BooksUkraine.com » Сучасна проза » Богун, Яцек Комуди 📚 - Українською

Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

94
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Богун" автора Яцек Комуди. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 75
Перейти на сторінку:
наметів, куренів та возів, розставлених вподовж вулиць. Теплий, квітневий вітер грав морем червоно-білих штандартів, бунчуків та прапорців над кольоровими полотнами. Поглядаючи на знаки деяких корогв, на зображені на них рукавиці, топірці, рогатини, кривашні[58], зірки і півмісяці, у нього складалося враження, нібито він знаходиться серед відділень доісторичних сарматів, готів чи вандалів. А що ж тут дивитися, якщо він був в таборі польської шляхти, рід якої виводився від прадавніх сарматів. Цікаво — колись все це французові видавалося легендою. Якщо так, тоді звідки взялися ті дивні, не поділені на поля герби панів-братів?

В таборі панував рух. Челядь гнала на пасовища табуни струнких польських коней, над багаттями здіймався дим. Коло наметів і возів крутилася барвна, строката юрба: слуги, почтові, маркітантки та повії. То тут, то там Дантез бачив багаті шапки чи підголені, шляхетські голови панів-товаришів з гусарських чи панцерних корогв[59].

Їхали вони до величезного гетьманського намету, оздобленого червоно-біло-червоною хоругвою з білим орлом, Погонею[60] та королівським снопом Ваз на гербовому щиті.

І поспішали вони на розмову, яка мала вирішити долю Речі Посполитої…

Та під три чорти! З Польщею завжди були клопоти.

Дантез не розумів цієї країни. Доля кинула його посеред чужаків, далеко від рідної Франції та Парижа, до варварського королівства, назву якого даремно було б шукати на мапах світу. Бертран не знав, що про нього судити. Він навіть не був упевнений, чи назвавши це дивне творіння Польщею, він не помилявся. Адже воно складалося з двох частин: Корони і Литви. А все разом носило настільки ж горду, як і смішну назву Res publica. Річ Посполита. Лівій і римські хроністи посміялися б з цієї концепції, тому що де було цьому розбійному зібранню поляків, литовців і русинів до Римської Республіки!

Дантез ненавидів це паршиве королівство. На нього находив пустий сміх, коли він бачив польську шляхту, зодягнену в чудернацький одяг, по зразку турецького, татарського і, можливо навіть, скіфського чи персидського. Зла гримаса викривила його вуста, коли він згадував її пустий гонор та національну гордість. В цій країні навіть жебраки та діди на папертях титулувалися панами-братами, а найбільш підлі селяни надягали жупани, щоб тільки прослизнути до лав благородно народжених. Подорожуючи по Великій та Малій Польщі, Дантез бачив обдертих, виснажених шляхеток, гордість яких була такою ж великою, як борги чи жебрацька палиця, яку вони носили замість шаблі. Він падав від сміху, коли бачив, як шляхетні сіромахи готуються розкидати гній у полі, ставали до роботи з шабельками при поясі, а після кожного кроку їх взуття залишало відбиток босих ніг — адже польський шляхтич вважав за краще ходити наполовину босоніж, ніж одягати лапті з липового лика.

Так, правда. Нібито тут була вольність. Нібито короля вибирала вся шляхта. Тільки ж не все було таким простим. Бо золота вольність Польщі була самою звиклою сваволею, в якій кожний багатій безкарно розтоптував та ображав тих, що були бідніші за нього, а безсилий король повністю залежав від настроїв вічно п’яної та свавільної шляхти. Що відважна була тільки до людей нижчого стану, сама ж була приниженою та слухняною по відношенню до великих панів, які зневажали бідною сіромашною шляхтою, як зневажають віхоть, яким витирають гній з саф’янових чобіт.

Собеський не вірив у вину Дантеза…

Француза навіть струснуло на спомин про красноставського старосту. Хтось спам’ятався йому в невідповідний час? Чи то був голос його батька? Ні, під три чорти, йому не хотілося про це мислити.

Сила поляків була недовгою. Дантез не вірив в те, що ця химерна конфедерація народів могла витримати надовго на цьому неспокійному пограниччю. Зірка Речі Посполитої гасла. Чотири роки тому вийшов з степів України страшний Хмельницький. Він зніс коронні війська, побив гетьманів, дійшов аж до Замосці, а роком пізніше замкнув коронну армію у страшній облозі під Збаражем. Потім його побили, але ж не зламали, а гідра козацького бунту знов підняла голови, готуючись придушити білого орла.

Дантез навіть розстібнув вамс під горлом, коли він думав про все те. Сам він мав вже досить цього паршивого краю, і тому йому було потрібно майстерно розіграти баталію, яка чекала його у гетьмана. І заразом укарати гультяйство, яке втягувало цю нещасну країну в хаос та знищення. Вирок вже був виданий, а йому прийшло бути катом. А от вбивчим лезом в його долоні мав стати гетьман Калиновський.

Так хотів Пан Смерть.

Коли карета затрималася перед візерунчастим, багатим турецьким наметом, слуги відкрили дверцята, а потім повели француза в сторону гетьманської квартири. Дантез відразу вважав, що його заведуть досередини, однак прислуга спочатку завела його за намет, на невеличкий майданчик, огороджений дерев’яним палісадом.

Марчін Калиновський, гербу Калинова, польний гетьман, а від смерті Миколая Потоцького ватажок коронної армії, сидів на чудовому різному табуреті, на підвищенні, покритому червоним оксамитом. Одягнений він був з воістину польською пишністю — в чудову малинового кольору делію, в прошитий золотом жупан з петлицями та діамантовими ґудзиками. На голові у нього був ковпак зі шпилькою, в якій можна було побачити рубін, вартий, так, на око, з пару ладних сел, на ногах у нього були вишиті золотом домашні турецькі чобітки. Гетьман попивав вино з кришталевого кубка та споглядав на коней, яких проганяли перед ним на майдані.

Коні… Коли Дантез глянув на них, то на хвилину позабув, нащо сюди прийшов. Він глядів і майже не роззявив рота, коли через майдан проводили струнких анатолійців та турецьких жеребців, яких цінили за швидкість та вогненний темперамент. Це були коні з піднятими наверх хвостами, з завитими гривами, з султанами та прикрашеними збруями. А відразу ж за ними слуги вели коней андалузської раси; високих, піднімаючих горді горбоносі голови, з чудно вигнутими лебединими шиями, сильними спинами, округленими задами та пушистими хвостами. За ними ішли більш міцні, ніж андалузські — мантуанські коні, з великими головами, товстими шиями та відкляченими хвостами. А вже за ними вели найшляхетніших та найкрасивіших… польських коней.

Дантез навіть затримався, щоб оглянути ці чотириногі перлини. Ці верхові тварини були значно меншими за тяжких, рейтарських фризів, але ж, в свою чергу, значно крупнішими за мілких турків. Це були залізні, польські верхові коні. Про них казали, що вони настільки швидкі, що ледь-ледь дотикаються землі під

1 ... 21 22 23 ... 75
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богун, Яцек Комуди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Богун, Яцек Комуди"