Читати книгу - "Сім вечорів"

Дунай і Рейн, і Тахо[51], і Маас[52].[53]

Найперше, що кидається мені у вічі, — це письмова заява адвоката. Поет прагне захистити пам’ять герцога Осунського, який (про це він каже в іншому вірші) «вмер у тюрмі й лишився в’язнем мертвий».

Поет говорить, що Іспанія завдячує герцогові, який має перед нею великі військові заслуги і якому вона віддячила ув’язненням. Ці докази нікчемні, бо жодним чином не доводять, що герой не має якоїсь провини чи не заслужив на покарання. Однак

Осуни дук, її заступник пильний,

звитяжець задля рідної країни,

смерть і тюрму прийняв од батьківщини,

якій Фортуну підкорив, всесильний,

а це демагогія. Я не висловлююсь ні за, ні проти сонету, а намагаюсь його аналізувати.

Свої й чужі краї у тузі спільній

оплакували біль його кончини.

Ці два рядки не мають якогось значного поетичного навантаження; вони тут через необхідність написати сонет, а ще через потребу в римі. Кеведо наслідував складну форму італійського сонету, що вимагає чотирьох рим. Шекспір наслідував легшу форму єлизаветинського сонету, що вимагає двох. Далі Кеведо додає:

поля фландрійські замість домовини,

кривавий місяць — напис надмогильний.

Ось де найважливіше. Своїм багатством ці рядки завдячують двозначності. Я пригадую чимало дискусій стосовно інтерпретації цих рядків. Що означає «поля фландрійські замість домовини»? Ми можемо думати про поля Фландрії, про поля битв, які вів герцог. «Кривавий місяць — напис надмогильний» — один з найзнаменитіших рядків в іспанській мові. Що він означає? На думку спадає кривавий місяць, що згадується в Апокаліпсисі; червоний місяць над бойовищем, однак у Кеведо є й інший сонет, присвячений герцогові Осунському, де поет мовить: «вже місяці у Тракії кривавим // затемненням діла твої означать». Мабуть, спочатку Кеведо думав про отаманський прапор; кривавий місяць — це, напевно, червоний півмісяць. Гадаю, всі ми погодимося, що не варто відкидати жоден сенс; ми не стверджуватимемо, нібито Кеведо мав на думці діла бойові, перелік послуг герцога чи похід на Фландрію, або кривавий місяць над бойовищем чи турецький прапор. Кеведо відчував різні смисли. Ці рядки вдалі, бо вони двозначні.

Далі:

Везувій, Етну запалило горе

Трінарії та Пантенопи враз.

Тобто Неаполь запалив Везувій, а Сицилія — Етну. Цікаво, що він ужив ці давні назви, які мовби віддаляють усе від тодішніх, таких знаменитих назв.

І сльози воїв розлились, як море.

Перед нами ще один доказ того, що одна справа поезія і зовсім інша — раціональне відчуття; образ вояків, які плачуть так ревно, що їхні сльози обертаються на море, вочевидь абсурдний. Але не вірш, який має свої закони. «Сльози воїв», особливо це слово «воїв», вражають. «Воїв» дивовижне означення, застосоване до плачу.

Далі:

Його на небі прихистив сам Марс.

З точки зору логіки ми також не можемо виправдати цей рядок; безглуздо думати, що Марс помістив герцога Осунського поруч із Цезарем. Це речення існує завдяки гіпербатону[54]. Це пробний камінь поезії: рядок існує поза своїм сенсом.

Й привілля ремством повнили просторе

Дунай і Рейн, і Тахо, і Маас.

Ці рядки багато років справляли на мене враження, а проте вони фальшиві по суті. Кеведо піддався думці про героя, оплакуваного тими місцями й тими річками, де він воював. Ми відчуваємо фальшивість цієї думки;