Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він її не відпустить. Ніколи.
— Ні.
Лейла стомлено похитала головою.
— Простіше було б сперечатися з віслюком, ніж з тобою,— зітхнула вона.— Мені дуже шкода, що ти не віриш у мене.
— Я вірю, але не дозволю тобі вкоротити собі віку.
Лейла підступила до нього і ніжно торкнулася його плечей. Божевільний блиск в очах Яблонського потьмянішав, хоча погляд залишався напруженим.
— Я не знала, що так багато для тебе важу.
Він насупився, тоді посміхнувся. Лейла облизала губи і потягнулася до нього. Тео відвів погляд, намагаючись уникнути її впливу, але його рухи уповільнилися, і якоїсь миті він припинив чинити опір. Лейла штовхнула його до ліжка. Яблонський слухняно опустився на матрац, і вигнанка вляглася зверху, міцно обхопила його, засипаючи його шию поцілунками. Її пальці ласкаво куйовдили його волосся.
— Припини,— видихнув він.— Не зараз.
— А я хочу зараз.
Яблонський спробував відмахнутися, але Лейла зловила його руки й обережно завела йому за голову. Його очі розширилися від такого нахабства. Дівчина схилилася до його губ. Його погляд помутнів, дихання збилося.
Так, Тео міг би вбити її в чесному поєдинку, він стріляв краще, ніж вона кидала ножі. Та Лейла знала, коли саме він втрачає концентрацію. Тоді, коли вона обіцяє йому те, чого він ніколи не матиме, хай скільки ночей вони проведуть разом.
Секунда. Цього достатньо.
Лейла притиснула його зап’ястки до спинки ліжка і захлопнула кришку, приховану в поточеній міллю велюровій шторі балдахіна. Раз — і він полонений. Наче в колодках.
— Лейло! — заревів Яблонський.— Що ти робиш?!
— Мої смаки доволі специфічні,— реготнула вона і злізла з нього, застібаючи ґудзики на сорочці.— Мені дуже шкода, але Оздемір мені потрібен більше, ніж твоя турбота.
Лейла вийшла з кімнати і заблокувала вхідний люк. Машинально спробувала намацати руків’я ножів на корсеті, але вона була без звичної амуніції, та й Оздемір, авжеж, зробить усе можливе, щоб обеззброїти її до того, як почне свою пекельну виставу. В халяві її чобота ще залишався довгий мисливський ніж, але вона не мала сумніву, що його відберуть Оздемірові посіпаки. Тоді лишиться лише один — маленький кинджал у підборі.
І лише вона. Сама проти вурдалака та його армії.
Серце калатало до нудоти, ніби всередині працював чужорідний механізм. Вирішувати все потрібно швидко, поки Яблонський не розніс до бісової матері спинку її ліжка й не вибив люк у марних намаганнях урятувати її від самої себе. Шкода, він так і не повідомив, де саме має відбутися обмін, але найбільш імовірним місцем здавався Австрійський міст — центральний міст Леобурга, що з’єднував Аристократичний район із зайнятою ворогом частиною Робітничого району. Ймовірно, саме туди Оздемір і відпровадить Джекі. В тому, що він справді обміняє дівчину на неї, Лейла не сумнівалася. Цей упир зробить усе, щоб урешті-решт здобути її.
Вигнанка увійшла до штабної. За столом сиділи вигнанці.
— Що це в дідька значить? — промовив Матей.— Це неправда! Хтось бачив Агнесу?
— Гадаю, нам потрібно запитати в Теодора,— знизав плечима Марсело Мотта.— Де він?
— Учора його покликала ота,— процідив крізь зуби Матей.— І більше я його не бачив.
— Негайно знайдіть його. І заради Бога, відішліть уже людей на пошуки Агнеси!
— Ні.
Вигнанці здригнулися й обернулися до дверей. Лейла зайшла до кімнати. Матей схопився з місця, його кулаки були стиснуті.
— Що ти тут робиш?!
— Ви отримали телеграму від Оздеміра? — вимовила вигнанка, тамуючи сухість у роті.— Він каже, що Агнеса в нього. І він готовий обміняти її на мене. Правильно?
Мотта зблід, його обличчя витягнулося, рот розтулився.
— Звідки ти...
— Неважливо, звідки я знаю. Це правда. І Яблонський вам не допоможе. Зате можу допомогти я. Я згодна на обмін. Де він призначив зустріч?
— Десята ранку, Австрійський міст.
— Чудово,— Лейла коротко посміхнулася Матею.— Ходімо. І якнайшвидше.
— Де Тео? — насторожено запитав Мотта.— Ми не можемо приймати такі рішення без його згоди. І треба сказати Давиду...
— Не треба турбувати Давида, він ще, певно, не при собі,— швидко промовила Лейла й одразу затнулася, помітивши, як перемінилися обличчя вигнанців.— Тобто... навіщо вам Давид чи Яблонський?! Ми гаємо час! Ви хочете чекати на рішення вождів, навіть якщо це коштуватиме Агнесі життя? Мені треба до Австрійського мосту!
Мотта підвівся з-за столу і підійшов до неї.
— Але, Лейло, зрозумій, ти не повинна жертвувати...
— Нехай іде,— промовив хрипкий жіночий голос.
Лейла обернулася до дверей. Її ніби хльоснули. Біля люка стояла Роксана. Лейла ледве впізнала її в цій виснаженій старій. Макову вдову з ніг до голови огортало чорне, її обличчя здавалося синювато-білим на тлі цієї нескінченної пітьми, з якої була зіткана її постать. Запалі очі горіли ненавистю, руки тремтіли. Якби можна було вбити поглядом, вона б спопелила Лейлу на місці.
— Нехай іде. Вона має спокутувати свій гріх.
Лейла не могла дихати. Вона відвела погляд, аби більше ніколи не бачити перекошене ненавистю і горем Роксанине обличчя.
«Спокутувати гріх». Смерті на дибі в Оздеміра має вистачити.
— Звідки ти знаєш, що це не пастка? — сторожко спитав Мотта.
Лейла мовчки попрямувала до дверей, намагаючись не дивитися на чорну примару Роксани, але Матей у два кроки підлетів до неї і грубо схопив за лікоть.
— Ти під арештом, забула? І ходитимеш туди, куди тобі дозволять!
— Ну, оскільки ти вже так турбуєшся про мене, то, може, супроводиш до мосту? — презирливо посміхнулася вона.— І візьми ще кілька чоловіків із собою, бо ти один мене не втримаєш!
Вигнанець скривився, але відпустив її руку і штовхнув до дверей.
День видався нестерпно сонячним, наче й не було вчора туману, проте яскраве сонце не гріло, а лише випалювало очі. Після мороку леобурзької в’язниці Джекі практично нічого не бачила. Мороз прокрадався у складки її плаща, в’їдався, здавалося, в саму душу, і, ніби під його дією, вона не могла навіть заплакати — сльози замерзли десь глибоко всередині.
Судячи з того, що її вели до Австрійського мосту, вигнанці вирішили обміняти Лейлу. Можливо, таким робом їй замінили страту, на яку її засудив трибунал, і Тео не зміг протистояти цьому рішенню. Як воно — бути приреченою на смерть, відправленою на заклання власними ж друзями? Навіщо Лейла знадобилася Оздемірові? Адже він вигнав сотні людей, спотворив сотні людських облич
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леобург, Ірина Грабовська», після закриття браузера.