Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

він не міг пригадати, що то за плаский чорний пакетик, що він

його дістав наступним. Але потім до нього вернувся спогад.

— Якщо ми вирішили не лишатись, то нам варто

поквапитися, — озвався Вербінський.

— Гайда. — Бугай набив кишені на стегнах скафандра ручними

гранатами.

Наомі перейшла до наступної стадії та відчинила люк у шахту.

Звуки штурму слабшали й віддалялися разом із повітрям, що

тікало з перехідної камери. Під ними відкрилася шахта.

Повноцінний кілометр вільного падіння до заклиненого ліфта, а потім — і ще один до… А до чого власне? Ешфорда? Певної

смерті? Бугай більше не розумів, від кого чи від чого тікає. Чи ж

навпаки — до кого.

Один за одним вони відштовхувалися й видобувалися

у вакуум. Вербінський і солдат служби безпеки. Наомі й дівчина-

морпіх. За ними — Бугай і Хуарес. Навіть не змовляючись, вони

всі попарувалися з кимось несвоїм. У залишкових проблисках

свідомості це чомусь здалося йому важливим.

— Хуаресе? — пролунав по радіозв’язку голос Вербінського, й Бугай подивувався, що чує цей голос.

— Так, сержанте?

— Якщо добре прицілитися, як думаєш, ти зміг би розбити

щиток шолома в цих скафандрах?

— Хіба що вашому, сержанте, — відповів Хуарес. — За своїм

я доб ре доглядаю.

— Продовжуй в тому ж дусі, — похвалив Вербінський.

Бугай відчув, коли нападники прорвалися в шлюз. Він би не

зміг пояснити, з чого він це зрозумів. Може, відчув легкий тиск

ударної хвилі або розріджений шепіт атмосферного струменя.

Чоловік глянув униз під свої мертві ноги і розгледів світло на дні

шахти, якого там узагалі не мало бути. Ген у машинному зараз, мабуть, під тисячу запобіжних мір укрилися мідним тазом.

Принаймні він на це сподівався. Далеко під ним спалах осяяв

дуло пістолета, але вони вже так далеко відлетіли, що куля

найпевніше влучила кудись у стінку шахти й зійшла на пси.

Хуарес розвернувся, твердо затиснув карабін між ніг. Його

обличчя виражало спокій та розслабленість. Блимнув тихий

спалах.

— Один готовий, Вербе, — промовив він і трохи згодом: —

Сержанте?

Вербінський не відповідав. Він так і плив у невагомості вздовж

ліфтових рейок, але очі в нього були заплющені. Обличчя

розслабилося, на губах і в ніздрях стояла піна. Бугай навіть не

знав, що його було ранило.

— Сержанте! — крикнув Хуарес.

— Він умер, — відповіла Кесс.

Решта подорожі до ліфта ніби зійшла з найгіршого кошмару.

Тулуб не слухався Бугая, його страшенно водило з боку в бік, легені немовби розпирало від мокротиння. Зате він більше не

кашляв, хоча й не знав, чи добрий це знак. Уже біля

самісінького ліфта дурній кулі, пущеній навмання, пощастило

влучити в спину бійцю зі служби безпеки й випотрошити його

запаси повітря. Бугай бачив, як він помер, але не чув його. Люк, який Корін випалила в підлозі ліфта, здавався надто малим, але

йому вдалося пропхнути туди одну руку, й Наомі змогла

втягнути всередину решту його тіла.

Усередині ліфта Хуарес зайняв позицію для ведення вогню

вниз. Бугай не знав, скільки набоїв іще залишалося в морпіха, але вони не могли не закінчуватися. Якби тут була гравітація, то

Бугай би сперся на стінку. Натомість просто відкрив радіоканал

із Наомі.

— Дай мені пістолет, — промовила вона, перш ніж він щось

зміг сказати. — Дай мені хоч щось.

— Рухайся далі. Тобі потрібно наверх шахти, — відповів він.

— Але ж…

— Можливо, тобі вдасться відчинити для них двері.

Пробирайся на командну палубу.

— Ізсередини шахти до панелі управління не дістатись.

— На цій бісовій чортопхайці ні в чому не можна бути певним, сама знаєш, — не погодився Бугай. — Раптом хтось устиг

обладнати там кнопку самознищення. Я би цьому не здивувався.

— Це такий у тебе план Б?

— Думаю, зараз йдеться вже про план Я, — промовив він. —

Хай там як, а інженериш ти. Тут тобі ніхріна не світить.