Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Після побачення з принцом я не вважала, що на цьому «невідборі» може відбутися ще щось цікаве. Окрім хіба що моїх таємних вилазок до нічного саду, які я мала намір відновити найближчим часом.
Як виявилося, я дуже помилялася.
Сьогодні по закінченні сніданку Харальд не пішов на побачення з наступною принцесою, Орлейт, а в супроводі розпорядника Свейна, запросив нас до однієї з численних віталень, де було напівколом розставлено стільці, аби ми могли зручно розміститися. Два стільці, які зайняли принц з розпорядником, стояли напроти нас, поряд була розміщена ширма і так вже склалося, що я опинилася на найближчому до неї сидінні.
Спадкоємець розпочав:
- Всі ви певно знаєте, що я маю брата – принца Брінейна. І королева обіцяла вам, що він доєднається до нас. Вчора він нарешті завершив усі свої надважливі магічні досліди, - з погано прикритою єхидністю зазначив Харальд, а мені почувся смішок. Чоловічий. Вираз обличчя Свейна залишався кам’яним, більше чоловіків у кімнаті не було. То хто ж?...
Принц продовжував:
- І сьогодні має намір познайомитися з вами. Але, перед тим, як ви з ним побачитеся, я б хотів дещо про нього розповісти. Три роки тому Брінейн здійснив майже подвиг – першим став на захист нашого краю.
Знову сторонній звук, цього разу пирхання. За ширмою хтось є? Чи то мені вже ввижається? Не відвертаємося, уважно слухаємо Харальда, адже він розповідає ТАЄМНИЦЮ!
- Небезпеку він відвернув, але на превеликий жаль сам теж постраждав. А позаяк постраждав ще й від впливу магічного джерела, то ушкодження його незворотні. Відтоді мій брат має безліч шрамів та не може ходити, тому прошу з розумінням поставитися до того, що Брінейн не привітається з вами як годиться. І на танець не запросить на балу. Відзавтра принц Брінейн виявив бажання теж ближче познайомитися з вами, нашими гостями, тому, за раніше кинутим жеребом, по дві принцеси щодня кілька годин проведуть разом з моїм братом. Звісно ж, ніхто не буде силувати вас, якщо ви не виявите такого бажання. Але мені б хотілося, щоб ви краще пізнали не лише мене, а й мого брата. Добре?
Хто голосом, хто кивком виразили згоду – і знову серед принцес запанувала незвична тиша.
- Тоді прошу привітати мого брата Брінейна.
Дівчата заоглядалися до дверей, проте Свейн, отримавши кивок від Харальда, підвівся і відставив у бік ширму.
Мені-таки не здалося – за ширмою на ще одному стільці сидів другий принц.
Хтось у вітальні нажахано зойкнув, хтось, судячи зі звуків удару, взагалі втратив свідомість – я не дивилася.
Вся моя увага була прикута до Брінейна. Так, він і справді був близнюком Харальда. Схожість була феноменальна! Але молодшого принца, завдячуючи шрамам, ніхто б не назвав гарненьким. Ні, це був мужній воїн, з легкою сивиною на темному з рудуватим відливом густому волоссі, що обрамляло вольове аристократичне обличчя. Зелені очі, які мені запам’яталися ще з картини у Великому залі, зараз втратили ті пустотливі іскорки, серйозно споглядали на принцес та той хаос, який відбувався у вітальні з його появою. Над правою бровою лоб був розсічений тонкою смужкою, мов від удару ножем. Права щока десь від середини й донизу була мов стоплена (то он куди поділася бешкетлива ямочка!), той же вигляд мала й шкіра на мужньому підборідді. Чекайте, але те ж саме, тільки в кілька разів серйозніше, було на обличчі Торстейна! То це – дія магічного джерела?
Шрами на обличчі спускалися й на шию, ховалися під високий, глухо застебнутий комір. І все, більше жодного шматочка відкритої шкіри, навіть долоні заховані у білосніжні перчатки. За своїми розмірами Брінейн ні в чому не вступав братові, був таким же кремезним. Поглянувши на нього, ні за що б не сказала, що він не може ходити – ноги його мали такий же міцний вигляд, як все тіло.
Зрештою, у вітальні знову запанував спокій, найвразливіших, серед яких опинилася і крихітка Ясміна, привели до тями та вивели з кімнати. Брінейн же звернувся до решти:
- Доброго ранку! Повірте, мені дуже прикро, що мій вигляд злякав вас. І я прошу за це вибачення. Пане Свейне, передайте це, будь ласка, тим, котрі були змушені покинути нас. І ще прошу вибачення за мій тихий голос, його я теж ушкодив, тому зараз можу спілкуватися тільки так.
Не знаю як кому, але від звуків його сиплого, тихого голосу по моєму тілу пішов мороз і виступили сироти. Від задоволення, звісно ж! Я з подивом зрозуміла, що тану від його привабливості та поводжуся майже так само, як решта принцес, коли вперше побачили на балу принца Харальда. Тепер я більше розуміла почуття безмозких курок! Щоб опанувати себе та адекватно сприймати дійсність, довелося докласти зусиль. Які ледь не зійшли нанівець, коли Брінейн обвів поглядом присутніх і на мить наші очі зустрілися. Тіло прошило блискавкою, а внизу живота зав’язався тугий клубок.
- На знак моєї особливої прихильності до вас, тих хто зміг впоратися з відразою…
Відразою? Про що він? Я обвела поглядом присутніх і з подивом помітила, що нас залишилося восьмеро: окрім Ясміни, вигляду мага злякалися ще й Адаєз, Орлейт та Крижена. З тих же, що лишилися, більшість зблідли та намагалися не підіймати очей. Нормально, принаймні на вид, почувалися лише Бояна, Соллі та я. Та ще Єрмін презирливо скрививши губи, дивилася в сторону. Отакої…
- … прошу прийняти невеличкий дарунок від мене.
Брінейн зробив кілька пасів руками, і на колінах кожної з нас матеріалізувався невеличкий горщик з квітучою рослинкою. У кожної була своя. Мені дісталася конвалія – привіт від Гарда! Щиро посміхнулася такій завбачливості принца, піднесла квітку до обличчя і з задоволенням вдихнула насичений аромат. І зустрілася поглядом з Брінейном. Серце знову закалатало, як навіжене, як я примудрилася кивнути та одними губами прошепотіти «Дякую», сама не знаю. У відповідь теж отримала кивок і легенький натяк на усмішку – лівий куточок губ принца ледь підійнявся угору. Правий через ушкодження не рухається?
- Принц Харальд уже сказав вам, що я б теж хотів з вами познайомитися. Але якщо у когось з вас не виникне взаємного бажання, то сміливо повідомте про це вашому провожатому. І ні в якому разі не хвилюйтеся, ви жодним чином не образите мене своєю відмовою. Ті ж з вас, - і погляд у мій бік, - хто погодиться, можете через провожатих або розпорядника переказати побажання, де б ви хотіли зі мною зустрітися. Єдине прохання: врахуйте той факт, що я не можу ходити, тож прогулянки навряд чи будуть доречними, хіба що у відкритому екіпажі. Але ваші провожаті цілком інформовані, що я можу і чого не можу робити, тож обов’язково зможуть порадити. Або ж просто покладіться на мій смак – обіцяю не розчарувати.
Наостанок Брінейн все ж розтягнув своє обличчя у кривій усмішці – правий куточок його губ теж рухався, проте значно гірше, аніж лівий. Та й ушкоджена щока зморщилася негарними складками. Та напівусмішка, яку подарували особисто мені, була набагато привабливішою, хоча і в цій нічого відразливого не було.
Слово взяв Харальд (я вже й забула про його присутність):
- Дякую вам, любі принцеси. Час мені вирушати на чергове побачення, а вам – повертатися до запланованих заходів. Зустрінемося завтра на сніданку. До речі, відзавтра Брінейн так само буде присутнім на ранковій трапезі.
Вищезгаданий принц при цих словах скривився, немов лимон проковтнув. Зрозуміло, що йому теж не дуже до вподоби такий стан справ, але з якоїсь причини він змушений вклинитися у нашу компанію. Але це напевно правильно, бо як ще принцесам звикнути до його присутності? А особливо тій, яка стане королевою і буде змушена бачитися з братом чоловіка мало не щодня. А може й сам Брінейн вирішив обрати собі наречену таким чином? При думці про майбутню дружину молодшого принца всередині підіймався протест. Дуже дивно…
Свейн з Харальдом звелися на ноги, принцеси наслідували їх приклад, лише маг лишався сидіти. Опустив очі на зчеплені на колінах пальці, завмер у нерухомості. Цікаво, як він пересувається палацом та територією? Йому хтось допомагає? На думку прийшов побачений мною паланкін ввечері у саду в перший день. Чи міг він належати Брінейну? І чи міг принц виявитися Вороном?! Але після того першого разу я більше ніколи не бачила того паланкіну. Та й сумніваюся я, що принц став би цілувати просту компаньйонку. І відкриватися їй. Питань навколо Ворона ставало все більше. То хто ж він? Але зараз це питання точно не на часі.
Зараз мене бентежив принц Брінейн. Чомусь мені здавалося недоречним просто вийти з кімнати. Тому, не лишаючи собі часу на вагання, рушила прямо до принца.
- Ваша Високосте, я хотіла б висловити вам свою вдячність за конвалію. Вона прекрасна.
Брінейн майже шарпнувся від несподіванки, але миттю опанував себе:
- Радий, що зміг догодити, - а лівий куточок вуст уже повзе угору.
Не можу не повернути йому усмішку:
- А я рада, що познайомилася з вами. Я, до речі, Алія-Ахсана з Орлиних земель, - хоча сумніваюся, що він не знає.
- А я – Соллі із Барсового високогір’я, - пролунало поруч. – І теж хотіла б подякувати за чарівну квітку та запитати про її назву.
- Це сон-трава, наш місцевий першоцвіт, час її цвітіння вже минув, проте вона зачарована так, що квітнутиме, аж доки не набридне вам.
- Ой, дякую, це неймовірно! – щебетала Соллі.
А я відчула нераціональну досаду від того, що увагою принца заволоділа інша.
- Мені приємна ваша компанія, але на жаль на вас чекають, - підсумував нашу розмову принц, кидаючи погляд на двері.
Я й не помітила, що кімната опустіла, а на вході нас і справді чекають наші провожаті.
- Радий був знайомству.
- Навзаєм! – хором відповіли ми з Соллі та засміялися. Лівий куточок принцового рота знову поповз угору – це видавалося мені дуже милим.
Ми присіли в реверансі, Брінейн чемно схилив голову в поклоні (як же ж прикро, що він не може ходити…). Рушивши в бік Гарда, я раптом згадала їх з Інгольвом інтерес до засобу пересування моєї матері. Цікаво, чи є у них в королівстві щось подібне? Певно вони саме для Брінейна придивлялися до самохідного крісла. Я б могла посприяти тому, щоб молодший принц отримав собі таке у користування, щоб не гаяти часу в очікуванні помічника, а самому пересуватися палацом. Треба попросити татуся покликати коваля Закарію до артефакту зв’язку та обговорити з ним деталі!
- Ліє, з вами все гаразд? – вклинився у мої думки голос Вальгарда.
- Так, все добре. Я знову замислилася, вибачте.
- Це через Брінейна?
- Так.
- Він видався вам лячним? Вам просто треба до нього звикнути й все буде гаразд.
- Лячним? Звикнути? Та він видався мені абсолютно нормальним. Ви не так мене зрозуміли! Я думала, яким чином він пересувається по палацу.
- Він користається паланкіном. Це такий…
- Я знаю, що це таке, - перебила я герцога, схвильована. – Коли ви були у нас в Орлиних землях, то бачили самохідне крісло, яким користувалася моя мама. Що якби запропонувати й принцові таке ж?
- Дуже приємно, що ви так щиро переймаєтеся, але я пропонував. Брінейн відмовився.
- Але чому?
- Бо для пересування все одно потрібна людина, яка б штовхала крісло.
- Але ж є й самохідні!
- Для управління яким потрібна прірва магії?
- Та ні ж! – я зрозуміла, що зовсім не розумію принципів роботи самохідних крісел, а тому й Вальгарду нічого не поясню. Треба просто показувати. А для цього – негайно зв’язатися з домівкою і переговорити з ковалем.

На сьогодні у курячому царстві (до якого після зустрічі з Брінейном я віднесла й себе) для розваг була запланована прогулянка у парку та пікнік. Але увесь захід обернувся обговоренням принца Брінейна. Кожна з принцес вважала своїм обов’язком поділитися думками стосовно молодшого принца-мага. Почала це все невгамовна Веселина:
- Боже мій, - заголосила вона, щойно нас залишили розпорядник зі слугами. – Ви тільки скажіть, який же потворний цей принц Брінейн. А вони ж з Харальдом такі схожі! Як добре, що таке трапилося не зі спадкоємним принцом. Та й то, як уявлю, що до кінця життя доведеться бачити перед собою таке обличчя – аж острах бере. І на зустріч з ним я точно не піду!
- До кінця життя? – пирхнула Єрмін. – Ти вважаєш, що зможеш хоч чимось зацікавити Харальда?
Тут я була згодна з Єрмін – навряд чи у Веселини є шанси виграти відбір.
- А от стосовно зустрічі, - додала Вовчиця, - я теж не збираюся витрачати на нього час. Та й не думаю, що хтось з нас насправді зважиться.
- Чому б це? – вступила Бояна. – Особисто я збираюся завтра піти. Вже навіть місце зустрічі обрала.
- І що ж це за місце? – поцікавилася Соллі.
- Я попросила показати мені збройову кімнату, - спокійно відповіла наша войовниця.
Єрмін презирливо пирхнула та гордовито пішла геть від нашої компанії. Решта ж присутніх продовжили обговорення. Соллі перехопила ініціативу:
- Хто ще збирається піти на зустріч з Принцом Брінейном? Особисто я – піду!
- Я теж – підтримала я принцесу Барсів. – А ви вже визначилися з місцем зустрічі?
- Не зовсім. Скоріше за все оберу сад. Там є дуже багато мальовничих куточків. А ви?
- Ні, я ще в роздумах, - чесно відгукнулася я.
- Я теж піду, - доєдналася до нас Ейка. – Хоча теж ще не визначилася, куди б мені хотілося.
Нацумі та Саранна майже дослівно повторили слова Ейки: теж збираються йти, але не визначилися з місцем. Адаєз тремтливим голосом зазначила:
- Я страшенно його злякалася, але негоже принцесі виказувати страх перед героєм, хай навіть і скаліченим. Тому я теж хочу піти… правда не знаю, що з того вийде…
- Все буде добре, принц Брінейн зовсім не такий лячний, як видався першої миті! – підтримала її Соллі. І звернулася до тих, хто досі мовчав: - Ясміно, Крижено, а ви ж як?
Крижена мовчки похитала головою, а крихітка Ясміна підсунулася ближче до мене, майже торкаючись своїм плечем мого, і тихо прошепотіла:
- Я б хотіла, але дуже боюся…
Втішати сусідку взялася вже я:
- Ви зовсім не зобов’язані. Упевнена, принц Брінейн не образиться на вас, він чудово розуміє, яке враження справляє. Але можливо під час спільних сніданків ви матимете змогу роздивитися його краще і все ж наважитися на зустріч.
- Я не знаю…

Увечері я серйозно намірилася на зустріч з Вороном. Відрядила Зорію, прикинувшись надто стомленою, вичекала кілька хвилин, аби впевнитися, що вона до мене ні за чим не повернеться, і, одягнувши своє темне вбрання, вискочила на балкон.
- Вороне! Вороне-е!
А у відповідь – тиша.
Невже він образився? Невже я більше його не побачу?
А чи й справді я хочу його бачити? Адже зараз усіма моїми думками заволодів принц Брінейн. Ейн, як його називав брат…