Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– То може зайдеш, вип'єш чаю?  До речі, де ти була так довго?  І на дзвінки не відповідала...

– Не ваша справа...

– Інго, я дозволю тобі так зі мною розмовляти! – сказала тітка, багровіючи обличчям.

–  Знаєте, мені все одно, навіщо ви мене шукали. Я ж приїхала, щоб поставити вам лише одне запитання.  Хто батько тих дівчаток-двійнят, яких моя мати залишила в пологовому будинку?

У тітки й очі округлилися. З  багрової вона стала мертвотно-блідою, а потім якоюсь синьою.

– Яких дівчаток-двійнят? – пролепетала після напруженої паузи.

– Ой, тільки от не треба!  Я все про них знаю. Одна росла в дитячому  будинку, а інша в прийомній сім'ї з матір'ю-п'яницею.

– Звідки ти це все дізналася? – насилу переводячи подих, запитала тітка.

Її чоловік делікатно пішов в іншу кімнату, але було зрозуміло, що він прислухається до кожного слова.

Та й тіткині діти – два білявих і капловухих пацана тринадцяти і десяти років обережно визирали з глибини дитячої кімнати.

– Чому мати їх кинула? – знову запитала Інга, дивлячись просто в очі тітки.

– Це був випадковий зв'язок, – нарешті тихо відповіла та, – дурний зв'язок... на вечірці.  Я не знаю, хто їхній батько. І твоя мати не знала, вона тоді надто багато випила і переспала з кількома... Говорила, що погано пам'ятає, що там сталося...

– Це все?

– Все, що я знаю.  Ми вирішили, що їх краще залишити… Твоя мати насилу тебе піднімала... А ще двох вона б не прогодувала...

– Зрозуміло! 

Інга повернулася і пішла до вхідних дверей.  Усе необхідне вона дізналася. Далі слухати немає сенсу – можуть початися звинувачення, закиди, виправдання та інша каламуть.

– Інго! – окликнула її тітка.

Вона, уже взявшись за ручку дверей, зупинилася, але не обернулася.

– Я хочу купити твою квартиру.

Інга мовчала.

– Вона для тебе занадто велика. На ці гроші ти зможеш придбати хорошу однокімнатну, та ще й залишиться. Подумай добре!

Інга, нічого не відповівши, вийшла з дому.