Читати книгу - "Американська трагедія"

неохайні, недбало пошиті костюми Джефсона! І його старий, зношений темнокоричневий м’який капелюх, низько насунутий на очі! І ці довгі, кістляві, вузлуваті руки, в яких почувалась величезна сила! І його холодні маленькі голубі очі — проникливі, повні хитрості і непохитної рішучості, яку він намагався передати Клайдові,— і це йому почасти удавалося!

— Ну, хто ще приходив сьогодні? Проповідники, сільські дівчиська чи хлопці Мейсона?

Він запитував так тому, що весь цей час Клайда обсідала найрізноманітніша, жадібна до кримінальних і еротичних сенсацій публіка, жваво зацікавлена сумною загибеллю Роберти і існуванням її красивої і багатої суперниці. Приходили дрібні провінціальні адвокати, лікарі, крамарі, сільські євангелісти або пастори — все народ тупий і неотесаний, друзі і знайомі різних міських чиновників; вони з’являлись біля дверей Клайда з раннього ранку, часто в зовсім несподівані хвилини, і, оглянувши його цікавими, або злими, або зляканими очима, запитували приблизно таке: «Чи молитесь ви богу, брате? Чи преклоняете коліна для молитви?» (При цьому Клайд завжди згадував батька і матір.) І далі: чи примирився він з богом? Невже він і справді заперечує, що убив Роберту Олден? Дівчата питали: «Кажуть, ви закохані? А як її звуть? А де вона зараз? Розкажіть нам, будь ласка! Ми нікому не скажемо! Буде вона на суді?» Клайд намагався не звертати уваги на такі запитання або відповідав так двозначно, ухильно та байдуже, як тільки міг. Вони його дратували, але ж і Белнеп і Джефсон постійно підказували йому, що ради власної користі він повинен здаватись якомога веселішим, бадьорішим і привітнішим. Потім приходили журналісти і журналістки в супроводі художників або фотографів, інтерв’юїровали, знімали і змальовували. Але з цими людьми, за порадою Белнепа і Джефсона, він звичайно не розмовляв або відповідав тільки заздалегідь підказаними йому, завченими фразами.

— Кажіть, що хочете, — весело повчав його Джефсон, — аби тільки нічого не казати. Не вішайте носа. І щоб з обличчя не сходила усмішка, зрозуміло? Ви не забуваєте зубрити свою шпаргалку? (Джефсон дав Клайдові надрукований на машинці довгий список запитань, які напевно йому поставлять на суді; на кожне запитання він повинен буде дати саме таку відповідь, яку заготовлено в цій шпаргалці,— або нехай тепер же надумає і вивчить що-небудь краще. Всі запитання стосувались поїздки на Біг-Бітерн, причини, яка змусила його купити другий капелюх, пережитого ним душевного перелому: чому, коли, де?) Для вас це «Отче наш», розумієте? — А потім він закурював цигарку, але ніколи не пропонував Клайдові: щоб набути репутації стриманого юнака, Клайд тут не повинен був курити.

І після кожного візиту Джефсока Клайд якийсь час сам вірив, що зуміє поводитись точнісінько так, як повчав його адвокат: швидко і впевнено ввійде в зал суду, стійко витримає всі погляди — навіть погляд самого Мейсона, забуде (навіть даючи показання як свідок) про свій страх перед ним, про те, які жахливі всі ці відомі Мейсону факти, що їх він мусить пояснити з допомогою надрукованих у шпаргалці відповідей… забуде Роберту і її останній крик, і душевний біль та муку, викликану втратою Сондри і всього її веселого, блискучого оточення.

Та коли знову наставала ніч, або коли доводилось провести весь довгий день тільки з сухорлявим, бородатим Краутом або хитрим, метким Сісселсм (вони вічно тинялись поблизу і часто підходили до дверей камери, щоб гукнути до нього: «Як живемо?» і завести розмову про міські події або заграти в шашки чи шахи), Клайд дедалі більше хмурнів і починав думати, що кінець кінцем, мабуть, у нього немає ніякої надії на врятування. Адже він зовсім самотній, якщо не казати про адвокатів, матір, брата і сестер! Від Сондри, зрозуміло, ні слова. Отямившись трохи від першого потрясінйя та страху, вона тепер дещо інакше думала про Клайда; зрештою, може, він убив Роберту і став знехтуваним, жертвою тільки через кохання до неї. І все ж товариство поставилось до нього так вороже, з таким жахом, що вона не наважувалась навіть думати про те, щоб написати йому хоч слово. Адже він — убивця! А тут ще ця його жалюгідна сім’я! В газетах пишуть, що його батьки, які живуть на Заході,— просто вуличні проповідники, і сам Клайд хлопчиком виспівував псалми на вулицях!

Але часом вона мимоволі знову згадувала про його палку, безрозсудну і, очевидно, всепожираючу пристрасть. Як жагуче, мабуть, кохав він її, якщо міг насмілитись на такий жахливий вчинок! І тому вона питала себе, чи не можна буде коли-небудь пізніше, коли вся ця історія вже не буде в центрі загальної уваги, як-небудь обережно, не підписуючись, написати йому? Нехай він знає, що не зовсім забутий, бо він так палко кохав її. Але зразу ж вона вирішувала: ні, ні… батьки її… якщо вони дізнаються або запідозрять… і товариство… і її колишні приятелі… Ні! У всякому разі не тепер. Може — згодом, коли він буде звільнений або… або… засуджений… вона сама не знає. І все-таки вона дуже страждала, хоч яким мерзенним і огидним здавався їй жахливий злочин, за допомогою якого він хотів завоювати її.

А Клайд у цей час ходив уперед і назад по камері або дивився крізь важкі грати вікна на похмуру площу, або читав і перечитував газети, або нервово гертав сторінки журналів та книг, які доставляв йому адвокат, або грав у шашки та шахи, або обідав: Белнеп і Джефсон спеціально домовилися з тюремним начальством (таке було бажання дядька Клайда), щоб його меню складалося з кращих страв, ніж ті, що їх звичайно подають звичайним ув’язненим.

І знову та знову — через те, що Сондра, мабуть, була безповоротно і назавжди втрачена для нього — він думав, чи зможе продовжувати цю, як йому інколи здавалось, майже марну боротьбу.

Але часом, серед ночі або перед світанком, коли вся тюрма стихала, — сни… примарні видіння того, що найбільше страшило його і позбавляло останньої мужності… він зривався на ноги, розширеними очима дивлячись в одну точку. Серце його несамовито колотилось, холодний піт виступав на лобі і долонях. Електричний стілець— десь там, у тюрмі штату. Клайд раніше читав про нього — про те, як умирають на ньому люди… І він починав ходити вперед і назад, і думав, думав… якщо все піде не так, як запевняє Джефсон… якщо він буде засуджений і йому відмовлять у новому судовому розгляді… тоді… Чи не можна тоді як-небудь вирватися з цієї тюрми і втекти? Ці старі цегляні стіни… Які вони завтовшки? Чи не можна все-таки з допомогою молотка, каменя, чого-небудь, що могли