Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-Ви хто такі? – різко вигукнув Гальто. Зір часом підводив його.

-Гальто Всеволод Миколайович?

-Саме він. Зачекайте це ж ви…

-Берію. Час!

Гальто миттєво достав пістолет, проте Берій наніс швидкий удар в серце Всеволоду. Він упав замертво.

-Гарна робота, сержанте. Швидко хапай морговий мішок та кладемо історика у нього. Закопаємо у лісі. До речі, Берію, сьогодні ввечері навідаємося до нашого «зайця».

-Слухаюся, Капітане.

20:00

У місцевому пабі Авдій все далі продовжував пити. Його свідомість трималась на ниточці, неначе стінки альвеол тримались, щоб не лопнути при високому тиску. За сусіднім столами хто тільки не сидів за цей час, що хлопчина намагався забутись: від звичайних робітників заводу, які приходили, щоб випити келиха забористого пива, до дам, які пропонували свої послуги за недешеву суму. Голоси. Лемішин чув голоси, всі вони карали його, хоча деякі хвалили. «За тобою стежать, хлопче, он та шлюха, чи то бидло, що поб’є бармена на вулиці, але вони не відводять від тебе очей, хіба ти не бачиш? Вони ламають тебе, записують у своїх поглядах, щоб продати нам. Хіба ти не бачиш, Авдію? Хіба…»

-Тиха, заткнули все свои морды… «гик». Вы что ироды, наблюдаете за мной? Да как вы смеете… Я ведь, я ведь ГЕРОЙ, вы что, не знали? «Ха-ха», «гик», что ты смотришь на меня? Хочешь увидеть сколько на моих руках крови? Нет, не подходи, а то я и тебя убью, и тебя, и тебя, и он тебя, урод. Не я… ОН! Он вас найдет, он у вас отберет, он вас и убьет. Сделает своей марионеткой. Я не хотел этого. Я НЕ ХОТЕЛ! – заплакав Авдій.

Через секунду його викинули з пабу на холодну вулицю. Незграба йшов, співаючи патріотичні пісні на всю вулицю, прославляючи те, що його заставили прославляти.

А у цей час Августин сидів прикутий до батареї. Чекав. Він все ще чекав. Розумів те, що смерті йому вже не уникнути, і вони знайдуть його навіть на іншій планеті. У сусідній кімнаті мама на весь голос слухала телевізор, спостерігаючи за оперою, гладивши свого котика. Марчук зачинив двері, аби той зайвий шум не заважав йому прислухатись до вулиці. Хвилинами йому відповідала лише тиша. І у момент, коли тисячу голосів розносились лісом, вулицями, домами, небесами, стінами, він почув… Звук двигуна, який не був схожий на автомобілі інших. Це вони. Через хвилину у двері постукали.

-Августин сиди, я открою.

-Мамо, не йди.

Олена відкрила двері та зомліла. Двоє КДБістів, про яких вона чула лише у чутках та байках на роботі, стояли перед нею. Прийшов страшний час.

-Доброго вечора, Олено. Ваш син, Августин, вдома?

-Да, вон в комнате своей сидит, что – то случилось?

-На жаль, так, ви заарештовані за покриття учасника зрадницької організації «Опір», Марчука Августина Левовича. Прошу зберігати мовчання та провести мене до свого сина!

Мати втратила дар мови. Ідейна комуністка тримала під боком свого найріднішого зрадника, але навіть у цій ситуації для жінки Син вище за партію.  Вона стала у проході двох пекельних псів, не розуміючи, що за секунду впаде безтями на підлогу.

-Берію, жінку поки не чіпай. Августин наша першочергова ціль. Як поквитаємось з малим, перейдемо до неї.

На кухні, на столі, кіт агресивно шипів, не наважуючись накинутись бодай на одного з них.

Вони зайшли у кімнату Марчука, який сидів прикутий до батареї та курив сигарету. Його серце заболіло, надія померла у цей момент. Авдій його не врятував.

-Прошу пройти за нами, Августине, не чинячи тиску зі свого боку. Покарання буде миттєвим.

-Дозволите докурити?

-Прошу пройти за нами.

Августин затушив сигарету об батарею. Берій наблизився до хлопця та схопив його за руки.

-Я знаю, що моя смерть вам тільки на користь. Ви вже зробили з нього маріонетку, але моя смерть підкріпить те, що його свідомість повністю належатиме вам, за рахунок страху, за те, що він втратить від вашої руки близьких, Авдій тільки все що робитиме працюватиме на вас. Шкода, що він немає розуму зрозуміти, що коли ви до нього підійшли, то відлік уже почався.

-Розумник. Він все життя таким був. Страх підкріпив лише те, що було гниле у його душі. Ти думаєш, він хоча б постарався тебе сьогодні урятувати? Можливо, ми б змінили свою думку, але він і слова не сказав. Він піде по трупах, аби лиш не чіпали його та його рідню. Немає героїв у Союзі, є лише корисні та некорисні. Берію, час.

Берій відпустив хлопця та одним ударом по черепу металевою палкою знешкодив його. Мати вони забрали із собою, закинувши її тіло у багажник.

Ліс. Лаврентій наблизився до того самого дерева, яке обрав Марчуку.

-Ублюдок, чтоб ты сдох

-Исчадие ада. Воплощение зла.

-Зачем тебе была моя смерть, Лаврентию?

-И еще одна жертва…

Ліс шелестінням листків, поривами вітру та звуками тріскання патик говорив до КДБстів, але вони його не чули. Августина повісили, зініціювавши самогубство, а мати його похолола. Коли Берій ударив її, в неї розірвалось серце, і померла вона ще у квартирі. Вони закопали її прямо біля дерева, де висів її син, а самі поїхали від лісу якнайдалі. Повернувшись назад, Лаврентій побачив чоловіка, у якого були виколені очі, він махав йому у слід. На волосі Капітана з’явилась сивина.

У ранці 17 жовтня, Авдій прокинувся із серйозним похміллям від стуку у двері, під ними лежало письмо, але нікого у під’їзді навіть чутно не було. Забравши листа, він похитуючись то вліво, то вправо, пішов до себе в кімнату. На паперці було написано всього одне речення: «Я надіюся, що наша співпраця продовжиться, з повагою, Лаврентій», а до листку було приклеїно відірваний кусок тканини із вишитими словами… «Август всегда будет теплым».

Тіло Августина знайшли через 4 дні у лісі, про зникнення Августина повідомив Авдій, який не міг додзвонитися до них у будинок. Із пробитим черепом та повішеним на дереві. Записали як самогубство, за зверненням відділку КДБ, а Олену не шукали. Загадково зникла після смерті сина. Після цього Лаврентій стер усю інформацію про родину Марчуків, але спогади одного хлопця не стреш, хіба що мусиш убити його, щоб про це більше ніхто не знав. На похоронах Августина стояв лише один Авдій, плачучи морем. Простояв він так годину, після чого сказав: «Прости, що не вберіг», - та пішов.