Читати книгу - "Полювання на чорного дика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Саме так, — кивнув Марко, — це мова міжнародної дипломатії.
— Буду відвертим до краю, — проказав Дейч.
— Нарешті… — випустив Швед у повітря кільце диму.
— Мене цікавитиме риторика маршала Тухачевського. Що говоритиме, з ким спілкуватиметься, як реагуватиме на ті чи інші запитання ваших колег-журналістів…
— Ви маєте на увазі, я обов’язково мушу за обідом знайти якийсь компромат у словах маршала? — демонструючи щире здивування, перепитав Марко.
— Ні, ні, звісно ні! — так само кисло усміхнувся Арнольд Дейч. — Просто… загальна картина: що говорить, як поводиться. Ваші враження… Це дуже конфіденційне прохання, пане Макміллан! — Арнольд поліз рукою до невеличкого саквояжу. — Можна навіть сказати… м-м-м… моє особисте, — Дейч знову голосно прокашлявся. — Зрозумійте мене правильно, не щодня отримуєш інформацію про те, що радянський маршал… Мене довіку гризтимуть муки сумління, якщо то вміло сфабрикований наклеп.
— А ви так і не наважилися доповісти про все? — Марко за прикладом Дейча підвів погляд до стелі. — Нагору… — додав він із притиском.
— Пане Макміллан, просто ви погано розумієте, як у нас все влаштовано, — скрушно зітхнув Дейч, — особливо зараз.
— Чому ж, я можу уявити…
— Залишмо це, — примирливо проказав Дейч, — я ще раз прошу вас виявити усю можливу делікатність, бо це моє особисте прохання… Ну і, звісно, усе має залишитися суворо поміж нами.
— Це все?
— Не зовсім, — вже жвавіше проказав Дейч, — та перш ніж я продовжу, — ось, — простягнув він Маркові загорнуті у папір банкноти, — вважайте то вашим… неофіційним гонораром і витрачайте, скільки потрібно буде… Робити звіт про витрати необхідності немає.
— І все-таки, пане Дейч, — швидким рухом Марко прибрав згорток до кишені свого пальто, — я чогось не розумію… Будь-який журналіст, присутній на тому обіді, того ж таки дня опише все у своєму репортажі… До того ж це ж совєцьке посольство, чи не так?
— Воно-то так, — погодився Дейч, — але не зовсім так. Пане Макміллан, у жодного з ваших колег не буде такого завдання. Їхня увага буде розсіяна на більш загальні речі, тому і враження їхні будуть уривчастими… Крім того, жоден із ваших колег не розповість в усіх деталях про перебіг обіду мені. Ось для чого мені ваші очі і вуха на тому обіді. Та чи можу я розраховувати на вас у виконанні ще однієї місії?
Марко поплескав по кишені пальто, до якої поклав згорток із банкнотами.
— Пане Дейч… Після такого щедрого гонорару це запитання не має жодного сенсу.
— Гаразд, — продовжив Арнольд, — у Парижі ви матимете ще одну місію — зустріч із нашою людиною. Місце зустрічі — вулиця Волонтерів, 23. То невелика приватна галерея. Там часто буває творча інтелігенція, тож ваша поява не приверне зайвої уваги. Ви якийсь час розглядатимете експозицію, а потім запитаєте у власника галереї, коли знову буде виставлена картина «Прекрасна фермерка».
— Гаразд, — згідно хитнув головою Швед, — «Прекрасна фермерка».
— Ви поцікавитеся у галериста, — вів далі Арнольд Дейч, — як скоро збирається він на зимові пленери до Берліна і чи не має бажання побувати у Великій Британії, бо його британські друзі, якщо знадобиться, готові організувати йому персональну виставку у Лондоні.
— Чудово! Зрозумів.
— Ну… тоді з нетерпінням чекатиму вашого повернення, Алексе. Зрозумійте мене правильно, я маю переконатися… Я мушу бути впевненим, перш ніж… — ледве вимовив Дейч, вкотре затуляючи обличчя носовиком, і вибухнув голосним чханням.
* * *
Як скоро збирається він на зимові пленери до Берліна і чи не має бажання побувати у Великій Британії, бо його британські друзі готові за потреби організувати йому персональну виставку у Лондоні — це те, що я маю запитати у їхнього зв’язкового — власника картинної галереї. Дейч вважає, що для початку мусить сам розібратися в усьому…
Марко нарешті розмотав шарф і стомлено гепнувся у крісло напроти Селфріджа.
— Брехня! — махнув рукою той. — Дейч бреше, Алексе! Не його це робота — розбиратися самому. Не його компетенція. Ба більше — гадаю, він вже давно доповів Центру про цей компромат на Тухачевського й отримав відповідні інструкції. Його «особисте прохання» слідкувати за Тухачевським під час обіду у совєцькому посольстві — одна з них.
— І якщо моє завдання у посольстві та похід до галереї взаємопов’язані, отой містер-художник скоро приїде до Лондона, щоб отримати усі необхідні інструменти «для зимового пленеру у Берліні», — докінчив Швед.
— Так… саме так… — Селфрідж щільніше загорнувся у свій домашній теплий кардиган. — Угу… — замислено промовив він, — бренді хочете?
— Н-ні… з мене і кальяну сьогодні досить, — похитав головою Швед. — Забагато богемного життя, як на один вечір, а мені ж за кілька годин летіти до Парижа…
— Ви казали, у Парижі та художня галерея за адресою Волонтерів, 23? — перепитав Селфрідж.
— Так.
— Там справді є картинна галерея, — кивнув головою Селфрідж, — такого собі художника Ніколая Глущенка. Наші цікавилися ним свого часу. Здається, він навіть ваш співвітчизник, росіянин.
— Я українець, — промовив Марко.
— Вибачте, я мав на увазі — українець… — поправив Селфрідж. — Так от, у того містера Глущенка справді є досить давні та непогані зв’язки у Берліні… Був час, коли він, за нашою інформацією, там не тільки мешкав, але й вів активну мистецьку діяльність… От що, Алексе. Нікому окрім вас не відомо, звідки взялися ці документи насправді. Гадаю, Дейч доповів у Центр і отримав наказ дати тим документам хід. У якийсь спосіб їх передадуть до Гестапо… Можливо, через цього художника Глущенка. Я чув, він близько знайомий із Гіммлером. Нам відомо, що той навіть йому альбом акварелей фюрера якось подарував…
— А далі?
— Далі… — стенув плечима Селфрідж. — Далі може бути так: Гіммлер, як і його заступник, Гайдріх, творчі люди… якщо так можна висловитися. Якщо компромат на совєцький генералітет їхніх рук справа, вважайте, наш конвертик майже пройшов повне коло. Звичайно, вони представлять інформацію Гітлеру в усій красі. Обмалюють перспективи… Ви ж розумієте, що може потягнути за собою звинувачення Тухачевского у шпигунстві?
— Звісно… І якщо ця ідея припаде до смаку фюреру… — промовив Марко. — Невдовзі документи про зрадницькі настрої червоних генералів і їхню готовність співпрацювати з Німеччиною за спиною совєцького керівництва повернуться до Сталіна готовим, оформленим компроматом на його опонентів…
— Воістину, Алексе, це може бути геніальна операція, яка увійде в історію, — усміхнувся Селфрідж. — Успіху вам у Парижі… Усе, що можу зараз сказати.
* * *
Цілком таємно.
25.01.1936
Лондон
Отто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.