Читати книгу - "Вовк-тотем"

збігалися звідусіль, кидались усередину табуна, мов на шию своєму рятівникові; чимало племінних жеребців також повертались із членами своїх родин, проте вже не в повному складі. Табун накрила хвиля іржання, яким батьки вітали своїх дітей, а діти — батьків. Дорогою він знову починав поступово набувати своєї попередньої форми — ставати сукупністю родин.

Зграя, що була змушена тимчасово відступити, діяла дуже організовано, вовки не поспішали поїдати вже повалених жертв, а, скориставшись моментом, поки конопаси й племінні жеребці наводили лад у табуні, розділились і побігли в південно-східному напрямку навздогін коням, які відбилися від табуна. Бат і ще декілька досвідчених конопасів помчали наперед до табуна й перерахували племінних жеребців — виявилося, що третина з них ще не повернулись зі своїми родинами. Тоді Бат повернувся у хвіст табуна, й наказав чотирьом конопасам, розділившись на дві групи, розтягти ареал пошуку із заходу на схід, а решта конопасів повинні були робити все можливе, щоб зібрати табун і швидко погнати його вперед. Чжану Цзіюаню Бат наказав спочатку їхати на південний схід відганяти вовків.

Зграя, що відступала з північного заходу, швидко наздогнала тих вовків, які саме із запалом продовжували вбивство на південно-східному напрямку. Деякі родини коней уже втратили всіх до одного лошат, тож вовки об’єднаними силами тепер почали оточувати і вбивати старих, слабких, хворих чи скалічених великих коней. І хоча крики людей та іржання коней наближались із північно-західної сторони, однак вовки, як і раніше, були захоплені вбивством і зовсім не поспішали їсти. Чжан Цзіюань зрозумів, що один ніяк не розжене вовчу зграю, тож вимушений був повернутись до своїх «основних сил», щоб допомогти збирати докупи табун. Степові вовки, добре обізнані з погодою в степу й військовими можливостями, схоже, вирішили зачекати на більш сприятливий для себе момент.

Коли конопаси з табуном були вже на відстані трьох-чотирьох лі від піщаної висоти, з вологих моріжків раптом здійнялися рої комарів, ніби густий дим після вибуху на нафтосховищі, і щільно оточили табун. Найбільш шалена за час цьогорічного комариного лиха партія комарів зібрала всі свої сили й тисячі отруйних голок устромились у кінські тіла. Табун, який ще не заспокоївся після вибухів грому й нападу вовків, тепер знову почав стрибати, мов скажений, від комариних укусів.

У цей момент найбільш лиха й тяжка кара спостигла духів-охоронців табуна — племінних жеребців. Вони мають міцну статуру й тонку шерсть, натягнуті шкіру й м’язи, але за багато днів змітання комарів хвостами з власних тіл, їхні хвости склеїлись у повстяну палицю і тепер їхня здатність обмітати комарів майже звелася нанівець. Саме навколо племінних жеребців комарі зосередили свої жала; вони спеціально кусали їх за повіки і за яєчка — найбільш вразливі місця для племінних жеребців. Від цього лихі жеребці спалахували гнівом, втрачали розум і почуття відповідальності. Ще й вітер у цю мить, як назло, почав слабшати, й уже був нездатен розвіяти комарину зграю, однак указував табунові напрямок, у якому можна бігти проти вітру або ж за вітром. Тож напівзасліплені й напівоскаженілі від гніву на комарів племінні жеребці покинули своїх дружин і дітей і шалено помчали проти вітру.

Конопаси ж, виїжджаючи з піщаного пагорбка, де не було комарів, забули взяти з собою протимоскітні капелюхи, тож тепер їхні голови, обличчя, шиї й руки обсіли лихі комарі. Повіки в конопасів набухли, а очі перетворились на маленькі лінії, обличчя «посправнішали», ніби від опіку, а губи потовстішали, пальці ж на руках так погрубшали, що їм важко було втримувати аркан. Скакуни конопасів також були вже некерованими — вони то скажено хвицялися, то раптом зупинялись, нахиляли голову й витягували коліна, щоб почухати їх, то зривалися бігти проти вітру, а то могли навіть, незважаючи на вершника на спині, надумати просто тут покачатися по землі, щоб трохи припинити свербіння й біль.

Люди й коні вже майже втратили свою боєздатність, опинившись у безмежному морі комарів. Табун, забувши про все на світі, помчав проти вітру, так наляканий, що повністю втратив контроль. Решта розпорошених коней на всіх напрямках також розвернулись на північний захід і скажено помчали туди.

Комарина зграя шалено кусалась, табун шалено мчав, а вовки шалено вбивали. Стільки лих відразу — грім, вітер, комарі й вовки — звалилися на табун коней з Орхонського степу! Чжан Цзіюань ще раз на власному досвіді відчув усі труднощі життя степовиків. Він подумав, що будь-яка селянська нація навряд чи витримала б життя в таких скрутних умовах. Від укусів він сам уже ледь не божеволів, скаженів і втрачав силу, йому дійсно хотілося розвернути коня й утекти на піщаний пагорбок. Однак монгольські конопаси всі як один були схожі на безстрашних кіннотників Чингісхана — жоден з них не тікав з поля бою, а навпаки, сміливо кидався в атаку на поле бою, над яким стріли літали, мов сарана. Уперед! Уперед! Уперед! Однак іти в атаку вночі — це табу для кінноти, адже це все одно, що сліпі люди сіли б на сліпих коней! За таких умов кінь запросто може потрапити в заячу, щурячу чи байбачу нору, тоді він скине вершника, і той або скалічиться, або розіб’ється, або буде розчавлений кінськими копитами. Обличчя в Бата аж почорніло, він щодуху шмагав свого коня батогом по животу, що той ледь не летів, а також лупцював його по голові, щоб він забув про комарів. Чжан Цзіюань був захоплений цією скаженою битвою степових воїнів, яка велась не на життя, а на смерть, тому зібрав усю свою мужність і пішов в атаку, наражаючись на смертельну небезпеку.

Наздоганяючи коней, Бат кричав:

— Женіть табун на захід! Там також є піщана ділянка, слід тиснути на них у тому напрямку! Тисніть на них! У жодному разі не можна допустити, щоб табун побіг до прикордонного шосе!

Конопаси видавали у відповідь тільки безмежно сміливе «Хе! Хе! Хе!» Раптом Чжан Цзіюань почув жалібний крик — це кінь під одним з конопасів спіткнувся і вершник вилетів із сідла та гепнувся об землю. Однак ніхто не кинувся йому на допомогу, конопаси продовжували свою скажену атаку, анітрохи не зменшуючи