Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Тобто особливо не шукали, - зробив висновок Абігор, встаючи з-за столу. – Ну, гаразд, давайте подивимося на ваш цвинтар для початку. А чи багато людей пропало?

- З Міхаєм дюжина буде.

- А Міхай – це хто? І чому ви його виділили? – допитувався Гор.

- Хто Міхай? Так, знахар наш, з нього все і почалося, як зник він.

- Як давно це було?

- Точно я вам не скажу, пане маг, не гнівайтесь, а тільки знахар наш на околиці жив, гостей особливо не любив, та й без потреби до нього не ходили. А от як захворів малий у Захарівни тільки тоді й довідалися, що нема Міхая більше, а це було в першому місяці зими.

- Сподіваюся, будинок знахаря не розікрали ще?

- Як можна, пане маг? – злякався староста. - Як було все залишилося, тільки вікна та двері забили, щоб звірина та погань не повадилися там нічліжку робити.

- Потрібно буде потім як-небудь заглянути туди, - задумливо протягнув Гор.

На тому бесіда й затихла, а ми рушили до цвинтаря. Кладовище знаходилося за межами села, тому ми були змушені вийти через масивні ворота і робити гак, оминаючи Сторожки. У свою чергу земля, виділена під поховання, була огороджена добротним парканом, на опорних стовпах якого було вигравіровано магічні захисні символи, що оберігають спокій померлих та не випускають зло з цвинтаря. Мабуть знахар чи приїжджі маги подбали про мешканців села. Але чому тоді неспокійно на кладовищі? Може, десь захисний контур порушено?

Тільки я хотіла озвучити свої підозри, як виявила дуже неприємну річ - я не можу говорити! Провела сканування аури і виявила свіжу печатку безмовності. І коли тільки встиг, хмир блідошкірий?!

У той час винуватець моєї безмовності розглядав символи захисту на найближчому стовпі, після чого озвучив мої припущення. Потім ми з наставником пішли оглядати кладовище, а староста викликався показати могили, в яких за припущеннями місцевих, могли зачаїтися немертві.

Сільський цвинтар був давнім. Від воріт тяглися найстаріші поховання. Як пізніше з'ясувалося, в нежить переродилися "найсвіжіші" мерці. Ми пройшли майже всі поховання, перш ніж Афелій підвів до першої розгорнутої могили. Потім він показав нам ще з десяток розкопаних поховань. Після короткого опитування Абігором старости стало відомо, що всі померлі відійшли в інший світ з різних причин, різні місяці, навіть роки і, на перший погляд, ніщо їх не пов'язувало. Над усіма проводилися похоронні обряди, згідно з традиціями. Проте з якоїсь причини на місці небіжчикам не лежалося.

- Поки видно, варто оглянути цілісність захисного контуру, - сказав Абігор, після обходу пошкоджених могил. - Ідіть, Афеліє, ми повернемося пізніше.

- Як скажете, пане маг, - відповів староста, як мені здалося, навіть із полегшенням.

- Я піду з зовнішнього боку огорожі, а ти обійдеш внутрішню, - віддав вказівку Гор мені, коли ми підійшли до виходу з цвинтаря, - Звертай увагу на змінені, стерті і пошкоджені символи. Якщо щось знайдеш – клич мене, все зрозуміла?

Ні, він знущається? Я впіймала його погляд і провела рукою по своїх губах, нагадуючи деяким склерозникам про печатку безмовності.

- А, забув, - зітхнув він і, зробивши невловимий жест, зняв власне закляття. - То я думаю, чого це ти мені останнім часом так подобаєшся, - посміхнувся цей псевдоельф.

Пирхнувши мовчки пішла оглядати огорожу.

- А де вдячність? - прилетіла мені в спину глузлива репліка.

Не обертаючись, показала жест, який без слів пояснював у якій частині чоловічого тіла йому шукати мою подяку.

***

Сільський цвинтар був не лише старим, а й величезним. За минулу годину ми не пройшли і половини периметра. Я чула як Гор йде по той бік огорожі, але замовляти з ним не було жодного бажання, та й символи вимагали невеликої, але все ж таки концентрації уваги.

Незабаром мені посміхнулася вдача, якщо можна так сказати. На одному із опорних стовпів символи були пошкоджені: тріщина перетинала в'язь захисного заклинання.

- Абігор! - Покликала я, зупиняючись навпроти проблемної ділянки.

- Що в тебе? - не змусив себе довго чекати наставник.

– Тріщина пошкодила символи.

За парканом почулася тиха лайка, а потім Гор приєднався до мене, перемахнувши через огорожу. Він підійшов упритул до стовпа і провів пальцем уздовж тріщини, після чого поманив мене пальцем теж наблизитися.

- Бачиш цей скол? - запитав, варто було мені порівнятися з ним, дочекавшись мого кивка, продовжив. - Виглядає, ніби хтось всадив сюди сокиру і натиснув убік, щоб зробити розкол.

- Значить, захист зіпсували навмисно... Але навіщо?

- Хотів би я знати, - задумливо промовив Гор і продовжив, встановлюючи на стовп магічний маячок. – Ось що… Продовжимо обхід цвинтаря, можуть бути ще пошкодження. Якщо побачиш щось подібне – мене вже не клич, просто відзначай маячком.

Так ми й зробили: Абігор продовжив із зовнішнього боку огорожі обхід, я – із внутрішньої. Час від часу мені зустрічалися розриті могили, причому не тільки ті, що показував Афелій. Крім того, я знаходила ще стовпи зі зруйнованою в'яззю заклинання. Усього їх було вісім, якщо не брати до уваги найперший. Що цікаво, не всі вони були зіпсовані штучно: одна втратила силу через руйнівну діяльність жучків-древоточців, інша стала жертвою плюща – рослина так сильно обплела паркан, що стовпець із заклинанням мені довелося визволяти силою, використовуючи ритуальний ніж.