Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

— Я був уже сотником, вічна.

— Проголошу тебе трибуном, Аецію.

Похитав головою, наче з жалем.

— Це неможливо, вічна Августо.

Знову почала ходити.

— Гаразд, Аецію, — раптом сказала, не сповільнюючи кроку, — від сьогодні ти comes… ні, навіть dux, але ауксиліїв… Досі гуни завше служили в ауксиліях…

— Але ж Твоя Вічність сама зволила визнати, що поповнень потребують насамперед доместики… .

— Буде, як ми сказали, Аецію.

Тоді він звівся з колін, схрестив руки на грудях і, дивлячись з-під лоба, засичав:

— А що буде з Аквілеєю?

Вона засміялася.

— Недаремно наш муж Август був солдатом, нікчемо… Ми знаємо, що гуни не вміють здобувати мурів, не знають мистецтва облоги… Простоїш тут два роки, Аецію, а тим часом за три місяці прибудуть сюди війська з Галлії, Іспанії, Сходу… а вже за місяць з Африки…

— А за два тижні партія Іоанна в Римі проголосить нового Августа… а за три — повернеться з вигнання Кастин… Вся Італія знову підведе голову, як один… Гарячка, замішання, пожежа… А вічна Плацидія і всі найсвітліші зачинені в Аквілеї, як у гробниці…

— Твої дружина і син загинуть…

— Не загинуть, вічна. Ти й сама знаєш, що вони в Римі… Перш ніж префект Фавст встигне послати гінця з наказом, щоб їх стратили, може, Місто матиме вже нового префекта…

Вона підійшла до нього так близько, що кінчики їхніх стіп зустрілися на одному крузі світла.

— Якщо ти такий могутній, Аецію, а я така слабка, то чому ж ти не накажеш своїм гунам одразу вбити мене (мене… не нас!) і мого сина, а сам не станеш Августом, як Іоанн?

Він глянув їй в вічі щирим ясним поглядом.

— Чому? Відповідь неважка, Августо… Я хочу служити твоїй вічності та твоєму синові, як мій батько служив твоєму батькові…

— Але ж ми не хочемо твоєї служби.

— Але і зруйнування Аквілеї не хочеш.

— Досить. Чи є в Аквілеї хтось, кого слуга узурпатора міг би назвати своїм приятелем?

Знизав плечима.

— Мені здається, що найсвітліший Геркулан Басс не має звичаю міняти приятелів разом зі зміною пана.

— Дивуємося найсвітлішому Бассові. Натомість Аецій зігне зараз коліно перед маєстатом, а потім рушить до кімнат Геркулана, звідки ми покличемо його завтра ополудні.

Аецій посміхнувся.

— Олива вигоряє в лампах, — наближається північ. А я сказав гунським вождям, що опівночі повернусь чи пришлю якусь звістку… Якщо чекатиму до завтра, боюся, що язичники не пошанують святості священничого стану й опівночі превелебний Августин…

— Викличемо тебе, Аецію, за годину, а тепер іди… якнайшвидше…

Він низько схилився, але, як і вітаючись, знову не зігнув коліна. Пружним кроком рушив до виходу. І раптом біля порогу вибухнув раптовим веселим сміхом.

Цього сміху Августа Плацидія не вибачить йому ніколи. Зрештою, нічого не вибачить… жодного погляду, жодного слова… Але того сміху передусім…

А він сміявся тому, що розгадав загадку чудернацької лампи в руках однієї з євангельських дів. Усе-таки здалася на щось наука старого граматика: ця мозаїка раніше представляла дев’ять муз із матір’ю Мнемозиною. За бажанням побожного єпископа підлогу перероблено: художник скористався з кількості постатей і перетворив їх на десять мудрих дів. А химерна лампа з отвором — це маска в руці Мельпомени! Аецій довго не переставав сміятися.

В атріумі наново долито оливи до ламп. Найшляхетніший цісар Плацидій Валентиніан, поміщений Спадузою на високому кріслі, розсівся між бильцями в урочистій та штивній позі, до якої його привчено вже на другому році життя, а за легковажне недотримання якої Його Величність не раз діставав міцного ляпанця від старої Ельпідії. Плацидія, що стояла біля крісла, здавалося, зовсім не соромилася сліз, які потоками лилися по її зів’ялих щоках — тільки-но Аецій залишив атріум, вибухнула довгим хлипанням, яке, замість припинитися, тільки посилилось, коли до кімнати увійшли Фелікс та Фавст: жінка взяла гору над маєстатом… Не переставала плакати впродовж усієї наради з державними мужами, які не тільки визнали необхідністю згодитися з вимогами Аеція, але, крім цього, вважали, — те, що він казав про потребу і засоби порятунку, якнайкраще свідчить на користь нового комеса доместиків, з якого Августа й держава справді ще можуть мати велику користь. А коли Її Вічність так його ненавидить, як каже, то що ж легшого, ніж вислати його до Галлії проти готів чи франків? Тоді він або ж виявиться добрим і корисним воєначальником, чим цілковито змиє свої провини перед феодосієвим домом, — або ж покриється ганьбою, а тоді, знову, що ж легшого, як позбавити його командування, відкликати, ослабити, знищити?!…

— Зрештою, — сказав префект Фавст, — він солдат, битиметься… щохвилини наражатиметься на небезпеку, на смерть… може навіть загинути в першій же битві.

— І навіть не обов’язково в битві, — перебив його патрикій. — Легко може загинути навіть од руки власного жовніра…

Залите слізьми обличчя Августи пожвавилось. Але префект Фавст суворо зморщив високе випукле чоло.

— Підісланий вбивця? — спитав з огидою в голосі. Фелікс легковажно стенув плечима.

— Про вбивство ніхто й не каже… але хіба ж не трапляються військові бунти? Адже батько Аеція саме й загинув від рук озвірілої солдатні… Тож можна припустити, що, раз син хоче наслідувати його приклад, то, маймо надію, у всьому…

— Якби ж се дозволило Небо, — зітхнула Плацидія. — Ви сказали своє слово, найсвітліші мужі, — і нам видається слушним піти за вашою порадою… Але присягаємо вам на Христові муки і на голову найшляхетнішого нашого сина, що хоч би Аецій став другим Констанцієм, хоч би як грім Божий разив усіх ворогів імперії, ніколи ми йому не забудемо сліз, що їх ви вперше і, величністю клянуся, востаннє бачили в моїх очах, о viri illustres… Так буде.

Дворяни, трибуни й молодики зі шкіл протекторів вщерть заповнили атріум. Праворуч від Августи стали Фелікс, Фавст і Ардабур, ліворуч від цісарського крісла — патрикій Сходу Геліон, пресвітер Адельфус і comes sacrarum largitionum Руфіній. На порозі в товаристві Геркулана стояв Аецій.

— Хай наблизиться Аецій, — залунав спокійний, врочистий, майже ласкавий голос Августи.

І відразу ж потому:

— Казав ти, Аецію, що королю Ругілі слід послати поважного заручника. Сподіваюся, що це не мусить бути ні світлий