Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Отже, тубільці (або тварини) не мають внутрішніх органів та репродуктивної системи. Те саме стосується рослин.

Здається, тут є щонайменше три десятки різних видів тварин, не рахуючи птахів, і щодня з'являються нові.

Планета неприродно стерильна і певним чином цю стерильність підтримує.

Тубільці мають мову, але вочевидь не можуть передати її іншим. До того ж, вони самі не спроможні вивчити іншу мову.

Ніде немає дрібних уламків скель або каміння.

Є величезна сталева колона, що підноситься на висоту щонайменше півмилі. Точні її розміри буде визначено після отримання нових даних. Хоча на планеті не виявлено ознак машинного виробництва, колона, без сумніву — його продукт. Хтось її виготовив і встановив.

— Якщо скласти все це докупи, що ж ми маємо? — запитав Кілпеппер.

— У мене є теорія, — сказав Моррісон, — Чудова теорія. Ви хотіли б її почути?

Усі хотіли почути теорію Моррісона, крім Арамі-ка, який досі переймався своєю нездатністю вивчити місцеву мову.

— Гадаю, ця планета створена штучно. Інакше й бути не може. Вищі форми життя не можуть розвиватися без бактерій. Усе це створили представники суперцивілізації, раси, яка й поставила сталевий шпиль. Вони створили все це для істот, що тут живуть.

— І навіщо ж? — поцікавився Кілпеппер.

— Ну, це прекрасний вчинок, — замріяно мовив Моррісон, — чистий альтруїзм. Подивіться на тубільців. Щасливі, грайливі. Жодного насильства чи будь-яких неприємних звичок. Хіба вони не заслуговують на саме такий світ? Світ вічного літа, у якому можна скільки завгодно бавитися?

— Усе це чудово, — сказала Кілпеппер, стримуючи посмішку, — але…

— Ці істоти тут як нагадування, — вів далі Моррісон, — послання всім, хто тут побуває, що люди можуть жити в мирі.

— У цієї теорії єдиний недолік, — сказав Сім-монс. — Такі істоти ніколи не могли б виникнути внаслідок природної еволюції. Ви ж бачили рентгенівські знімки.

— Це правда, — Моррісон змушений був погодитися. Романтик у його душі неохоче поступився науковцю. — Ви маєте рацію. Але, можливо, вони роботи.

— Таке пояснення вважаю прийнятним, — кивнув Сіммонс. — На мою думку, та сама раса, яка побудувала сталевий шпиль, створила і цих тварин. Вони слуги, раби. Чомусь вони навіть думають, що ми їхні господарі.

— Куди ж поділися справжні господарі? — запитав Моррісон.

— Звідки ж мені знати? — розвів руками Сіммонс.

— І де могли б жити ці господарі? — поцікавився Кілпеппер. — Ми не помітили нічого, схожого на житло.

— Ну, вони так високо розвинені, що не потребують машин чи будинків. Вони живуть у єднанні з природою.

— Тоді для чого їм потрібні слуги? — допитувався Моррісон. — І навіщо вони встановили колону?

Увечері були готові нові фотографії сталевої колони, і вчені зацікавлено їх розглядали. Верхівка стовпа, схована густими хмарами, сягала милі у висоту. Угорі, обабіч верхівки під прямим кутом на відстань вісімдесяти п'яти футів відходили виступи.

— Схоже на сторожову вежу, — сказав Сіммонс.

— Що ж можна побачити з такої висоти? — запитав Моррісон. — Хіба що самі хмари.

— Може, вони люблять дивитися на хмари, — припустив Сіммонс.

— Я краще вже піду спати, — заявив украй роздратований Кілпеппер.

Наступного ранку він прокинувся з неприємним передчуттям. Одягнувся і вийшов надвір. Здавалося, щось невідчутне, нематеріальне витало в повітрі. Чи це просто у нього нерви розхитані?

Кілпеппер сам собі заперечив. Він вірив у свої передчуття. Вони, як правило, підсвідомо відбивали результати процесу його мислення.

Здавалося, навколо корабля все гаразд. Тварини ліниво вешталися поблизу.

Кілпеппер походжав, поглядаючи на звірят. Вчені повернулися до роботи над розгадкою таємниці планети. Арамік намагався навчитися мови від зеленаво-сріблястого звіра з сумними очима. Цього ранку істота здавалася надзвичайно лінивою. Спершу знехотя розважила Араміка своєю пісенькою, а далі перестала звертати на нього увагу.

Кілпеппер згадав Цирцею. Може, ці тварини були людьми, перетвореними на звірів лихим чаклуном? Тут-таки відкинув цю химерну ідею та побрів далі.

Члени екіпажу не помітили нічого нового й усі разом подалися до водоспаду купатися. Кілпеппер призначив двох для проведення мікроскопічного дослідження сталевої колони.

Колона хвилювала його найбільше. Здавалося, вчені менше переймалися нею, але Кілпеппер вважав це природним. Кожен підходив до проблеми з огляду на свій фах. Лінгвіст приділяє першорядне значення мові, а біолог шукає ключа до таємниць планети у деревах, на яких ростуть різні плоди.

Де блукали думки капітан Кілпеппера? Він перебирав різні ідеї, поки вирішив, що потрібна певна теорія для об'єднання й систематизації всіх спостережень.

Але що ж це за теорія? Чому тут немає жодних бактерій? Чому нема каміння? Чому, чому, чому? Кілпеппер відчував, що пояснення відносно просте. Він майже бачив його — але воно не давалося, вислизало.

Він сів у затінку, обперся на корабель, намагаючись впорядкувати власні думки.

Близько полудня підійшов Арамік та одну за одною пожбурив свої книги в борт корабля.

— Заспокойтеся, — сказав йому Кілпеппер.

— Здаюся, — пробурчав лінгвіст. — Ці тварини сьогодні не звертають на мене жодної уваги. Вони ледве щось бурмочуть. І перестали робити свої трюки.

Кілпеппер встав і пішов до тварин. Вони й справді виявилися не такими жвавими, як завжди, — тинялися навколо, ніби вкрай виснажені.

Сіммонс стояв неподалік, записував щось на невеличкому ноутбуці.

— Щось не так із нашими маленькими друзями? — звернувся до нього Кілпеппер.

— Не розумію, — мовив Сіммонс. — Можливо, вони були надто збуджені й не спали цієї ночі.

Жирафоподібна тварина раптом сіла. Потім повільно перевернулася на бік і застигла.

— Ось тобі й маєш, — здивувався Сіммонс. — Уперше бачу, щоб котрийсь із них лягав.

Він схилився над твариною й за кілька секунд випростався.

— Ознак життя немає, — промовив Сіммонс.

Дві менші тваринки з блискучим чорним хутром теж попадали.

— О Господи, — злякався Сіммонс, поспішаючи до них, — що ж це таке?

— Побоююсь, що здогадався, — з корабля вийшов дивно блідий Моррісон.

— Це бактерії. Капітане, почуваюся вбивцею. Гадаю, ми вбили цих бідолашних тваринок. Ви пам'ятаєте, я казав, що на цій планеті немає мікроорганізмів? А подумайте лишень, скільки їх ми привезли! Бактерії з наших організмів потрапили в організми цих істот, які не мають жодного імунітету.

— Але ж ви казали, що в повітрі є агенти дезінфекції? — вигукнув Кілпеппер.

— Мабуть, вони не спрацювали достатньо швидко. — Моррісон