Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

випущеного повітря зі самого «Скопулі», але...

— Але навряд чи. Повертайтеся до гнізда, Джиме. Хутчіше.

* * *

цьому сигнали радара чи ладара? Хоч якісь здогади маєш? —

поцікавився Голден.

— Гммм... — протягнула Наомі, даючи собі час подумати. —

Усе, що поглинає енергію зі спектра, в якому працює сенсор, не

повертатиме сигнал. Але потім може розігріватися, скидаючи

поглинуту енергію.

Давач інфрачервоного випромінювання на панелі сенсорів

Голдена спалахнув, наче сонце. Алекс голосно вилаявся на

загальному каналі, а тоді запитав:

— Ви всі те бачите?

Проігнорувавши його, Голден відкрив канал до Мак-Давелла.

— Капітане, тут сильний спалах інфрачервоного.

Відповіді не було кілька довгих секунд. Коли капітан знову

з’явився на каналі, його голос звучав напружено. Ніколи раніше

Голден не чув переляку в голосі старого.

— Джиме, з тієї теплої плями щойно вигулькнув корабель.

Скидає тепло, як чортяка. Звідки в біса та хрінь узялася?

Голден почав відповідати, але крізь капітанову гарнітуру

долинув приглушений голос Бекки:

— Гадки не маю, капітане. Одначе корабель менший за свій

тепловий слід. Судячи з розмірів, фрегат.

— Обладнаний чим? Невидимістю? Магічною телепортацією

крізь червоточини?

— Капітане, — втрутився Голден, — Наомі припускає, що цей

виплеск тепла пов’язаний із матеріалами, які поглинають

енергію. Стелс-матеріалами. Тобто корабель ховався навмисне.

Інакше кажучи, він іде не з мирними намірами.

Наче у відповідь, на Голденовому радарі спалахнули шість

нових сигнатур — цятки, забарвлені спершу жовтим, а за мить

помаранчевим, коли система зареєструвала їх прискорення.

Десь на «Кентербері» Бекка закричала:

— Швидкісні об’єкти! Шість потенційних контактів ідуть

курсом на зіткнення!

— Господи Ісусе Христе на велосипеді, цей корабель запустив

у нас торпеди? — вигукнув Мак-Давелл. — Вони хочуть нас

вирубати?

— Так, капітане, — відповіла Бекка.

— Час до зіткнення?

— Трохи менше восьми хвилин, капітане.

Мак-Давелл вилаявся під ніс.

— Пірати, Джиме.

— Що маю робити? — запитав Голден, намагаючись говорити

спокійно та професійно.

— Ти маєш вимкнути радіо і не заважати команді працювати.

Тобі до нас летіти годину в кращому разі. Торпедам — вісім

хвилин. Мак-Давелл, кінець зв’язку.

На лінії зв’язку з капітаном клацнуло, і Голден не чув більше

нічого, крім легенького потріскування статики.

Зате вибухнула голосами загальна лінія зв’язку. Алекс вимагав

ужарити по джину і перегнати торпеди на шляху до «Кента»; Наомі розмірковувала про стратегії блокування торпедних

ударів; а Еймос кляв корабель-невидимку і висловлював

припущення про родовід його команди. Шед був єдиним, хто не

обзивався.

— Усім замовкнути! — загорлав Голден у свою гарнітуру. На

«Лицарі» запала бентежна тиша. — Алексе, розрахуйте

найшвидший курс до «Кента», який нас не вб’є. Дайте мені

знати, коли закінчите. Наомі, налаштуй тристоронній канал між

мною, тобою і Беккою. Спробуємо допомогти бодай трохи.

Еймосе, лаятися можна, але вимкніть мікрофон.

А тоді він став чекати. Час до зіткнення спливав.

— Є зв’язок, — повідомила Наомі. Тепер Голден міг розчути

два різні джерела фонового шуму в навушниках.

— Бекко, це Джим. Наомі теж на цьому каналі. Скажи, як ми

можемо допомогти. Наомі щось говорила про генерування

радіоперешкод?

— Я роблю все, що вмію, — голос Ребекки був напрочуд

спокійним. — Вони навели на нас лазер-цілевказівник. Я

викидаю в ефір білий шум, щоб його заглушити, але апаратура

в них дуже, дуже потужна. Якби ми були ближче, цей лазер

пропалив би діру в нашій обшивці.

— А як щодо фізичної приманки? — подала голос Наомі. —

Можемо напустити снігу?

Поки Наомі та Бекка перемовлялися, Голден відкрив

приватний канал до Аде:

— Привіт, це Джим. Алекс розробляє план швидкісного

прискорення, щоб ми до вас дісталися, перш ніж...