративно й виклично пішла в Мерефу до суду і лавників по позову за гусей, яких позаминулого тижня подавив полоззям якийсь мереф'янський хурщик. Таке відчуття, що пішла із душі його назовсім!..

— Будьте козаками, сини! — гукнув він хлопцям на прощання і поспішив ускач доганяти супутців.

Наблизившись у погожий ранньовесняний день в отарному скупченні шарварочних юрб доброхітців до дніпрових переправ, Сірко з радістю дізнався, що в цьому гармидері на кільканадцяти поромах і тимчасових мостах, зшитих із човнів та чайок, ота людська безладно-тлумна, різнолико-роздрібна і розливно-повідна людська плинотеча зупиняється, як перед загатою, і наспіх, але ретельно і владно, формується та ладнається в сотні і полки, у валки і обози та очолюється заздалегідь вибраними чи наказними отаманами, сотниками, обозними, писарями-скрибами та полковниками здебільше за принципом їхнього місцевитоку...

Частина привідців, раніше обрана на раді в Чигирині, одержує від Якима Сомка, Дем'яна Лісовця, Василя Томиленка нові полкові та сотенні військові відзнаки, інша без регалій-корогов і бунчуків переправляється на Правобіччя для доформувань чи за наказом наказного гетьмана Кричевського правиться Лівобіччям у заздалегідь визначені місця в селах, містечках, полях і лісах для вправ та вишколів, як північно-західна потуга, проти гетьмана Радзивілла.

Яким Сомко ще в Андрушах під Переяславом, а Дем'ян Лісовець під Липівцем та Василь Томиленко в Ялинці ознайомили Сірка зі станом справ, повідомивши, що він призначений на вузькій раді полковником особливого гетьманового запасного полку, який у неповному складі вже стоїть десь у селі Бітовому та в Діброві біля Чигирина під перначем у Тимоша Хмеля, як тимчасового наказного, до його, Сіркового, прибуття. Від них же він дізнався і про грізні королівські віци та не менш грізне посполите рушення в Польщі, як і про приготування Фірлеєм, Вишневецьким, Ланцкоронським, Конецпольським, Корецьким, Чернецьким своїх надвірних військ чи й найманих кондотьєрів та інших рушенців. Дізнався майже досконало і про ті смертельні бої, що взимі вже відбувалися з козацькими залогами на тимчасовому покордонні, очолюваному Богуном і Нечаєм в Брацлавщині і на Поділлі.

Стало набутком його свідомості й те, що Ілля Голота, Іван Гаркуша з сином Філоном уже зібрали кілька полків на Сожі й Іпуті і об'єдналися в діях із Мартином Небабою, як наказним гетьманом Хмельницького. Не гаяли дарма часу і призначений берестейсько-могилівським полковником на тій же вузькій раді зять гетьманів по дочці Степаниді, Данилів брат Іван Нечай, а також наказний гетьман всіх Північних військ Іван Золотаренко.

Формувати козацькі загони під боком у литовського гетьмана Януша Радзивілла допомагав під зверхністю Небаби і московський князь Іван Хованський, передбачливо призначений царем могилівсько-вітебським намісником і воєводою литовських русинів, а також таємно призначений царем майбутній воєвода київський Василь Шереметєв, що стояв під Смоленськом...

Було та було тут новин для Сірка... І він із Остапком Говдею, своїм тимчасовим джурою, та мереф'янцями, і ота незліченна маса доброхітців-подорожників потрапили тут, коло Дніпра, у якийсь вир, що клекотав і гучав, нуртував і колобродив ярмарком. На очах у всіх під скрип гарб і мажар, під іржання коней і мукання волів він набирав форм і порядку, встоюючись, і цівками, струмками, річищами, стишений і упокоєний, розтікався в боки, прямуючи до переправ на Правобіччя.

«Дивовижна сила!» — не раз повторював про себе захоплено Сірко...

«...Ми голови свої зложимо в довічному спаї, а не в розбраті і різночинствах, звільнимо геть землю нашу від гніту, насилля, гвалтів і наруг ляських,— читали в гетьманових універсалах.— За бидло нас мали пихаті пани і магнати, а особливо тих, хто противився бути у них лакизами й робочими валами