Читати книгу - "Сини змієногої богині"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До речі, про греків. Є в них така посудина, глечик, званий ойнохією – з трьома носиками, щоб одночасно наливати вино чи яку іншу рідину в три чашки. Скіфія перетворилася на таку собі ойнохію, тільки з двома носиками, з якої можна було наливати вино у дві посудини одночасно, одна з яких стояла за Істром, друга в Криму.
Сьогодні історики, пишучи про ті часи (звані пізньоскіфськими), посилаються на Страбона, який у своїй «Географії» писав, що «уся ця країна (Крим. – В. Ч.), а також, мабуть, область за перешийком до Борисфена називалася Малою Скіфією. Внаслідок великої кількості переселенців, які переправлялися звідси за Тиру та Істр і населяли ту країну, значна частина її також одержала назву Малої Скіфії».
Отож, за Страбоном, існували дві Малі Скіфії – кримська разом із нижньодніпровськими городищами і добружанська.
Історія зберегла й імена (що велика рідкість за відсутності писемності та літописів, як то було в Київській Русі) одразу ж кількох царів добружанської Малої Скіфії. Ось вони: Танусак, Каніт, Саріак, Акросак, Харасп та Айлій. Як для Малої Скіфії та ще розташованої в чужих краях, аж занадто багато царів, хоча вони, звичайно ж, царювали не в один, а в різні часи, змінюючи один одного.
Особливого сліду – такого, як, скажімо, Атей чи Іданфірс, вони не полишили. Історія не знає їхніх діянь, і про них скіфи не складали легенд чи передань, як то раніше складали про Атея чи Іданфірса. Це були дрібні царі (не виключено, що й вожді, які так себе самотитулували) і перехоплювали один в одного владу, яка в Малій Скіфії вже, по суті, нічого не важила. І все ж вони дещо зробили.
З кінця ІІІ ст. по початок І ст. до н. е. вони зуміли встановити і доволі успішно утримувати такий собі, побудований на економічній основі, протекторат над місцевими полісами, які навіть карбували монети із зображенням деяких скіфських царів (як, наприклад, в грецькій колонії Ольвії).
Це було досить міцне – але тільки в певний період – скіфське царство в Добруджі, первісна (хоча й на заключному етапі) скіфська держава. При дворах скіфських царів (хоча б того ж Каніта) перебували греки в ранзі високопоставлених радників, як то, наприклад, антіохієць Гермей. Подібну службу при дворі Саріака виконував македонець Антигон. Але перспективи скіфське царство в Добруджі в силу історичних несприятливих умов уже не мало. Як і майбутнього взагалі – такі нежиттєздатні держави швидко виникають і ще швидше зникають, і доля його була заздалегідь вирішена. Так і не перетворившись на справжню державу, Мала Скіфія на початку І ст. до н. е. потрапила під протекторат Понтійського царства Мітридата VІ Евпатора і разом із західнопонтійськими полісами втратила самостійність, а згодом припинила своє життя – скіфи з Малої Скіфії, змішавшись з пізніми гетами та іншими племенами, розчинилися і назавжди зникли серед аборигенного населення чужих країв, спершу перетворившись, як сьогодні прийнято казати, в національну меншість, а далі й зовсім щезли…
З малої іскри великий вогонь буває, – запише Номис, етнограф, фольклорист і письменник Матвій Терентійович Симонов до своєї найвизначнішої праці «Українські приказки, прислів’я і таке інше».
У скіфів з Малої Добружанської Скіфії так і не спалахнув вогонь з останньої іскри.[107] Хоча історія знає й інші приклади. Ось хоча б один з них. Протоболгари на чолі з ханом Аспаруком, вторгшись завойовниками у східну частину Балканського півострова, яку населяли слов’яни, будучи чужаками, пришельцями в статусі завойовників, створили разом з місцевими слов’янами своє Болгарське царство – так почалася Болгарія. А про самих болгар нині кажуть, що вони «походять від слов’янських племен східної частини Балканського півострова, які асимілювали місцеві фракійські племена, а також протоболгарів хана Аспарука».
Скіфам, які вторглися в Добруджу в якості завойовників, не вдалося ані об’єднатися з місцевими племенами, хоча б з тими ж фракійцями, ані асимілювати їх, ані створити там свою Скіфію, котра б і сьогодні існувала, як, наприклад, Болгарія, початок якій у давні часи дав прийшлий у ті краї хан Аспарук.
Чи, може, праві були давні римляни, які проголосили відомий постулат: що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику?
Неаполь Скіфський. Аргос. Скілур. Палак. Мала Скіфія в КримуЯ тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі…
Т. Шевченко!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.