Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Гайя чекала на Тешеба  у бібліотеці. Вона поснідала разом із Вестою, і та сказала, що Тешеб обіцяв повернутися до полудня. Годинника  у замку не було, тому Гайя не знала, яка зараз година. До того ж, якщо замок розташований поза межами земного світу, то час тут тече по-іншому.

Погода за вікном стояла каламутна: йшов дощ, від вітру тремтіли шибки.

Гайя лежала на м'якій шкірі перед каміном і гортала книгу казок, не стільки  читаючи,  скільки  переглядаючи яскраві картинки. Поруч стояла кришталева вазочка з цукерками та печивом.

Гайя скручувала з блискучих цукеркових обгорток кульки, кидала їх у вогонь і дивилася, як вони на мить спалахують зеленим полум'ям. Вона нудьгувала. Казки захопили,  але  ненадовго. 

Дівчина знову і знову  прокручувала  в пам'яті події двох минулих ночей і страшенно хвилювалася. 

Вона знала, що навіки закохалася в Тешеба, і розуміла: їй доведеться змиритися з життям без нього. 

Завтра на світанку вона повернеться додому, і все рушить звичним ходом: підготовчий клас, випускні іспити, а потім батько, напевно, відправить її  кудись вчитися, щоб відволікти від безнадійного кохання…

Тешеб з'явився, як завжди, безшумно. Повернувшись із гірського маєтку, він прийняв душ, перевдягся в джинсові, по коліна шорти з рваними краями і одразу пішов до бібліотеки. 

Увійшовши,  він ще кілька хвилин постояв у дверях, дивлячись, як дівчина  лежить на животі, мотиляючі  в повітрі ногами. 

Короткий шовковий халатик задерся, відкривши очам виворот її тонких стегон, білі пружні сідниці і ніжний замшевий пах.

Гайя не почула, як він увійшов; зрозуміла, що він поруч тільки коли Тешеб опинився позаду і тихо велів:

–  Поглянь на мене!

Вона піднялася на колінах, повільно повернулася і знов жадібно почала знизу вгору вдивлятися в його обличчя, не похмуре, як минулої ночі, а освітлене денним світлом, що лилося  з вікна.

– Чому ти передумав? – запитала, продовжуючи зачаровано його розглядати: дуже світле волосся, зелені очі, правильні, різкі риси, такий чіткий, дивовижно красивий контур губ...

– Я можу зробити так, що завтра ти все забудеш: і те, як я виглядаю, і те, про що ми з тобою говорили. Залишаться лише відчуття, – сказав Тешеб.

– І ти це зробиш?

– Поки не знаю.

– Але я не хочу забувати про тебе! – вигукнула Гайя, обіймаючи його коліна, притискаючись до них обличчям.

Тешеб підняв її і поставив на ноги.

– За що ти любиш мене? –  спитав він, –  За поцілунки, за задоволення? За що?

Вона зніяковіла, почервоніла, затремтіла вузькими плечима і, змахнувши віями, несміливо закинула до нього  обличчя.

– У сім років я вперше дізналася, що належу Богу  Повного Місяця, але в чому саме полягає ритуал, мені пояснили лише, коли випвнилося дванадцять, коли… коли пішла перша кров. З того часу я постійно думала про це, ніякі інші стосунки мене не цікавили… Я мріяла, уявляла, як це буде, роздмухувала уяву і закохалася в нього… у тебе… не знаю… У  того, хто мене вибере…

– А хлопці, однокласники? Невже  не було цікаво?

– Знаєш, багато знайомих дівчат хотіли  спробувати. Їх стримувала тільки необхідність виконувати традиції. І, чесно кажучи, багатьох  це дратувало.

– Дратувало  виконувати традиції?

– Так! Але, якщо не можна з хлопцями, то про дівчат  мови не було… І вони цим користувалися… – обережно посміхнулася Гайя.

– А ти сама?  

– Ні, до дівчат мене не тягнуло! Я чекала на зустріч з ним… з тобою….

Тешеб відступив на пару кроків і наказав:

–  Зніми одяг!

Вона скинула халат.

– Прибери волосся нагору і повільно повернись. Дуже повільно!

Вона зробила, що він велів.

– Шкода ти не бачиш, як відблиски від вогню грають на твоїй шкірі! – сказав Тешеб.

– Я тобі подобаюсь? – запитала Гайя приривчастим  голосом.

Він нічого не відповів, потягнувся, схопив за руку, смикнув до себе, а потім кинув на шкури біля каміну.