Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ох ти ж шибеник, — із усмішкою промовила офіціантка, яка безшумно підійшла й теж роздивлялася малюнок. Вона лагідно провела рукою малому по голові й промовила до нього: — Глянь, який апетитний тортик у матусі на тарілці! Закладаюся, тобі його ніколи в житті не подужати!
Хлопчик зірвався з місця й за якусь мить незграбно длубався виделкою в солодощах.
— Вибачте за гармидер, — почала жінка, — дедалі частіше впевнююся, що нам із Марком не можна нікуди ходити. Він абсолютно не вміє поводитися... Ми тільки-но із садочка, мали Свято осені. Я так ним пишалася, з тієї радості вирішили відсвяткувати тут, але вже дорогою він почав таке витворяти.
— Так він же хлопчисько! Переросте. Коли ж бавитися й вередувати, як не в дитинстві? — зазначила Віра. — Ходіть, у вас чай, напевне, вистиг, я принесу новий.
— Навіть і не знаю.
— Усе добре. Якраз матимете час роздивитися малюнок. Мені здається, у дівчини талант, — і кивнула головою в бік Люби.
— Це точно! Навіть не знаю, який із них більший — малювати такі чудові речі чи заспокоювати дітей, — засміялася відвідувачка, глянувши, як її син спокійно сидить за столиком і наминає торт так, що аж за вухами лящало. — Дякую вам. вам обом. за все.
А вже вдома Марина (а саме так звали матусю Марка), викладаючи на стіл покупки, знайшла в одній із торбинок аркушик, списаний дрібним каліграфічним почерком. Вона точно знала, від кого він, бо листа було написано на такому ж папері, на якому сьогодні вона отримала в подарунок малюнок. Розгорнула...
«Дух суперечності, підліткова агресія, віра в батьківську обмеженість, юнацький максималізм -ти знаєш, це все ще попереду... Ти знаєш, що не раз плакатимеш ночами в подушку, а вранці, замащуючи синці під очима коректором, аби він не помітив, удаватимеш із себе сувору й неприступну, щоби він зрозумів: має бути так, як ти сказала. І не тому, що ти не йдеш на поступки чи чогось не розумієш, ні, просто ти знаєш життя трішки краще, аніж він, і бажаєш йому лише добра.
Ти знаєш, що він грюкатиме дверима й ітиме у свою кімнату, а в тебе серце розбиватиметься на друзки від усвідомлення того, що ви не можете знайти спільної мови. Ти зачинятимешся на кухні й переглядатимеш старі світлини, беззвучно схлипуючи. Пам’ятаєш цей день? Ось він у вишиванці та подертих на колінах джинсах (твоїх улюблених!) на Святі осені. Скільки йому тут? Чотири? Ага! Ти тоді була такою молодою, хоча дуже комплексувала з приводу свого віку, вважала, що найкращі моменти твого життя позаду, а він — такий дрібненький, напевно, найменший у своїй групі — увесь час усміхався й махав тобі рукою. Він танцював і співав разом з іншими дітками, його рухи були незграбними, як у ведмедика, проте надзвичайно милими. Ти не переставала аплодувати й фотографувати його. А серце наповнювалося гордістю і... недовірою: невже це те немовлятко, в якого, здається, учора з’явився перший зубчик і яке зробило свої перші, такі невпевнені кроки назустріч тобі?
А ось на цьому фото ти зафіксувала його тоді, коли він розповідав віршика, жестикулюючи руками. Пам’ятаєш, як усі щиро аплодували йому, бо це було більше схоже на реп, ніж на декламацію? Звідки це в нього? Можливо, зародилося тоді, коли ти, будучи вагітною, чергувала класичну музику з ліричними реп-баладами?
Зараз він спить, довжелезні вії відкидають тінь на половину обличчя, а тобі здається, що то тінь осіннього елегійного смутку на твоєму серці. І ти тихо шепочеш: “Спи, синочку, а я оберігатиму твій сон. Сьогодні й завжди. Бо всі проблеми, які виникнуть, успішно минуть, а наш зв’язок залишиться. Навічно!”
Жовтень 2015 р.»
Маринині очі стали вологими. Вона підійшла до Марка і при-тисла його до себе, відчуваючи, як увесь негатив повільно відступає, залишаючи місце тільки безмежній материнській любові.
У пророчих словах листа Марина переконається через декілька років і все дивуватиметься, звідки художниця все те знала. Часом, коли їй буде важко знайти з Марком спільну мову, вона розгортатиме пожовтілий аркушик, витертий у місцях згину, і перечитуватиме його ще раз і ще. Тоді її душа наповнюватиметься спокоєм, бо вона ж знає, що всі проблеми успішно минуть, а їхній зв’язок залишиться. Навічно.
«Я не знаю, хто вона, — похапцем виводила у своєму щоденнику офіціантка Віра в ті вільні хвилини, коли всі замовлення було рознесено й відвідувачі насолоджувалися смаколиками та теплою розмовою, — але з появою Люби я почала помічати більше добра, і не якогось чудодійного, а звичайного людського, рукотворного. Інколи мені здається, що та німа дівчина — якась добра фея, яка на деякий період часу, обов’язково короткий, потрапила в наш світ, аби змінити його на краще. Чому ненадовго? Бо ж у казках хороших героїнь завжди обмежують у часі -Попелюшка має повернутися до півночі додому, а Еліза — до світанку доплести братам сорочки з кропиви. А не розмовляє Люба тому, що якби могла говорити, то поділилася б такою мудрістю, до якої ми, люди, ще не готові. Або ж її зачарувала зла чаклунка. Трапляється, я уявляю її красивою текстильною лялечкою з довгим волоссям із рудих в’язальних ниток, її оченята, намальовані щонайяскравішою смарагдовою фарбою, так широко дивляться на світ, і вся вона запаморочливо пахне кавою... Лялечка роками сидить у вітрині невеличкої вінтажної крамнички і спостерігає за всім. Найбільша її мрія — опинитися там, за вікном. Вона стільки всього знає, бо ж переходила з рук у руки не раз і не двічі, доки не опинилася тут. Вона стільки б могла розповісти людям, але вона — звичайна цяцька... Та одного разу до крамнички потрапляє зла чаклунка, і лялечка Люба, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії в конвертах», після закриття браузера.