Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Закапай і ти очі, про всяк випадок. У сільській місцевості народ насторожено відноситься до демонічних рас.

- Я можу накласти на них морок.

- Не варто, може статися що завгодно і ти втратиш контроль над чарами.

Що ж, це аргумент. Довелося скористатися запропонованими краплями. Оскільки Абігор не повертався до мене обличчям, я не знала, якого кольору очей набуду, але по відтінку зілля можна припустити, що має бути холодний тон: синій, блакитний або сірий.

Вибравшись з тіні лісу, ми перетнули зелені луги, усипані яскравими ароматними польовими квітами і травами. Перше село в нашому маршрутному листі було оточене не лише строкатими лугами з соковитою травою. Спокій жителів охороняв високий добротний частокіл. Масивні ворота були закриті, що було трохи дивно, адже зазвичай в селах їх вранці відкривають, випускаючи пастухів із стадами корів або отарами овець.

Зупинивши Смерча перед воротами, Абігор спішився і, витягнувши меч з піхов, постукав гардою по стулці. Потім він обернувся до мене, бажаючи щось повідомити, та так і застиг з напіввідчиненим ротом. За виразом його обличчя я зрозуміла: щось не так, причому це щось має відношення до мене.

- Твої краплі не подіяли? - запитала перше, що прийшло на розум.

- Дуже навіть подіяли, - відповів він трохи загальмовано все так само не зводячи з мене яскраво-блакитних очей.

Проте мене така відповідь не порадувала, навпаки - викликала нестерпне бажання знайти будь-яку дзеркальну поверхню.

- Коли в'їдемо в село, - як ні в чому не бувало сказав наставник, - ти мовчи, говорити буду я. І буде краще, якщо ти поменше по сторонах витріщатимешся.

"Ага, щаз-з", - подумала я, змірявши його похмурим поглядом. Мабуть, хлопець зміг щось прочитати на моєму обличчі, бо якийсь час дивився на мене з задумливим прищуром, поки не відволікся на шум за огорожею. Щоб там цей хмир не надумав, але коли ворота відчинив здоровенний кудлатий кріпак, я все ж таки надала Абігору право вести переговори.

Хлопчину звали Еній. Він був одягнений в простий непомітний одяг, але неохайним я б його не назвала. Хлопець провів нас до будинку старости села Афелія. Що примітно, всю дорогу здоровань задумливо поглядав на мене. Ну, явно ті краплі дали не той результат, що в Абігора, але мстивий хмир вирішив відігратися, навіть на шкоду нашій справі, адже сам казав про недовіру до демонічних рас у сільських! Якби це було інакше, він би попередив мене, щоб накинула морок, тощо.

Афелій зустрів нас дещо насторожено, але все таки впустив у свій дім і запросив до столу. Дружина старости на ім'я Леліка виявилася досить милою і гостинною, ну або просто майстерно прикидалася такою.

На стіл було подано досить апетитні страви та напої. Не поспішаючи переходити до справи, староста спочатку надав нам можливість привести себе до ладу після дороги і вгамувати голод. Я ж, коли підійшла до цебра з водою, щоб вмитися і руки помити, довго вдивлялася у своє відображення. Але темна вода не могла передати набутого відтінку очей, що чимало злило. Роздратування посилювалося, коли ловила на собі похмурі погляди старости та його дружини. А що Абігор? А він лише стискав губи до тонкої лінії, стримуючи посмішку. Може ця підстава і вийшла випадково, але здається мені, наставник не дуже засмутився.

Поки я вмивалася, додому прибігла дочка старости. Дівчина, як говорять - на виданні. Не гаючи часу даром Далія, як звали юну чарівницю, почала активно зачаровувати Абігора. Ну, це їй так здавалося, що "зачаровувати", а може в цій глушині таку поведінку і справді прийнято вважати кокетливим заграванням. Насправді це виглядало як анафілактичний шок від укусу кляруса[1] .

Тяжке дихання, хрипота в голосі і часте моргання - хоч зараз цілителя викликай. Знала б бідолашна, як цей заїжджий красень виглядав буквально півгодини тому - у льоху б заколотилася. Дивовижно, адже всього лише колір очей поміняв та з блідого уїдливого хмиря перетворився на крижаного неприступного ельфа. З садном на усю щоку, про яку наставник мабуть забув, а я не стала нагадувати.

З моєю появою юна кокетка відволіклася від спокуси заїжджого ельфа. Не естетично розкривши рота і округливши очі, Далія дивилася на мене, поки батьки не шикнули. Та що не так з моїми очима? Давлячи глухе гарчання, звернула увагу на Абігора, і тут же напоролася на глузливий примружений погляд. І якщо до моєї появи наставник прохолодно реагував на спроби дівчини привернути його увагу, то тепер відповідав на флірт із явною зацікавленістю. Не зовсім розуміючи причини такої поведінки хлопця, вирішила про всяк випадок образитися. Благо в мене ще купа невипробуваних зілля!

Мовчки сіла за стіл навпроти солодкої парочки. Староста не поспішав переходити до справи, давши нам спокійно пообідати. Різноманітною їжею стіл нас не порадував, але і ми не вередливі. До того ж після сухих перекусів, якими ми зазвичай перебивалися в дорозі, нехитрі блюда здалися вишуканими стравами. Вгамувавши голод і попиваючи узвар, ми звернули увагу на старосту. Абігор попросив Афелія розповісти, що відбувається в селі.

- Люди стали пропадати, пане маг, - почав розповідь чоловік, - на цвинтарі казна-що твориться! Мертвяки на місці не лежать, ночами звідти чується виття, вереск, гарчання.

- Зниклих шукали?

- А як же, пане маг?! - вигукнув староста, - Насамперед на цвинтарі шукали, раптом упирі до себе потягли. Але там нічого не було. Могили, щоправда, не розкопували – боязко та й гріх це. Ось… У ліс ходили, шукали, так… Але ви нас вибачте, пане маг, ми ж люди прості – з кілками, та рогатинами не суперники нечисті. Далеко в ліс не йшли, а в болота і поготів не ліземо - нечисто там, не добре.