Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

гвинтівки, стрімко вигулькнув морпіх-марсіянин. На кірасі

найближчого нападника з’явилися невеликі білі відмітини, схожі на сліди дитячих пальців, залишені на шибці вікна.

Чоловік в панцирному екзоскелеті дістався найближчого

термінала, водноруч видер аварійне крісло з-перед нього

й пожбурив його вперед, ніби масивний бейс больний м’яч.

Крісло проспівало в польоті й розбилося, врізавшись

у переділку. Стояв би хтось на його шляху, то зазнав би

поранень, гірших, ніж од кулі.

Бугай і далі відступав. Спорожнів магазин, і тепер він міг

повністю зосередитися на водінні. Останній із нападників, що

вискочив із шахти, спробував одним махом перетнути кімнату, але моторика екзоскелета перетворила цей стрибок на

справжній реактивний політ. Немов битий автомобіль, червоно-чорна пляма із гуркотом відвалилася від дальньої стіни.

— Саме тому, — почувся в радіо голос сержанта

Вербінського, — ми тренуємося по пів року, перш ніж уперше їх

вдягаємо.

У нього був веселий голос. Добре, хоч хтось не кисне.

Невагомість завжди ускладнювала тактику будь-якого

вогневого бою, але головне правило лишалося одне: утримувати

позицію, залишатися в укритті, рухатися тільки тоді, коли хтось

зі своїх прикриває. Проблема, яку Бугай одразу зрозумів, полягала в тому, що їм нічим було знешкоджувати противника.

Максимум, на який вони могли розраховувати — робити багато

шуму й вірити в необачність людей у бойовій броні. Війни цим

не виграти. Дідько, та це ж просто відтягування програшу в бою.

— Наомі, — промовив Бугай, — як там ваші справи?

— Я зможу обвалити активну зону, знеструмити всього цілого

боввана. Дайте мені ще три хвилини, — відповіла вона. По

голосу він чув, що вона зосереджена й напружена. Рішуча.

Дурня із нею не пройде.

— Цього не буде, — промовив він.

— Просто… просто тримайтесь.

— Вони вертаються тим шляхом, — промовив Бугай. — І, чорт

їх забирай, нам тупо нічим їх зупинити.

Четверо нападників метнулися крізь машинне відділення, наче коники-стрибунці, масивні тіла врізалися в стіни й консолі, обтесували переділки, коли черкали по них у польоті. Найбільш

за все оборонці сподівалися, що ворог просто повбивається на

своєму шляху. Бугай відступив до входу в коридори тора, зайняв

позицію за ящиками й почав стріляти по недругу, намагаючись

відволікти на себе. Якби їх удалося заманити в житлові сектори

тора, то можна було би потім заблокувати точку переходу

й змусити паразитів гризти собі шлях назад крізь метал. Тоді

Наомі отримала би такі потрібні їй додаткові хвилини.

Люди в бойових обладунках, схоже, його не помічали. Один

зачепився за стіл, погнув броньованою рукавицею метал

і потягнувся до пульта управління реактором.

— Хтось може зупинити цього товариша? — запитав Бугай, але

на їхній частоті ніхто не відповів. Він зітхнув. — Наомі, забирайся звідти.

— Активна зона — все. Беруся за мережу. Дайте ще пару

хвилин.

— У тебе їх немає. Виходь, і я спробую повернути тебе назад, щойно тут все охолоне.

— Але ж…

— Від твого трупа нікому ніякої користі не буде, — відповів

чоловік. Канал замовк на тривалий час, і якоїсь миті Бугай уже

подумав був, що поясанку спіймано, вбито. Аж ось вона

випливла з коридору: спершу вигулькнуло її підборіддя, потім її

здорова рука й волосся, немов стабілізатори в польоті.

Найближчий із солдатів у екзоскелеті смикнувся до неї, але її

вже як вітром здуло, а стрибнути вслід за дівчиною ніхто не

наважився.

Раптом Бугай помітив, як інший солдат намагається із чимось

упоратись. Пістолет. Масивні пальці рукавиці виявилися надто

товстими, щоб пробитися крізь запобіжну скобу до курка. Поки

він дивився, той дядько вирішив просто відірвати скобу

й затиснув зброю в кулаку, неначе дорослий чоловік — дитячу

іграшку. Бугай зробив кілька пострілів, проте не сильно

сподівався якось йому зашкодити. Закричавши хором, четверо

землян кинулися на збройного. Нападник не став стріляти, він

просто змахнув великою металевою рукою в повітрі й розкидав

людей Бугая, немовби горобців.

Його