Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Ми сфокусуємося на витратах держави, що випускає свою власну національну валюту. Спочатку схарактеризуємо загальні принципи, які можна застосувати до будь-якого емітента національної валюти. Незважаючи на режим обмінного курсу, їх можна використовувати як до розвинутих країн, так і до тих, що розвиваються. Далі приділимо особливу увагу країнам, які розвиваються. Нарешті в розділі 6 «Сучасна теорія грошей і альтернативні режими обмінного курсу» ми обговоримо висновки з нашого аналізу для різних валютних режимів83.

У наступному параграфі буде пояснено концепцію суверенної валюти.

Насамперед ми представляємо концепцію грошей як одиниць обліку. Австралійський долар, долар США, японська єна, британський фунт, європейське євро (та багато інших грошових одиниць інших країн) — усе це приклади грошей як одиниць обліку. Перші чотири асоціюються з певною країною. На відміну від них, євро — грошова одиниця обліку, що перебуває в обігу в країнах — членах Європейського монетарного союзу (ЄМС)84. В історії працює правило «одна країна — одна валюта», хоча бувають винятки, до яких належить і сучасне євро. Подальше обговорення здебільшого буде сфокусоване на загальнішому випадку, в якому країна визначає власну національну грошову одиницю як одиницю обліку і де уряд випускає валюту (у формі монет, паперових знаків різного номіналу та банківських резервів), номіновану у визначеній грошовій одиниці обліку. Якщо ми звертатимемося до особливих випадків на кшталт ЄМС, то наголошуватимемо на відмінностях, зумовлених тим, що валюта не співвідносна з конкретною державою.

Зауважте: більшість країн, що розвиваються, використовують власні національні валюти. Деякі з них прив’язують свої валюти85, а отже, відмовляються від певного рівня свободи у проведенні внутрішньої економічної політики. Про це докладніше йтиметься нижче. Та оскільки вони випускають власну валюту, в цьому випадку наш аналіз суверенної валюти може стосуватися і їх також.

Візьміть до уваги й те, що ми визнаємо, що індивідуальні домогосподарства та суб’єкти господарювання (і навіть уряди) можуть використовувати іноземні валюти у своїх економіках. Наприклад, у Казахстані (як і в багатьох інших країнах, що розвиваються) деякі трансакції проводяться в доларах США, а деякі — у тенге86. Економічні суб’єкти можуть акумулювати чисте багатство, номіноване як у доларах США, так і в тенге. Однак принципи макроекономічного обліку щодо секторальних балансів, які застосовуються до суверенної валюти, будуть справедливі й окремо до кожної іноземної валюти, яку використовують в економіці87.

Переважно суверенна країна запроваджує власну національну грошову одиницю, яка виступає офіційним засобом обліку. У Сполучених Штатах це американський долар (US$), в Австралії — австралійський долар (А$), у Казахстані — тенге. Уряд країни випускає валюту (зазвичай у формі металевих монет, паперових знаків та банківських резервів), що номінована у власній національній грошовій одиниці. Витрати уряду та його доходи (податки, внески, штрафи тощо) теж номіновані у власній національній грошовій одиниці. Так само судова система оцінює збитки в цивільних справах, використовуючи державну грошову одиницю. Наприклад, зарплати нараховуються в національній валюті. Якщо працедавець вчасно не здійснить виплат, суд активує робочий контракт та оцінить матеріальні збитки, які працедавець повинен буде виплатити працівникові.

Уряд також може використовувати іноземну валюту, щоб здійснювати закупки. Ще він може отримувати платежі в іноземній валюті. І, крім того, позичати в іноземній валюті. Зазвичай усе це буває під час здійснення розрахунків у межах імпорту або коли держава намагається накопичити валютні резерви (наприклад, коли прив’язується валюта). Незважаючи на наявні грошові потоки в іноземній валюті в межах економіки, макроекономічна тотожність секторальних балансів для національної валюти не руйнується, а навпаки виконується — сума балансів фінансових потоків усіх секторів дорівнює нулю. Так, якщо уряд Казахстану витратить більше тенге, ніж отримає податків у власній національній грошовій одиниці, це означатиме, що уряд підтримує дефіцит у тенге. Він насамперед дорівнюватиме акумуляції в недержавному секторі88 фінансових вимог уряду, що номіновані в тенге. І відбуватиметься це через власний профіцит недержавного сектору. Якщо зовнішній сектор збалансований89, саме внутрішній приватний сектор акумулюватиме вимоги в тенге.

Далі ми наведемо аргументи, чому в уряду значно більше можливостей для «маневрування», коли він витрачає й отримує податки у власній, а не в іноземній валюті. Іншими словами, уряд має значно більший внутрішній простір для проведення економічної політики, коли витрачає в національній грошовій одиниці, ніж коли переходить на іноземну валюту. Наприклад, якби уряд Казахстану дотримувався дефіциту бюджету в доларах США, це означало б, що він отримував додаткові долари, беручи їх у борг. Це набагато складніше, ніж просто випустити тенге на вимогу внутрішнього приватного сектору, який хоче акумулювати чисті заощадження в тенге.

Також важливо, що в багатьох країнах є приватні контракти, розрахунки за якими проводяться в іноземній валюті. Наприклад, у деяких державах Латинської Америки, як і в деяких інших країнах, що розвиваються, прийнято укладати контракти з розрахунками в доларах США. Також прийнято використовувати долари США у приватних трансакціях. Відповідно, за деякими оцінками, загальна вартість валюти Сполучених Штатів, яка циркулює поза Америкою, переважає загальну вартість валюти США, що обертається на внутрішньому ринку. Таким чином, у багатьох країнах у готівкових і безготівкових розрахунках може бути використано одну чи більше іноземних грошових одиниць додатково до національної грошової одиниці.

Іноді це відверто визнає та дозволяє влада, а в інших випадках такі розрахунки — частина «тіньової» економіки, що за допомогою іноземної валюти намагається уникнути викриття. Цікаво, що в Сполучених Штатах іноземні валюти функціонували на рівні з доларом ще з ХІХ століття. До середини ХІХ століття Казначейство США навіть приймало податкові платежі в іноземній валюті.

Але нині в розвинутих країнах, що випускають власну валюту, подібне майже не практикується (виняток — країни, де в обігу євро, адже для кожної з них окремо ця валюта «іноземна»). Проте в країнах, що розвиваються, циркуляція іноземних валют на рівні з власною вже не рідкість, і часом їхні уряди охоче приймають платежі в іноземній валюті. У деяких випадках продавці навіть віддають перевагу іноземній валюті замість національної.

Це має певні наслідки для економічної політики, про що йтиметься далі.

Національна валюта часто сприймається як «суверенна», тобто та, яку випустив суверенний уряд. Суверенний уряд зберігає за собою різноманітні повноваження, яких позбавлені приватні суб’єкти чи інституції. Тут ми зупинимося лише на тих повноваженнях, що асоціюються з грошима.

Лише суверенний уряд уповноважений визначати валюту для офіційних розрахунків (як було зазначено вище, уряд може вибрати іноземну валюту для певних платежів, але це — прерогатива суверенітету). До того ж сучасні суверенні уряди мають повноваження самостійно випускати валюту, номіновану в національній грошовій