Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

було б обговорити можливість застосування такого способу тлумачення у науковій дискусії. Це — не просто врахування контексту, зв’язку контекстом правила першого речення абзацу першого ст. 1 Протоколу з правилами другого речення абзацу першого і абзацу другого цієї статті. Це — дещо інше, що не повністю відповідає вимогам логіки.

Проте сама ідея «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і необхідністю захисту прав людини є не тільки плідною, а й такою, що відповідає «духу» Конвенції, якщо під «духом» розуміти принцип верховенства права, який закріплений у преамбулі Конвенції і має враховуватись при тлумаченні всіх положень Конвенції. Треба було б тільки не шукати ідею справедливої рівноваги усередині змісту ст. 1 Протоколу, а прямо визнати, що ця ідея привноситься до цієї статті із преамбули Конвенції. А оскільки принцип верховенства права превалює над усім змістом Конвенції, то і ст. 1 Протоколу підпорядкована цьому принципу, корегується при тлумаченні з урахуванням того, що «Конвенція забезпечує справедливу рівновагу між захистом загального інтересу суспільства і дотриманням прав людини, надаючи особливу цінність цим останнім»[539].

3. Тлумачення ст. 41 Конституції з урахуванням частини першої ст. 8 Конституції і ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням принципу верховенства права виявилось непосильною задачею для низки державних органів, у тому числі судів, у справі, про яку мова буде йти дещо нижче, хоч ця задача була досить простою. Останнє підтверджується тим, що Уряд України, заперечуючи проти заяви власника конфіскованого державними органами України морського пасажирського судна, що належало грецькій компанії, в Європейському Суді, ні словом не підтвердив правомірність конфіскації, а тільки посилався на формальні порушення, яких начебто припустився заявник і які повинні бути підставою для відмови у задоволенні заяви. Суть справи полягала в наступному.

Суднобудівне підприємство України як підрядник уклало договір на ремонт морського пасажирського судна з грецькою компанією. Судно було ввезено на митну територію України на максимальний строк, який допускав чинний на той час (2002 рік) Митний кодекс, тривалістю один рік. Митну декларацію оформив і підписав заступник директора суднобудівного заводу. Ремонт судна у зазначений строк закінчений не був, вимоги Митного кодексу були порушені. Митниця склала протокол про порушення митних правил заступником директора суднобудівного заводу. Суд, що розглядав справу, застосував до порушника митних правил — заступника директора заводу, адміністративне стягнення. Предмет правопорушення було конфісковано постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, у якій власник судна участі не брав. Це був 2003 рік — сім років після прийняття Конституції України, яка не тільки проголосила, а і юридично закріпила принцип верховенства права, майже п’ять років після набуття чинності для України Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і дванадцять років після проголошення незалежності України.

Постанови судів в адміністративних справах на той час не оскаржувались ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Тоді було так. Та власник судна і не був учасником судового процесу, щоб отримати право на оскарження. Позапроцесуальні звернення до голови апеляційного суду, а потім — до Верховного Суду були безрезультатними, на них не були дані навіть відповіді. У Верховному Суді на той час судді вели прийом. Тож представник грецької компанії почув слова співчуття від дуже ввічливої жінки-судді Верховного Суду.

Проте голова апеляційного суду мав право відповідно до чинного на той час законодавства з власної ініціативи скасувати постанову суду в адміністративній справі. І він цим правом скористався в частині штрафу (пропущено строк, впродовж якого могло буди застосоване адміністративне стягнення). Проте в частині конфіскації судна постанова суду залишається в силі. Тепер постанова у частині конфіскації судна набрала ще більшої ваги, бо, будучи протизаконною, вона стала «освяченою» головою апеляційного суду.

Суддя, що приймав постанову, підписує виконавчий лист, хоч останній відповідно до Закону «Про виконавче провадження» повинен був містити зазначення на боржника, але не містив, бо власник судна не брав участі у справі. У такий спосіб суддя помилився ще раз.

Відділ державної виконавчої служби в особі його начальника видає постанову про відкриття виконавчого провадження, хоч виконавчий лист не відповідав закону, а виконавчі листи, що не відповідають вимогам закону, підлягають поверненню до суду. У постанові про відкриття виконавчого провадження закон теж вимагав зазначення на боржника. Але це уже було «внутрішньою справою» державного виконавця, бо власник судна у виконавчому провадженні не був боржником і взагалі не був учасником провадження, тому оскаржити цю постанову не міг.

Представник власника судна звертається до прокурора обласного рівня. Прокурор (не заступник, не помічник, а справжній прокурор) був гранично люб’язним, але дійшов висновку, що у нього замало повноважень і порекомендував звернутись до суду.

Не маючи права оскаржити дії державного виконавця із-за відсутності статусу учасника виконавчого провадження, власник судна звертається до господарського суду з позовом до відділу державної виконавчої служби про визнання права власності на судно і про покладення на відповідача обов’язку припинити дії, що порушують право власності. Суд першої інстанції у позові відмовляє. Апеляційний суд позов задовольняє. Крапку ставить Вищий господарський суд України: касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Це — нарис із правової дійсності в Україні. Як писала Анна Ахматова, «хотелось бы всех поименно назвать, да отняли список и негде узнать». Проте називати суддів, інших високих державних посадовців — героїв цієї історії немає сенсу, бо численні грубі помилки великої кількості суб’єктів правозастосування у справі, про яку йдеться, свідчать про системне явище — незнання зазначеними суб’єктами принципу верховенства права, незнання того, що принцип верховенства права вимагає співрозмірності між інтересами суспільства і обтяженням, яке покладається на особу, що позбавляється права власності, що принцип верховенства права виключає вирішення судом питання про цивільні права особи без участі цієї особи.

§ 115. Право на справедливий суд

До змісту принципу верховенства права включається право на справедливий суд, зміст якого розкривається у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у практиці Європейського Суду